Тексти творів можна знайти на сторінці Бібліотека. За програмою 8,9,11 -х класів сторінки називаються : Бібліотека -8, Бібліотека-9, Бібліотека-11. Доступна для зареєстрованого користувача сторінка Бібліотека ДК ( дистанційного курсу) і Додаткові файли, де знаходяться твори великих форматів.
"і" не виділяється комами, але кома ставиться в реченнях простих і складних у таких випадках :
1. Між однорідними членами речення, з’єднаними двома або більше однаковими сполучниками: і…і (й...й), ні...ні (aнi...ані), то...то (не то...не то), чи...чи (чи то...чи то), або…або: А тим часом місяць пливе оглядать І небо, і зорі, і землю, і море (Шевченко). Ні зради яд, ні танки, ні гармати Не допоможуть ворогу в бою (Сосюра).
Примітка 1. Коли частина однорідних членів з’єднана бсзсполучниково, а частина — повторюваними сполучниками і (й), та (=і), кому ставиться між усіма однорідними членами, у тому числі й між першими двома (перед першим сполучником):
Я пам’ятаю вчительку мою, просту, і скромну, і завжди спокійну (Сосюра).
Світе мій гучний, мільйонноокий, Пристрасний, збурунений, німий, Ніжний, і ласкавий, і жорстокий, Дай мені свій простір і неспокій, сонцем душу жадібну налий! (Симоненко).
Примітка 2. Якщо однорідні члени речення зв’язані сполучниками і (й), та (= і) в пари, то перед сполучниками коми не ставляться, а пари відокремлюються комами:
Життя — це ріка, в якій попутно й навально тече минувшина й теперішність, добро й зло, правда і кривда (Федорів).
Примітка 3. Коли сполучники і (й), та (= і), або, чи не повторюються, кома перед ними не ставиться.
Примітка 4. Коли два слова, перед кожним з яких стоїть сполучник і або ні, становлять єдиний усталений вислів, то кома між ними не ставиться:
і так і сяк, і туди і сюди, і вдень і вночі; ні туди ні сюди, ні сяк ні так, ні се ні те, ні вдень ні вночі, ні риба ні м’ясо тощо.
2. Кома не ставиться також між двома однорідними членами речення, що з’єднуються повторюваним сполучником і утворюють тісну змістову єдність (звичайно такі однорідні члени не мають при собі пояснювальних слів):
А потім і щастя і горе обірвались так раптом (Леся Українка).
3. Перед сполучниками і, а також, ще й, а то й, та й, та ще, які приєднують до попередніх членів речення ще один елемент:
Давид роздягся, шинель на ключці повісив, і будьонівку (Головко).
4.Кома ставиться для відокремлення речень, що входять до складносурядного речення.
Примітка 2. Якщо у складному реченні зі сполучниками і (й), та (= і) є спільне повнозначне слово або спільне головне чи підрядне речення, то кома перед цими сполучниками не ставиться:
На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні (Л. Смілянський).
І знов моя до тебе думка лине, Далекий краю ранньої зорі, Де тигрів слід веде до Уссурі І спіє виноград між віт ялини (Борис Тен).
5.Для відокремлення речень, що об’єднуються в одне складне речення за допомогою повторюваних сполучників і...і, ні...ні, або…або, то...то, чи...чи тощо: І розсвіте, і вийдуть смілі люди, І порохом пропахне сніг і дим, І розсвіте, і всесвіт видно буде, Весь світ, всю долю видно стане їм (Бажан).
Цей вірш написав Володимир Сосюра коханій жінці, першому коханню - Вірі Берзіній. Доля розвела цих людей, бо Віра не змогла бути поряд "у радості і горі", їй бракувало життєвих благ, які поет не міг дати на той час ні їй, ні дітям. Двоє дітей залишилися з нею.
