III. Рима. Види рим. Способи римування
Рима (гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Інакше кажучи, — це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки.
Закінчення віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу, називаєтья клаузулою (лат. clausula — кінцівка, замикання). Таким чином, співзвучні клаузули утворюють риму. При цьому слід мати на увазі, що рима — явище звукове, а не графічне: в ній збігаються звуки, а не букви.
Функції рими:
1) підсилює зміст, ідейне й емоційне звучання вірша, бо слова, включені в риму, самим своїм місцем у рядку привертають до себе особливу увагу читача;
2) створює багатий звуковий повтор, який посилює музикальність віршованої мови;
3) є важливим елементом ритму у віршах, оскільки чітко підкреслює завершеність кожного віршового рядка, що є одиницею ритму;
4) має велике композиційне значення, бо за допомогою рим віршові рядки об’єднуються у строфи.
В. Маяковський писав: «Рима вертає вас до попереднього рядка, примушує згадати його, змушує всі рядки, що оформляють одну думку, триматися купи.
...Я завжди ставлю найхарактерніше слово на кінець рядка і добуваю для нього риму за всяку ціну...» (В. Маяковський, «Як робити вірші?»).
ВИДИ РИМ
РИМА
За частинами мови
За характером закінчень рядка
За місцем голосу
нрама-тична
неграма-тична
точна
неточна
чоловіча
жіноча
дієслі-вна
прислів-никова
дакти-лічна
гіпердак-тилічна
іменникова
Д. Павличко зауважив, що «буденне» і «сіре» слово, як тільки воно стає римою, перетворюється на очах, ніби в ньому оживає молодий голос, душа його оновлюється й розквітає. Стаючи римою, слово поєднується з іншим словом чи групою слів, причому це поєднання радісне,бажане, коли вібрація одного звука вільно входить у звук інший і слова обмінюються навзаєм як звуком, так і певними елементами свого внутрішнього змісту» (Д. Павличко. «В глибини слова»).
Рими класифікуються:
1. За місцем ритмічного акцену (наголосу) в суголосних словах на:
— окситонні (чоловічі);
— парокситонні (жіночі);
— дидактичні;
— гіпердактилічні.
Походження термінів «чоловіча» і «жіноча» рима пов’язане з французькими прикметникам, що в чоловічому роді мають наголос на останньому складі (vif — живий), а в жіночому наголос падає на передостанній склад (vive — жива), бо «е» на кінці глухе.
Окситонною (чоловічою) називається така рима, в якій наголос на останньому складі (чужинí — менí); ця рима має сильне звучання. З особливою силою і експресією звучать чоловічі рими у Бажана:
Козак на північ прудко мчить,
Козак не хоче відпочить.
Копито сніг примерзлий б’є,
Луною дзенькіт оддає.
Безлюддя й пустка навкруги.
Кошлаті гачарі. Сніги.
(М. Бажан. «Гонець»).
Цей чотиристопний ямб з чоловічими римами звучить і уривчасто падає, як удар меча, що вражає свою жертву. Пружність, енерґія і звучне одноманітне падіння його надзвичайно гармонує з зосередженим почуттям, незламною силою могутньої натури й трагічним становищем героя твору.
Парокситонною (жіночою) називається така рима, в якій наголос на передостанньом складі (бýду — забýде). Жіноча рима надає закінченню рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості.
Наприклад:
Тихий сон на горах хÙдить,
За рученьку щастя вÙдить.
І шумлять ліси вже тúхше,
Сон мені квітки колúше.
Спіть, мої дзвіночки сúні,
Дикі рожі в полонúні!
(О. Маковей. «Сон»).
Дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від кінця склад (вíченьки — нíченьки). Дактилічна рима надає віршеві ще повільнішого характеру, ще в більшій мірі відчувається співучість вірша. Наприклад:
Гори багрянцем кривавим спалáхнули,
З промінням сонця західним прощáючись,
Так моє серце жалем загорíлося,
З милим, коханим моїм розлучáючись.
