(2 варіант)
Про Бондарівну

Ой в містечку Богуславку
В Каньовського-пана
Виростала Бондарівна,
Як пишная пава. 2
Ой, приходить пан Каньовський
Шапочку ізнявши,
Обійнявши Бондарівну,
Та й поцілувавши. 2
“Ой не годен, пан Каньовський,
Мене цілувати,
Тільки годен, пан Каньовський,
Мене роззувати.”
Ой тріпнули люди добрі
“Тікай, тікай, Бондарівно,
Лихо тобі буде.”
Ой тікала Бондарівна
Помежи крамниці,
А за нею пан Каньовський
Стріляє з рушниці.
“Ой, чи хочеш, Бондарівно,
Ти за мною жити?
Ой, чи підеш ,ой, чи підеш
В сирій землі жити?”
Ой тікала Бондарівна
Помежи крамницю,
Встрілив – забив Бондарівну,
Як перепилицю.
Як покотить пан Каньовський
По столі дукати:
“Оце тобі, старий Бондар,
За твої бояри.
Ой на тобі,старий Бондар,
Тай дукатів бочку.
Оце тобі,старий Бондар,
За хорошу дочку.”
Ой лежала Бондарівна
Сутки і годину,
Поки їй пан Каньовський
Зробив домовину.

Ой летіла стріла

Ой летіла стріла
З-за синього моря*.
Ой де ж вона впала?
— На вдовинім полі.
Кого ж вона вбила?
— Вдовиного сина.
Немає нікого
Плакати по ньому.
Летять три зозуленьки,
І всі три рябенькі:
Одна прилетіла,
В головоньках сіла,
Друга прилетіла,
Край серденька сіла;
Третя прилетіла
Та в ніженьках сіла.
Що в головках сіла,—
То матінка рідна;
Сіла край серденька —
То його миленька;
А в ніженьках сіла —
То його сестриця.
Де матінка плаче,
Там Дунай розлився;
Де плаче сестриця,
Там слізок криниця;
Де плаче миленька —
Там земля сухенька.
Ой матінка плаче,
Поки жити буде;
А сестриця плаче,-
Поки не забуде;
А миленька плаче,
Поки його бачить.
В суботу сваталась,
В неділю вінчалась,
А у понеділок
Нагайка шуміла
Коло її тіла. 

Ой на горі вогонь горить

Ой на горі вогонь горить,
А в долині козак лежить *,
Порубаний, постреляний,
Китайкою покриваний.
Накрив очі осокою,
А ніженьки китайкою.
А ніженьки китайкою,
А рученьки нагайкою.
Що в головах ворон кряче,
А в ніженьках коник плаче.
«Ой коню мій вороненький,
Товаришу мій вірненький!
Не плач, коню, надо мною,
Не бий землі під собою.
Біжи, коню, дорогою,
Степовою широкою.
Та прибіжиш під батьків двір,
Та вдаришся об частокіл.
Як прибіжиш під ворота,
Стукни-грюкни коло плота.
Вийде сестра — розгнуздає,
Вийде мати — розпитає:
— Ой коню мій вороненький,
А де ж мій син молоденький?
— Не плач, мати, не журися,
Та вже ж твій син оженився.
Та взяв собі паняночку,
В чистім полі земляночку. 

Козака несуть

Козака несуть
І коня ведуть,
Кінь головоньку клонить. (Двічі) 

А за ним, за ним
його дівчина
Білі рученьки ломить. (Двічі) 

Ой ломи, ломи
Білі рученьки
До єдиного пальця! (Двічі) 

А не знайдеш ти,
Та дівчинонько,
Над козака коханця! (Двічі) 



ОЙ БУВ В СІЧІ СТАРИЙ КОЗАК 
  
(Пісня про Саву Чалого і Гната Голого) 
  
  Ой був в Січі старий козак 
  На прозвище Чалий, 
  Вигодував сина Саву 
  Козакам на славу. 
  Не схотів же та той Сава 
  Козакам служити,— 
  Відклонився до ляшеньків 
  В Польщу паном жити; 
  Та схотів же та той Сава 
  Слави залучити,— 
  Став козаків-запорожців 
  По степах ловити. 
  Ой наш батько, пан кошовий 
  По казаках тужить: 
  Ой хто б піймав пана Саву,— 
  Сам йому послужить... 
  Каже Чалий: «Мого сина 
  Ніхто з вас не вловить, 
  Хіба Гнатко та Кравчина 
  До себе підмовить. 
  Ой ти, Гнатку, ти, Кравчино, 
  Ти всі шляхти знаєш, 
  А чом же ти мого сина 
  В руки не піймаєш?» 
  Пан кошовий каже: «Гнатку! 
  Як Саву не вловиш, 
  То сам же ти за його 
  Голову положиш!..» 
  Пішов Гнатко з Кравчиною 
  Саву підмовляти, 
  Як не схоче з Польщі іти,— 
  То й смерті предати. 
  У дорозі зустрівсь литвин, 
  Став їх наставляти, 
  А як того пана Саву 
  Та у руки взяти. 
  «Візьмемо своєї землі 
  В чоботи під ноги, 
  А щоб не знав та пан Сава 
  Нашої підмови». 
  Сидить Сава. кінець столу 
  Та листоньки пише, 
  А Савиха молодая 
  Дитину колише. 
  Ой як скінче дрібних листів 
  Та й спатоньки ляже, 
  А щось йому під віконцем 
  «Добрий вечір» каже... 
  «Піди, хлопку, до пивниці 
  Та вточи горілки, 
  Нехай же ми та вип'ємо 
  За здоров'я жінки, 
  Піди, хлопку, піди, малий, 
  Та уточи пива, 
  Нехай же ми та вип'ємо 
  Та за мого сина. 
  Піди, хлопку, піди, малий, 
  Та уточи меду, 
  Ой щось мені трудно-нудно,— 
  Голови не зведу!..» 
  Пішов хлопець до пивниці 
  Замків відмикати,— 
  Став той Гнатко з Кравчиною 
  У двір підступати... 
  Не вспів хлопець, не вспів малий 
  Відчинить пивниці,— 
  Ускочили гайдамаки 
  У саму світлицю... 
  Ой як скочив та пан Сава 
  Із-за свого столу,— 
  Ухопили пана Саву 
  За правую полу... 
  Ой кинеться та пан Сава 
  До ясного меча,— 
  Ухопили пана Саву 
  З-під лівого плеча... 
  Ухопиться та пан Сава 
  За ясную зброю,— 
  Ой підняли пана Саву 
  На три списи вгору... 
  Не досягнув та пан Сава 
  До своєї булави,— 
  Положили пана Саву 
  На дубовій лаві. 
  Оце ж тобі, пане Саво, 
  Сукні-одамашки, 
  Що ти нажив, вражий Сину, 
  З козацької ласки!..