Олександр Ірванець Олександр Ірванець Сергій Жадан про О.Ірванця:
«Ірванець надзвичайно добре пасує українській літературі, з урахуванням всього її історико-еволюційного розвитку. Він би міг бути чудесним шістдесятником і писати ті самі вірші. Але тоді б його «Любіть Оклагому» передруковували в самвидаві, а зрештою, і видали б де-небудь у діяспорі, скажімо, у видавництві «Смолоскип». Він так само міг бути «першим хоробрим» (може, він і так хоробрий, але кого це сьогодні цікавить) і буремно метатись поміж «Гартом» і «Плугом», пишучи ті ж таки вірші, але за старим правописом. Це було б природньо: адже в ньому, як і в моєму великому землякові, боряться оті самі кумарні «два Володьки», або, виходячи з реалій Ірванцевого роману «Рівне/Ровно», два Шлойми Васильовичи, і коли один Шлойма Васильович нашіптує йому на вухо: «Ну, давай,Сашко, зашмаляй що-небудь Іздрику про Італію», то другий Шлойма Васильович, сіпаючи його за штанину, канючить: «Не треба Іздрику, давай краще Аліні напишемо, або в гіршому випадку — Олесі». Сашко пише туди й туди, поєднуючи в такий спосіб приємне з корисним, хоча що в цьому випадку приємне, а що корисне, сказати важко, оскільки ані радості, ані користі з того ж таки Іздрика небагато. Але і за свого життя, підозрюю, він бачив багато української літератури, і, може, навіть в піонерському віці, вперше приїхавши до Ірпеня, прогулювався алеями разом із — страшно сказати! — Борисом Олійником або Наталею Забілою (ні, з Наталею Забілою точно не міг — так рано в піонери не приймають), і маститий класик, поклавши йому на талію правицю, говорив: «Оце, Сашо, там у тебе клозет у вірші є, так ти, ото, його викинь». — «Обов’язково викину, чесне піонерське», — відповідав Сашко, тримаючи дулю в лівій кишені».
ІНТЕРВ’Ю ( ФРАГМЕНТИ)
ОЛЕКСАНДР ІРАНЕЦЬ: Я НАПИШУ, ЯК ВСЕ БУЛО НАСПРАВДІ
…початок творчості…
…Безперечно, якась потойбічна сила стукає у двері… без цього людина не прийде до літератури, в Літінститут. Але потім гартувалася сталь. А гартувалася вона таким чином, що ми мали вміти написати все. Бо всі успішні письменники як не в літінститутах, то деінде пройшли своє бойове хрещення. Семінари творчої молоді, обговорення, формальні, неформальні. Це мусить бути. Якби моє літературне життя не склалося, то я б кимось-таки став – учителем, бібліотекарем. Я пам’ятаю той чудовий весняний день, коли мені в голову стрелив мій перший нормальний вірш. І тоді я подумав, що непогано було б стати письменником, кльово було б… Я студент педучилища, мені 17 років й в моїй душі народилося десь 12 рядків серйозного тексту. Я сам це зрозумів, ну нє, не треба мені підказувати, мені ніхто не казав, що то серйозний вірш, і якщо тоді було якесь знамення, то легке і невідчутне. Мені справді було по приколу творити текст, і в технічному плані воно було так, сказати б, навіть оковирно. І я… записав цей вірш – і десь серед літа його надрукували в районній газеті! Коли я восени повернувся з практики в піонерському таборі, в скриньці для листів на мене чекав переказ на гонорар – 3 рублі 54 копійки. То були теж великі гроші в 1979 році. І я їх протринькав, пропив. Вже майже 30 років як я живу з літератури.
…
гонорари письменника…
… Немає мільйонерів серед українських письменників, навіть серед найуспішніших. А щоб стати Стівеном Кінгом, треба бути Стівеном.
…На закид, чи епатувало Бу-Ба-Бу українське суспільство, колись сказав Андрухович – як же можна епатувати таке суспільство, в якому 90% не читає взагалі, а серед тих, хто читає, 90% не читає українською, а серед тих, котрі все ж читають – 90% не читає поезії. Хто буде епатувати таке суспільство? От коли наше суспільство дійсно зміниться настільки, що виявить інтерес до української книги, купуватиме її, й у видавця буде можливість платити письменникові відповідний гонорар. Й продати книгу на значну суму.
…
Україна Ірванця…
… Україна утопічна. Наш президент збирає черепки трипільського суспільства, він, мабуть, хотів би, щоб українці ліпили горщики… Інші можновладці тримають в своїй уяві іншу Україну. Наталя Вітренко має свою Україну в голові, Олександр Мороз – свою. Пригадую, був якийсь політичний рух “за красівую Україну”. А в реальності – щось зовсім інше, яке не відповідає їхнім мріям і “чаяньям”. І звичайні люди також мають свою Україну в голові, а реальна картинка не збігається з тим образом.
… Україна, в якій люди грамотно пишуть і говорять. Мене як філолога ледве не щодня коробить неграмотна реклама на бігбордах, на листівках і газетах. Це все – ознака низької культури суспільства. Коли я буваю в Польщі, щоразу переконуюсь, що це – монолінгвістична країна, де громадяни перепрошують, коли щось неграмотно скажуть, і взагалі намагаються говорити правильно, вишукано й чеканно. Повертаємося до України. Коли я чую мову тих, які колекціонують трипільські черепки, мені робиться недобре. Це ж люди, які керують країною. Люди, які задають тон. Я не хочу говорити про попереднього президента, там взагалі – повний … “мрак”, вибач, так, русизм, але інше слово тут не пасує. Коли українське суспільство грамотно заговорить і запише, перепрошую за неологізм, тоді це означатиме, що в людей в мізках – лад, що в їхніх мізках навели порядок, люди навчилися думати й правильно формулювати думки. Ось така моя вимріяна Україна.
…про любов…
…Вона є. Інакше й жити не варто. Це аргумент. Поки ти маєш у світі людей – Той або Та, або Ті – і вони дуже-дуже плакатимуть, якщо ти потрапиш під поїзд…Уявляєш, якщо в житті не залишиться людей, які за нами плакатимуть? Оце і є той стан, коли ніщо не стримає на краю платформи чи просто на краю.
|
