Субота, 23.11.2024, 01:17
EUREKA!!!
Віртуальний підручник

з української літератури
"Еврика!"
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії каталога
Твори С.Жадана [3]
Твори О. Ірванця ( поезія) [1]
Про сучасних письменників [6]
Твори Ю.Покальчука [5]
Твори В.Неборака [1]
Міні-чат
Головна » Статті » Бібліотека ДК » Твори О. Ірванця ( поезія)

Поезія О.Ірванця
Травнева балада 

Травень, а так, понімаєте, холодно. 
Так, понімаєте, все навпаки.
А за вікном починається поле
І видно за полем село Бармаки.
В час, коли бідній душі одиноко,
А поряд дорога гурчить об'їздна,
Я плащ одягаю і йду на дорогу -
А може, полегшає, хто його зна...
Дорога так само, як я, неприкаянна,
Дорога мене обтікає, мов каменя,
Байдужа, хоч губи собі прокуси.
Дорога мене приведе до лікарні - 
В дощі рожевіють її корпуси.
В мене тут зараз ніхто не вмирає,
Так що й сумління знеболено спить.
В мене тут є санітарочка Рая,
В Раї для мене знайдеться спирт.
Підем гуляти? Рая не проти.
Станем в садочку під деревце.
Віршів читати Рая не просить,
І дуже вдячний Раї за це.
Рая сама говоритиме більше.
Каже:"Наравицця дуже мині
Амириканський писатель Селінджер".
Знаєш, - питає, - такого чи ні?
Я відповім (не те, що подумав).
Пахне мовчання, як шоколад.
Голдена Колфілда постать сутула
Ген у вікні однієї з палат.
Я відчуваю - підходжу до краю,
Вже й бісенята стрибають в очах.
Я обніму санітарочку Раю
Прямо в холодних і мокрих кущах.
Далі вже слів не знаходиться в мові,
Тільки - що ми молоді і живі.
Буде як острів в зеленому морі
Плащ мій, простелений на траві.
Скоро вмирати я ще не збираюсь.
Я ще існую,
бо я ще люблю
милу мою санітарочку Раю
І мокру - під нею - вітчизну мою.
Але таки коли прийде по мене
Баба безноса з косою в руках,
Хай би росли такі темно-зелені,
Мокрі й холодні кущі в головах...


EINE KLEINE NACHTMUSIK 
Від Дону до Сяну 
Лежиш, осіянна. 
Від Тігра з Ефратом лежиш аж до Осло й Баранович. 
Вже сонце низенько, 
Вже вечір близенько, 
І я тобі, ненько, кажу по-синівськи “Добраніч…” 
Та перше, ніж ти свої очі, мов брами, до завтра причиниш, 
Давай спом’янемо усіх, 
Що не сплять ції ночі, з причини, або без причини: 
Твої космонавти 
На станції “Тризуб” так само летять по орбіті; 
Твої костоправи 
Так само стуляють щелепи, коліна і лікті побиті; 
Твої педерасти 
Так само приймають (або не приймають) закони, 
Або закидають за комин, або закладають за комір; 
Твої мільйонери 
Так само рахують так само набуті мільйони; 
Твої офіцери 
Вчать мову й муштрують іще не готові Десну перейти батальйони; 
Твої Роксоляни 
Попід “Брістолями” 
Йдуть заміж по п’ять разів за ніч. 
Гірка і пречиста, свята й ненависна, 
Добраніч, вітчизно, добраніч, вітчизно, добраніч… 
Все інше заснуло. В лісах твоїх сплять, обійнявшись, звірята. 
Поклався осел з бараном, а тигр, наче з братом, з ефратом. 
На водах морів твоїх сплять кораблі: 
криголами, сейнери, траулери, китобої, канонерки, джонки, чайки 
катамарани, есмінці, авіаносці, крейсери, катери, тримарани, байдарки, 
каное, галери, моторки, галеони, яхти, барки, баржі, рудовози, танкери, 
міноносці, кліпери, - 
а окремо від них – каравели й гондоли. 
Сплять люди в будинках, і навіть поети – 
оті джони донни твої, дон жуани, гандони, - 
Й вони навіть сплять у якихось альковах, і наче в оковах – 
В обіймах своїх маргарит, припадочних і припадкових. 
Поетів ти завтра у шати вбереш і у рами обрамиш, 
Лиш встанеш раненько і з шатів тих соплі і кров відпереш. 
Тож добраніч, вітчизно, добраніч… 
Вже й я відпливаю, але відчуваю, як десь, у містах їхніх рідних 
До сну вже схиляє і двох побратимів моїх богорівних. 
І ми вже лягаєм, набік відкладаєм болючі свої 3 (три) пера, 
І вже засинаєм, і вже не встигаєм 
востаннє тобі побажати добра… 
Ніч. 