Цей тест пробний і тренувальний водночас. Ви повинні уважно читати запитання, старатися зрозуміти, де ж все-таки зробили помилку. Якщо виникнуть труднощі, скористайтеся курсовою поштою і поставте конкретне запитання. Дати відповіді на тести - означає перешкодити вашому пошуку. Кількість запитань у тесті ви можете побачити на початку тестування. Кількість правильних відповідей - у кінці, а також на вашу пошту прийде повідомлення з результатом.
Ці слова збігаються у значенні "словесне звертання до когось, яке вимагає відповіді".але розрізняються вживаністю: запитання вживається часто, питання - рідше. Несподіване запитання ( питання).
Тільки запитання вживається у значенні "вимога, прохання дати які-небудь відомості або офіційне роз'яснення з приводу чогось". Звертатися з запитаннями в якусь інстанцію. До запитання.
Тільки питання вживається у значенні "положення, проблема, справа, які вимагають обговорення, дослідження, вивчення; пункт документа, порядок дня; розділовий знак". І коли сьогодні стоїть питання про місце поета, то скажу: воно посеред бурі ( М.Олійник). На порядку денному стояло одне питання. Знак питання.
У Парижі 1965 року "Першою Українською Друкарнею у Франції” була випущена у світ невеличка книжка, на титульній сторінці якої значилося — "Ewhen Malaniuk”. Під обкладинкою тієї книжки було вміщено вісімнадцять віршів поета та кілька фрагментів із його щоденникових записів у перекладі французькою мовою. Відкривала книгу вступна стаття редактора українського тижневика "Українське слово” Олега Ждановича (Штуля). У ній редактор представляє французькому читачеві українського поета коротко зупиняючись на житті й творчості митця, зазначаючи зокрема, що "Євген Маланюк належить до тих поетів, значення яких є всесвітнім, але він залишається поетом і мислителем виключно українським. Він бореться за те, щоб український народ звільнився від рабства і від нав’язуваного окупантами примусу в духовному житті...”1.
Поет, напевно, пристав на пропозицію Д. Сіяк, бо вже 22 квітня 1964 року вона писала в листі до нього: "...Прохаю вибачення, що так довго не відписувала, але хотіла Вам щось конкретного відписати в справі перекладів Ваших поезій на французьку мову. А щоби обговорити справи і допровадити до "побідного” кінця, то все треба терпеливости, впертости, а це все вимагає багато часу. Вже можу Вас повідомити, що редактор "Бюлетеню” вповні дав згоду на поміщення перекладів, справа була вже обговорена на редакційній колегії, а навіть прохали ред. Штуля, щоб написав про Вас статтю, на що він погодився. Я дала дівчатам Ваші збірки поезій, вже одна перекладається до наступного числа "Бюлетеню”, а саме поезія, присвячена С. Петлюрі. Узяла її до перекладу наш молодий інженер-металург Оля Репетило. Я їй сказала, що Ви також інженер, це її зацікавило, а прочитавши вірш, сказала, що не є трафаретний, як всі інші вірші в честь Петлюри, і бере їх перекладати”. Йдеться у листі про поезію Є. Маланюка "25 травня 1926 року”, написану ним до десятиріччя від дня смерті Отамана й опубліковану у літньому числі "Вісника” за 1936 рік: Сім хижих куль. Сім стрілів зла. Зміряли в дух — влучили в тіло: Знялись над мертвим тілом крила, І дійсність легко попливла, Як марний, як минулий вияв, — Бо за повіками тремтів Співучий степ, пшеничний спів, Полтава, прапори і Київ3.