(Леся Українка. «Східна мелодія»).
Гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на четвертий або п’ятий від кінця склад (кíшечкою — усмíшечкою). До цієї рими вдаються тільки тоді, коли треба надати віршеві особливої повільності. Наприклад:
Як була я молодою преподÙбницею
Повісила фартушину над вікÙнницею.
(Т. Шевченко. «Гайдамаки).
Цікавий приклад гіпердактилічної рими з вірша Дм. Білоуса «Лука лукавий»:
Він мурличе, бува,
Ходить кíшечкою.
Кусь — і зубки схова
За усмíшечкою.
Рима в непарних рядках чоловіча (бувá — сховá), а в парних — гіпердактилічна (кíшечкою — усмíшечкою).
Закінчення рядка не залежить від того, яким розміром написаний вірш; дактилічні рими є не тільки у віршах, написаних дактилями; так само чоловічі — не тільки в ямбічних і анапестних рядках, жіночі — не тільки в хореїчних та амфібрахічних. Закінчення віршового рядка часто не збігається з видом стопи, якою складено рядок.
Не часто трапляються вірші, в яких усі клаузули були б одного виду. Згадаймо початок відомого вірша Шевченка:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
Тут чергуються жіночі рими (будý — забýде) з чоловічими (нí, чужинí, менí) і дактилічною (однаковíсінько), і вірш не звучить монотонно.
2. За різними ознаками рими поділяються ще на ряд видів:
а) за повнотою суголось:
точною називається така рима, коли збігаються усі звуки після останнього наголошеного звука в римованих словах: несíть — ідíть, зéрня — тéрня, прирÙдний — нарÙдний. Точна рима, що її творять п’ять, шість і більше фонем (сýджений — огýджений, стрáчених — небáчених), називається ще глибокою;
неточною (приблизною) називається така рима, в якій римовані звуки фонетично не збігаються, а тільки подібні приголосні, а навіть інші голосні, від наголошеного голосного звука:
хвúлі — долúні, прилітáють — складáю,
ожерéдами — всерéдину.
Коли ж співзвучними є тільки склади, на які падає наголос, або тільки голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонансом:
красúва — невгасúма, сідáє — куняє,
наскрíзь — побúйсь.
І навпаки, коли співзвучними є тільки приголосні звуки при розбіжності наголошених складів, то така рима називається консонансом:
рýнами — ворýнами, кадр — кедр,
москíт — мускáт, рÙків — рукáв.
б) Залежно від числа складів, що повністю збігаються, розрізняють рими:
багаті — збігаються звуки не тільки клаузули, а такожі ті, що перед нею (садівнЬцтво — будівнúцтво, корÙна — ворÙна, кільцé — сільцé, красá — росá, веслÙ — понеслÙ). Збільшення кількості повторюваних звуків посилює співзвуччя;
бідною називається чоловіча рима з відкритим складом, у якій збігаються лише кінцеві голосні:
сівбá — боротьбá, крупá — совá, менé — тебé — себé,
люблю — молю — мою;
в) залежно від кількості слів, що римуються, розрізняють рими:
прості — це такі рими, які складаються з двох слів:
грÙші — хорÙші, рýки — крýки;
складні — це такі рими, які виникають із взаємодії двох-трьох слів:
сонце — сон це; колисці — колись ці;
колихати — коло хати; на камені — важка мені;
омонімічні — це такі рими, в яких римуються омоніми:
«діти, діти, де ж вас діти?» — народний каламбур;
г) залежно від місця у рядку рими бувають:
прикінцеві — римуються останні слова рядка:
«Густа, медова теплотá — високі налива житá»
(М. Рильський);
внутрішні — римуються будь-які слова в рядку:
«Все йде, все минає, і краю немає...»