ВІРШ ДО РІДНОЇ МОВИ
Як ти звучиш калиново-дубово,
Рідна моя, моя матірна мово! 

Слово м’яке, оксамитове, байкове,
Слово є дідове, слово є батькове. 

І Білодідове, і Сивоконеве,
І Чорноволове, вже узаконене. 

В соннім спокої вогонь твій ледь бився.
Але страху я тоді натерпівся! 

З тої халепи не вийшли б ми зроду.
Кляпи, здавалось, в ротах у народу. 

Та щоб підняти тебе із гробовищ,
Стали до герцю Жулинський, Грабович. 

Щоб воскресити тебе з домовини, 
В діло пішли каменюки й дубини. 

Вороне чорний! Даремно ти крячеш.
Ріднеє слово жиє і є – бачиш! 

Рідна моя українськая мова
Житиме вічно – кльова, фірмова!.. 

МІЙ ХРЕСТ
Сьогодні вечір, а вона – з ними.
Сьогодні вітер, а я сам, знову.
Оце мій хрест, зніміть його з мене.
Оце мій хрест, зніміть мене з нього. 

Оце мій хрест. Я ніс його довго.
Зустрів її і кинув під ноги.
Оце, кажу, такі мої дрова.
Ти розпали мені вогню з нього. 

Вона сказала: “В мене є фрески.
У мене храми є, на них – шпилі.
Якби маленький, золотий хрестик.
Якби на шию, а не на спину”. 

Тепер прийшли і кажуть: “Прощайся”.
Центуріони стали, як влиті.
Візьміть маленьке золоте щастя.
Лишіть велике кам’яне лихо!.. 

Хрестоносіння, кажуть, – це догма,
І час новий мене змете, змеле.
Оце мій хрест, я ніс його довго.
Зніміть мене. Зніміть його з мене. 

Любіть 

Любіть Оклахому! Вночі і в обід,
Як неньку і дедді достоту.
Любіть Індіану. Й так само любіть
Північну й Південну Дакоту.
Любіть Алабаму в загравах пожеж,
Любіть її в радощі й біди.
Айову любіть. Каліфорнію теж.
І пальми крислаті Флоріди.
Дівчино, хай око твоє голубе,
Та не за фізичної вади - 
Коханий любити не встане тебе,
Коли ти не любиш Невади.
Юначе! Ти мусиш любити стократ
Сильніше, ніж любиш кохану,
Колумбію-округ і Джорджіо-штат,
Монтану і Луїзіану.
Любити не зможеш ти штатів других,
Коли ти не любиш по-братськи
Полів Аризони й таких дорогих
Просторів Аляски й Небраски.
Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв,
Плекай у душі незникому.
Вірджінію-штат, як Вірджінію Вулф,
Люби.

І люби - Оклахому!..











Категорія: Твори О. Ірванця ( поезія) | Додав: nmix (20.09.2008)
Переглядів: 7957 | Рейтинг: 2.2/10 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz