Сентименталізм Сентименталізм (від франц. sentiment — почуття, почуттєвість) — літературний напрям другої половини XVIII — початку XIX століття, що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття до героїв у читачів.
Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Лоренса Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768 p.). Саме ж слово «сентиментальний» існувало в Англії ще до публікації стернівського роману: його перше використання зафіксував англійський словник 1749 року видання. Однак до виходу роману Л. Стерна воно вживалося в мові художньої літератури рі
... Читати далі »
Класицизм Класицизм (від лат. classicus — взірцевий, довершений) — літературний напрям, що виник у XVII столітті у Франції й поширився в літературах Європи до початку XIX століття. Класи-цистами називають митців, у творчості яких панує культ «класиків» (передусім — античних письменників) та розуму, а весь напрям пов'язаний із суворою нормативністю й регламентацією.
Сама назва «класицисти» з'явилася тільки у 30-х роках XX століття у вітчизняному літературознавстві. У XIX столітті представників цього літературного напряму іменували «класиками» (назва виникла у французькому літературознавстві), а нерідко
... Читати далі »
Романтизм Романтизм (франц. romantisme) — літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття. Термін «романтизм» упроваджують безпосередньо його перші представники — німецькі романтики. Причому поняття романтизму, або ж романтичного мистецтва, означало сучасну літературу й мистецтво (зокрема в теоретичних працях А. В. Шлеґеля). До того ж, нове поняття мало протиставити себе класичному мистецтву.
Саме слово «романтизм» походить від іспанського «романс», що позначало ліричний жанр, який виник в іспанській літературі ще в середні віки. Згодом «роман
... Читати далі »
Бароко Бароко — літературний і загально-мистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть.
Термін «бароко» був уведений у XVIII столітті, причому не представниками напряму, а їхніми супротивниками — класицистами, які вбачали в мистецтві бароко цілком негативне явище. До речі, із засудженням ставилися до бароко й у XX столітті, зокрема — в офіційному радянському літературознавстві. Нерідко взагалі відкидалася сама можливість існування цього напряму в українській і російській літературах.
Етимологія терміна «бароко» не визначена й сьогодні. Так, існують принаймні три версії щодо його походження. Відповідно до
... Читати далі »
Літературний напрям Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом художнього методу та індивідуального стилю, що являють собою два його полюси. Категорія напряму передбачає об'єднання митців на основі єдності методу, а також більшу або меншу схожість індивідуальних стилів. Адже, скажімо, стилі класицистів Расіна й Корнеля, при всій неповторності і своєрідності, є більш наочною спільністю, ніж, наприклад, стиль Расіна та сентименталіста Руссо або Корнеля та романтика Гюґо.
Якщо художній метод і стиль існують, так би мовити, ab ovo*, перші сформовані напрями з'являються в літературі Нового часу. Це — бароко
... Читати далі »
Щоденники Щоденники здавна існують в українській літературі. Класичними зразками цього жанру стали «Журнал» Т. Г. Шевченка, а в літературі XX сторіччя щоденники В. Винниченка, П. Тичини, О. Довженка, Остапа Вишні, М. Драй-Хмари, В. Стуса. Це щоденні або ж такі, що не мають певної періодичності, записи автором певних подій, учасником і свідком яких він був. Жанрова специфіка щоденників полягає в тому, що в них відсутній єдиний сюжет, немає єдиного спільного ідейного задуму. Естетичної цілісності щоденникам надає сам автор. Його роздуми день за днем нанизуються на єдиний стрижень, у результаті чого щоденник набуває певної, досить умовної закінченості.
Поема Поема (грец. ποίημα, від ποιέω — творю) — один із жанрів ліро-епосу. Це великий віршований твір, у якому порушуються важливі проблеми минулого, сучасного чи майбутнього. У поемі зливаються воєдино епічні (події, сюжети, характери) і ліричні елементи (авторські переживання, ліричні відступи, ліричний герой).
Поема часто має ще й елементи драми (наскрізна напружена дія, монологи та діалоги). Залежно від того, які елементи домінують у поемі, виділяються такі її жанрові різновиди: епічна, лірична, драматична.
Байка Байка (від давньорус. баять, баяти, тобто говорити, розповідати) — невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини в ньому відображається в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосунків. Фабула байки завжди стисла, дія розвивається швидко. Іноді цьому сприяє діалогічна будова твору. Пишуться байки переважно так званим вільним віршем. Важливе місце в композиції твору посідає мораль, тобто головний висновок байки, який подається наприкінці її, рідше — на початку.
Жанр байки один з найстаріших жанрів і генетично сходить до казки про тварин, від якої він поступово відокремлюється. Сталої жанрово
... Читати далі »
Дума Дума — ліро-епічний, віршовий твір, особливий різновид фольклорних епічних пісень, в яких оспівується героїчне історичне минуле українського народу, переважно часів визвольної боротьби, очолюваної козацтвом, або його побут і моральні переконання. Генетично думи сходять до похоронних голосінь, історичних пісень та балад, від яких у процесі суспільного розвитку виокремлюються в самостійний жанр. В широкий обіг термін «дума» ввів на початку XIX століття М. Максимович, проте перше посилання на цей термін, як і коротка характеристика означуваного ним типу творів, датується ще XVI століттям. «Найдавніші вістки про це слово, — пише М. Возняк, — маємо з XVI ст. Найцінніша з них записка Станіслава Сарницького в його латинських „Анналах" у третій книзі під 1506 р. (видан
... Читати далі »
Балада Балада (Прованс, balada, від ballar — танцювати). Первісно - це танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. Пізніше - це невеликий фабульний твір, в основі якого лежить певна незвичайна пригода. Тому баладу часто називали маленькою поемою: «балада так належить до поеми, як оповідання до роману» (Г. Шенгелі). Тепер балада — це епічний жанр казкового, фантастичного чи легендарного змісту: «Це сумовиті лірично-епічні пісні про незвичайні події, життєві конфлікти... з трагічним кінцем» [32, 108\.
Балада виникла у XII столітті в народному мистецтві Про
... Читати далі »
Сентименталізм 
Класицизм 
Романтизм 
Бароко 
Літературний напрям 
Щоденники 
Поема 
Байка 
Дума 
Балада