(Т. Шевченко); д) залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими граматичні (одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини мови, які діляться на підвиди:
— іменникові (хáти — палáти, грач — помагáч);
— прикметникові (чÙрний — мотÙрний, багáтий — пихáтий);
— дієслівні (пúше — колúше, почувáти — ночувáти).
Граматичні (одногрупні) рими вважаються іноді одноманітними і малоефектними. Більшу силу, загостреність, багатше звучання мають неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до різних частин мови (годувáти — гордувáтий, крщчі — ревýчий, пýть — ідýть).
Наприклад:
Ніч холодною рукою, там, за даллю голубÙю,
розгорнула наді мною зір невидані світú,
і дорогою ясною кличе, манить за собÙю,
щоб нервовою ходою міг за нею я пітú...
(В. Сосюра. «Ніч»).
Тут різногрупна (неграматична) рима. Заримовано: голубÙю (прикметник) із собÙю (займенник), а світú (іменник у множині) з пітú (дієслово). Головна перевага цієї рими в тому, що вона досить свіжа й змістовна.
Часто вживані рими, що втрачають естетичне значення через свою шаблонність (кров — любов) називаються банальними. Протилежні їм рими є вишуканими. Поети завжди прагнуть до нових рим, але ці пошуки не повинні перетворюватися в самоціль: вони тільки тоді виправдані, коли сприяють увиразненню зображуваного в творі, посилюють мелодійність віршованої мови.
IV. Способи римування
РИМУВАННЯ
cуміжне
ааbb
четвертне
аааа
перехресне
аbаb
потрійне
ааа
кільцеве
аbbа
Звучання вірша залежить не тільки від того, які рими за своєю природою, а й від того, як вони розташовані, які способи римування застосовує поет.
Римування — особливість розташування рим у вірші, інтервал між ними.
Розрізняють такі способи римування:
1. Суміжне або парне — коли римуються суміжні (сусідні) рядки парами. Таке римування умовно позначаємо: аа бб вв
Наприклад:
У місті, де ми не зустрілись, я знову а
Блукаю з тобою, і нашу розмову а
Корабликом діти пускають на воду б
Вона запливає, відчувши свободу, б
У погляд відкритий твого океану, в
Де, може, і досі шукаєш кохану. в
Де, може, мене пам’ятаєш і досі?.. г
Заплутався вечір тоді у волоссі... г
А ти розплітав мої коси невміло, д
І мріяла я, щоб вони посивіли д
На грудях твоїх, як сивіє світання, е
Як гасне на небі зірниця остання е
(Софія Майданська)
2. Перехресне римування — складніше, в ньому римуються кінцеві слова парних рядків з парними, а непарні — з непарними; воно найпоширеніше у сьогоденній силабо-тонічній версифікації. Схема: абаб.
Наприклад:
Я не скажу і в пам’яті — коханий. а
І все-таки згадай мене колись. б
Ішли дві долі різними шляхами. а
На роздоріжжі долі обнялись. б
(Ліна Костенко)
3. Кільцеве або охопне (оповите) римування — коли римуються перший рядок з четвертим, а другий — з третім. Два рядки з парними римами оповивають згори й знизу два рядки, які теж римуються між собою.
Схема: абба.
Згадати лиш, як дивно шелестить а
Грудневий сад, занурений в світання. б
Болить недоціловане кохання, б
Вже стільки часу, а воно болить... а
Клялась забути, а таки живе! в
У метастази проростає нові. г
Це світло невигойної любові г
Через роки і відстані пливе. в
(Ганна Костів-Гуска)
Іноді в катрені спостерігається і неспароване римування, тобто коли в ньому римуються другий та четвертий вірші, а перший і третій залишаються без рим. Схема: абвб.
Що тобі сниться ночами, а
Як вітер і хлюпає дощ? б
Визбируєш крихти пам’яті в
З-посеред львівських площ? б
Шукаєш ту диво-квітку, г
Що так і не розцвіла? д
Уже навіть важко згадати: е
Була я чи не була? д
(Ганна Костів-Гуска).