Саме ці рядки не залишили байдужою молоду перекладачку, а переклад поезії дав початок народженню збірки. Щоправда, пані Дарія про всяк випадок застерігає поета, що вибір творів для перекладу — це справа виключно молодих перекладачів: "Можливо, що вдасться перекласти більше віршів, і тоді вийде спеціальне число. Тільки розуміється, все йде досить повільним темпом, бо дівчата зайняті, то студіями, то працею. Сама Оля робить цього року докторат, а на другий рік висилає її Інститут до Америки, до Бостону. Друга, яка буде перекладати, це Мирося Маслова, біолог, також робить докторат. —— 3 Маланюк Євген. Поезії. — Львів, 1992. — С. 424. Далі посилання на це видання подані у тексті. Значить — справа взяла добрий оборот. Все, що залежало від мене, вже зроблено, тепер тільки треба часу, щоб робота була виконана. Тепер повідомлю Вас, які саме вірші вони вибрали до перекладу. Знаєте, молоді мають свій власний смак і свої примхи, беруть те, що їм подобається і не можна тут нічого сказати, бо не буде перекладати, і кінець. Дуже жду Вашу нову збірку, яку мають видати в Нью-Йорку. Може, там щось ще буде, що їх заінтересує. Отож, будь ласка, пильнуйте, щоби видавництво зараз прислало нам до бібліотеки”. Що ж сподобалося молодим перекладачкам? Мушу визнати, що перестороги пані Дарії виявилися даремними. Симпатії молодих перекладачок, точніше їхні літературні смаки, дали змогу французькому читачеві скласти уявлення про українського поета. Так, націєтворчі мотиви поезії громадянського звучання репрезентує у збірці згадувана вже поезія на смерть провідника нації Симона Петлюри. Історіософське осмислення долі України читач міг відчути у поезії "Думи мої, думи...” (1931) та розмірковуючи над глибинними смислами твору "Молитва” (1927): Між зеленої рути — блакитним барвінком встала,
На сорочці — не заполоч, то — закипіла кров... Та недаром, недаром гарматами поорало Трудну путь прийдешнім століттям Дніпро!
Та недаром, недаром весь степ кістками засіян І на кожнім хресті придорожнім розіп'ято біль. Припонтійським степам пород? степового Месію, Мадонна Диких Піль! (С. 237) Знайшов відгук у душах молодих співвітчизниць мотив емігрантської туги, що ним пройняті поезії "Листопад” (1933), "А син питає...” (1940), "Східняка” (1944), "Ти ніч оспівуєш як я” (1951). Певно, так само близькими їм були ностальгійні настрої поезії "Навіть снитися мені не хочеш...” (1944). Навіть снитись мені не хочеш, Мовчазна, непривітна така... Тільки б глянули сині очі, Доторкнулась смаглява рука, —
І весна ця холодна і сонна, І над парком зелений дим Задзвеніли б блакитним дзвоном, Заструмили б теплом золотим.
І усе б повернулось: минуле, Біла шоса, тонкий молодик, Що в глухому залізному гулі Потонули навік (С. 404). Не обминули перекладачки й лірики філософського самозаглиблення другого ісходу філософських, звернувшись до складного твору "Серпень” ("Час, Господи, на самоту й покору...”, 1951), написаного поетом в часи його роботи прибиральником у містечку Саміт штату Нью-Йорк: "Смирися, духу гордий і невдячний — / Збунтованого ангела насліддя! / О, кожен день життя жагуче пив / І все шукав — але не те, що треба...” (С. 426). Ну, і як могла молодість обминути просто співзвучні їх настроям ліричні твори "Вечір” (1925), "Мій серпень буде дівчини, не ти...” (9-та частина роману "Осіння весна”, 1947). Мій серпень буде дівчини, не ти: Занадто в тебе спогадів і яду. І що ж тобі ці вірші і листи. І пісня болю в шумі листопаду?
Тебе чекає ванна і готель, І чергове повторення обряду, Мене ж — гірський потік і — серед скель — Сріблястий цвіт із зоряного саду (С. 454).
