Європейське бароко (ХVІ–ХVІІ століття)

Напрям   бароко    (італ.  вибагливий,     химерний)     поєднав    у  собі  стильові  ознаки     середньовіччя    та   ренесансу.

    Цим поєднанням зумовлені основні його риси:

•   знову утверджується складна, вигадлива форма творів, як     було в орнаменталізмі;
• повертається середньовічний погляд на Бога як на вершину досконалості, основу буття, водночас зберігається ренесан   сова   увага   до   людини,   яка   тепер   трактується   не   як   противага Богові, а як найдосконаліше його творіння;
• замість    світської    спрямованості     ренесансу     знов  утверджується релігійне забарвлення  всіх цaрин культури;
• зберігається  античний   ідеал   краси,   але   робиться   спроба поєднати його із християнським ідеалом, тобто йдеться про поєднання краси духовної та фізичної, внутрішньої та зовнішньої;
• як і ренесанс, бароко зберігає увагу до природи (і в науці, й     у   мистецтві),   але   тепер   природа   трактується   не   як   противага Богові, а як шлях пізнання досконалості й благодаті Творця.

       Для бароко характерні й оригінальні, власні особливості:

• динамізм, рухливість; у скульптурі й архітектурі це пере    важання   хвилястої   із   завитками   лінії,   на   відміну   від   простої лінії та гострого кута чи півкола середньовіччя й ренесансу;
• в літературі   це   змалювання   руху,   мандрівки,   змін,   трагічного напруження, катастроф, сміливих авантюр;
• митець бароко вбачав своє надзавдання в тому, щоб зворушити, вразити, звідси захоплення гіперболами, гротеском, антитезами.
•  В   епоху   бароко    простоту   форми     твору  замінюють      вигадливістю, надуманістю, пишномовністю. Тепер мистецтво часто   сприймається   як  забава,   гра   розуму. 
• Розвивається інтерес до алегорій, з’являються алегоричні рами, поеми, вірші.
• Важливого    значення    набуває  зовнішній      вигляд твору:   вірші   пишуть   у   вигляді   хреста,   чaри,   ковадла,   колони,   ромба;   стають популярними акровірші         та мезостихи  .

       А к р о в і р ш (грец. крайній і лат. повтор, вірш, рядок) – поетичний твір, у якому початкові літери кожного віршового рядка утворюють слово або речення.

•  Людина бароко або втікає до усамітнення з Богом, або, навпаки,   кидається   у   вир   політичної   боротьби,   перепливає   океани, шукаючи       нових    колоній,    береться   поліпшити      стан   усього людства чи то політичною, чи то церковною, науковою, мовною (проекти штучних мов), чи якоюсь іншою реформою.

   Яскраві   представники   європейського  бароко:   письменники Педро  Кальдерон,   Джон   Мільтон;   художники   Мікеланджело Караваджо,      Пітер   Пауел    Рубенс,   Ґарменс    Рембрандт,     Дієго Родріґес   Веласкес;   композитори   Йоганн   Себастьян   Бах,   Ґеорґ Фрідріх Ґендель.

   Українське бароко  (ХVІІ–ХVІІІ століття)

    В Україні бароко проіснувало близько 200 років і стало наступним після доби Київської Русі етапом розквіту української культури,      передовсім    архітектури,     літератури,    освіти,   громадсько-політичних         інституцій,    самоврядування.       До   цього привели такі чинники:

• сaмe бароко виявилося найсуголоснішим емоційній, романтичній,     схильній    до  зрівноваження       протилежностей       українській душі;
•   якраз у той час в Україні було послаблено – а на певний    період   і   зовсім   відкинуто   –   колоніальне   ярмо,   побудовано   досить сильну гетьманську державу, що всіляко сприяла розвоєві    культури (особливо за часів Івана Мазепи, котрий сам був яскравим представником барокової епохи).

У нашій культурі співіснували два різновиди цього напряму:

•    «високе» бароко («серйозне», пов’язане з книжною традицією)
•    і  «низове»     (жартівливо-бурлескне,           пов’язане      з  народною    стихією – творчість мандрівних дяків, інтермедії, вертепи).