У ХVІІ ст. подібні заклади виникають у Переяславі, Чернігові, Харкові, 1661 р. у Львові відкривається університет. Про високий рівень освіти в Україні залишив спогад сирійський мандрівник Павло Алепський, приємно здивований чудовою рисою українців: «Усі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати… У землі козаків усі діти вміють читати, навіть сироти».

 

Книгодрукування. У ХV ст. в Україні розквітає книгодрукування. Засновником українського друкарства став Святополк Фіоль, який у 1491 р. видав дві книжки слов’янською мовою для потреб українців (ці книжки — Октоїх і Часослов — були опубліковані в Кракові). Працю Фіоля продовжив Франциск Скорина, який на початку ХVІ ст. в Празі видрукував двадцять три книжки в перекладі на тодішню українсько-білоруську мову (у той час Україна й Білорусь були пов’язані державною належністю до Великого князівства Литовського, тісними культурними відносинами й спільністю книжної
 мови). У другій половині ХVІ ст. друкарні виникають по всіх українських землях — у Львові, Острозі, Перемишлі,  Луцьку, Житомирі, Чернігові, Почаєві та інших містах.

 

Найбільшою українською книговидавничою установою в той час  була друкарня Києво-Печерської лаври, яка за перші п’ятнадцять років свого існування надрукувала сорок книжок, з-поміж яких значну частину становили монументальні видання на п’ятсот–тисячу п’ятсот сторінок. Розвиткові нашого книговидавництва сприяв славетний Іван Федоров, який у 1574 р. надрукував у Львові «Буквар» і «Апостол», а ще через  сім років в Острозі — Біблію.

 

Ренесанс і бароко.  У ХІV–ХV ст. у Європі починається Ренесанс (від латин. renascor — відроджуюсь) — епоха Відродження західноєвропейського мистецтва й літератури, що прийшла на зміну епосі Середньовіччя. Основною  рисою Ренесансу є повернення в мистецтві до античних зразків, проникнення науки в закони світобудови. У цей час у  літературі панує латинська мова, повертається античний ідеал краси, особлива увага звертається на цінність людської  особистості, звільнення її від середньовічних догм.

 

Ренесанс спочатку виник в Італії, значно пізніше поширився в інших
 європейських країнах. До України Ренесанс дійшов із запізненням. У нашій культурі він не охопив усіх видів мистецтва, а існував у ХVІ ст. як окрема естетична течія, яка в першій половині ХVІІ ст. злилася з українським бароко. Найскладніша проблема для кожного періоду — вироблення власного літературного стилю — так і не була розв’язана. Найвідомішим представником українського літературного ренесансу є Павло Русин, який писав латиною (відома його поетична збірка «Пісні Павла Русина з Кросна», яка побачила світ 1509 р. у Відні).

Назву доби Ренесанс пишуть з великої літери, а назву стилю — з малої (пор.: доба Ренесансу, епоха Відродження; твір, написаний у стилі ренесансу, ренесансна архітектура). 

 

Бароко (від італ. barocco — вибагливий, химерний) — це стиль у європейському мистецтві (ХVІ ст.), що прийшов на зміну ренесансу. Бароко притаманні урочистість, пишність, складність, динамічність композиції, мінливість. Літературі бароко властиве поєднання релігійних і світських мотивів, образів, тяжіння до різноманітних контрастів, метафоричності й алегоричності, прагнення вразити читача. Цей стиль особливо проявився в літературі й архітектурі нашої країни (наприкінці ХVІІ–ХVІІІ ст.) і набув назви українське бароко (а ще козацьке бароко — у красному письменстві). Найяскравішими представниками літературного бароко є Іван Величковський і Лазар Баранович — у поезії, Самійло  Величко — у літописанні, Феофан Прокопович — у драматургії. Помітні елементи бароко в полемічній творчості Івана Вишенського, про якого йтиметься згодом.

Потрібно згадати й про архітектуру бароко, адже вона представлена сьогодні багатьма зразками в Києві, Львові, Харкові, Новгороді-Сіверському, Глухові, Лубнах та інших містах і так само цікава,  як і література цього стилю. Архітектурі бароко притаманні виразність, яскравість, контрастність, велика увага тут приділяється декоративним прикрасам, формам заломів стін і вікон. Передусім у барокові шати вдягалися великі міські храми.

 

Велике значення надавалося й інтер’єру барокового храму, який ніби пристосовувався до людини, догоджав її духовним помислам. Яскравими зразками барокової архітектури в Україні є брама Заборовського (колишній головний вхід до будинку київського митрополита на території Софійського собору в Києві; архітектор Й..Т. Шедель); будівлі Києво-Печерської лаври (архітектор С. Ковнір); собор Святого Юра у Львові (архітектор Б. Меретин); Андріївська церква й Маріїнський палац у Києві (архітектор В. Растреллі). Усі названі архітектурні об’єкти є шедеврами світового значення, а більшість із них перебуває під охороною ЮНЕСКО.

 

Ренесанс  ХІV —  початок  ХVІІ ст.	• повернення до зразків античного  мистецтва (ідеалом стає краса форми);  • увага до особистості, її внутрішнього  світу, до життя простих людей;  • поширення гуманістичних, волелюбних ідей;  • заперечення середньовічних традицій	Павло Русин,  Себастіан Кльонович,  Петро Скарга
Бароко  кінець  ХVІІ–  ХVІІІ ст.	• повернення уваги до Бога як до вер шини досконалості;  • поєднання краси духовної й фізичної,  зовнішньої та внутрішньої;  • бачення світу через контрасти й супе речності;  • перенасичення художніми засобами  (метафори, гіперболи, порівняння,  антитези, алегорії тощо);  • урочистість, мальовничість, пишна  декоративність, динамічність композиції	Іван Величковський,  Григорій Грабянка,  Григорій Сковорода,  Феофан Прокопович; елементи бароко у  творах Івана Вишенського