Завершують книгу фрагменти перекладів із подорожніх нотаток Євгена Маланюка. Це переважно перші враження від знайомства з Новим Світом, з "нетрями” Нью-Йорка, із "каньйонами” Бродвею. Годі думати, що та скромна книжечка могла стати подією. Власне, на це навряд чи й розраховували перекладачі і видавці, проте книга була поширена у колах симпатиків української діаспори у Франції і, напевно, що виконала свою функцію. А Євген Маланюк, відвідавши Париж, мав згодом можливість познайомитися і з авторками перекладу своїх творів, і з людьми, що прислужилися справі видання книги. Більше того, з Ольгою Решетило поет підтримував дружні стосунки, про що свідчить їх листування в часи навчання Олі в Кембриджському університеті. Зокрема, у листі від 30 листопада 1966 року Ольга писала письменникові до США: "Люблю Вас зустрічати тому, що у Вас відчувається силу того, хто не дався використовувати жодним суспільством, а одночасно є інтегральною частиною суспільства в широкому значінню слова. Ви є Ви, а більшість із нас є замала, щоб навіть хотіти бути собою”4. —— 4 Архів Є. Маланюка в УВАН у США. — Од. зб. 1541. Джерело:http://vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=47&Itemid=41
Прочитайте ТУТ. Геральдичні епіграми загалом є звичайним для XVII ст.
елементом прикнижного реквізиту. Це — різновид емблематичних віршів. Як і
кожна емблема («зрима метафора», в якій «слово і зображення вступають у складні
взаємодії» 27), геральдична композиція має три частини: заголовок,
малюнок і пояснювальну епіграму. У геральдичних емблемах на малюнках зображено
герби аристократичних родів, конкретних представників цих родів, міст, установ.
Заголовки, як правило, вказують, кому герб належить. Епіграма коментує герб,
даючи панегіричну характеристику його носію в подяку за допомогу при створенні
книжки і як «аванс» за підтримку, потреба в якій може виникнути у боротьбі
навколо книжки після її виходу в світ. Зміст епіграми зводиться до
панегіричного оспівування чеснот гербоносія через перелік або й тлумачення
атрибутів герба. Геральдичні епіграми здебільшого анонімні, але в авторстві не
важко запідозрити діячів, так чи інакше причетних до появи відповідних видань:
у середині XVII ст. це могли бути і автори книжок чи ініціатори друкування їх —
Петро Могила, Лазар Баранович, Ігнатій Оксенович-Старушич, Іоаникій
Галятовський, Інокентій Гізель, Іван Величковський; і діячі друкарень, які ці
книжки видавали, — Андрій Ску(о)льський, Іван Конотович, Михайло Сльозка,
Дем’ян Хом’янський, Іоанн Армашенко, Симеон Ставницький, Каліст Меновський.
Володимир Крекотень.УКРАЇНСЬКА КНИЖНА ПОЕЗІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст.
Гекза́метр, або Гекса́метр (грец.hexámetros — шестимірник) — метричний (квантативний) вірш шестистопного дактиля (—UU), де в кожній стопі, окрім п'ятої, два коротких склади можуть змінюватися одним довгим, витворюючи спондей.
Остання стопа завжди двоскладова — хорей. Як правило, гекзаметр має одну цезуру
(після третього складу третьої стопи, а давньогрецький гекзаметр — і
після другого складу третьої стопи) або дві (після другого складу другої
та четвертої стоп), вона розмежовує вірш на два піввірші: перший — з
низхідною ритмічною інтонацією, другий — із висхідною. Метрична схема
гекзаметру з найуживанішою цезурою така: —UU/—UU/—//UU/—UU/—UU/—U.
Гекзаметр застосовується в багатьох жанрах античної поезії (епос, ідилія, гімн, сатира, послання), а в сполуці з іншими розмірами (пентаметр) — в елегіях та епіграмах, до нього зверталися Гомер, Вергілій, Теокріт. У силабо-тонічному віршуванні гекзаметр передається передається сполученням дактилів (—UU) з хореями (—U), що замінюють спондеї, стаючи різновидом паузника.
У поезії нового часу до гекзаметру як розміру, що передає величне та поважне враження, звертався Й.-В. Гете («Герман і Доротея»), Генрі ЛонгфеллоДонелайтіс («Пори року») та інші. В українській поезіїДумитрашка, П. Ніщинського, Лесі Українки, М. Рильського, П. Тичини, М. Вінграновського. Приклад гекзамтеру з доробку П. Тичини: («Еванджеліна»), К. гекзаметр спостерігається в доробку К.
Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
— Ану одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? —
Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене!
Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився синочок…