4. Тернарне римування — через два рядки.
Схема: аа б вв б.
Наприклад:
На все є час і є пора, а
Якщо то гра — то чесна гра, а
А якщо ні — обличчям до болота. б
Якщо минув любові час, в
Якщо минув любові час, в
Нехай мені залишиться свобода б
(Леся Романчук)
5. Потрійне римування — рима охоплює три рядки, що стоять поряд. Схема: ааа.
Наприклад:
О, ні! а
Являйся, зіронько, мені а
Хоч в сні! а
6. Монорима або наскрізне римування (франц. monorime від грецьк. monos — один) — вірш, у якому всі рядки (більше трьох) охоплює одна рима.
Схема: ааааа...
Наприклад:
Здається, часу і не гаю, а
а не встаю, не встигаю! а
Щодня себе перемагаю, а
від суєти застерігаю, а
і знов до стрічки добігаю, а
і знов себе перемагаю, а
і не встигати не встигаю, а
і ні хвилиночки ж не гаю! а
(Ліна Костенко)
Окремі рядки у віршах можуть не римуватися з жодним іншим рядком. Вони звуться холостими.
Є ще внутрішнє римування, коли кінець рядка римується з якимось словом з середини віршового рядка:
Вже скосили грéчку, осінь недалéчко,
місячна вуздéчка впала на поріг.
І трава шепÙче про небесні Ùчі,
що крізь далі нÙчі сяйво шлють до ніг...
А туман, де лýки, ломить білі рýки,
глушить ночі звýки маревом густим.
Тíні, тíні, тíні... Не дзвенять у сúні
співи солов’íн і за вікном моїм.
Пісню калинíву я складаю знÙву,
і з людьми розмÙву серцем я веду...
Тишина, ні рýху... Небо землю слýха,
падають десь глýхо яблука в саду.
(Володимир Сосюра).
Моноримічно будуються часто вірші для дітей:
Ой нумо, нумо а
В зеленого шума, а
А в нашого шума а
Зеленая шуба. а
(Дитяча пісенька).
Найчастіше монорими вживаються у сатиричних та гумористичних віршах.
V. ЦЕЗУРА. КЛАУЗУЛА
Віршована мова багата на різні паузи, що підсилюють ритм і увиразнюють зміст. Крім міжслівних та логічних (на розділових знаках і між синтагмами), властивих і прозовій мові, тут є ще прикінцеві (паузи між рядками), емоційні (зупинки для підкреслення якогось слова при виразному читанні) та цезура.
Цезура (лат. caesura — розтин, розріз, поділ) — пауза в середині рядка, що поділяє його на дві частини (піввірші). Цезура має ритмотворче значення — вона підсилює, підкреслює ритм і смислове — виділяє найважливіші слова, увиразнює висловлену думку. За своєю тривалістю цезура трохи коротша за міжрядкову паузу.
Найчастіше цезура з’являється в багатостопних рядках. Вона може бути постійною, якщо стоїть у всіх рядках на одному й тому ж місці; рухомою, якщо вона є в кожному рядку, але в різних місцях; періодичною, якщо ритмічно з’являється через рядок або два.
Клаузула (лат. clausula — закінчення) — заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу. Співзвучні клаузули утворюють риму.
Залежно від місця наголосу розрізняють клаузули (як і рими):
— окситонні (чоловічі) — з наголосм на останньому складі. Кінець рядка звучить твердо, уривчасто.
Наприклад:
Лине кроків дзвíн — перегуки мíн»
(Володимир Сосюра);
— парокситонні (жіночі) — з наголосом на передостанньому складі. Кінець рядка звучить м’якше, тепліше.
Наприклад:
Женою-трудівницею на пÙлі —
із піснею про волю у невÙлі.
(Максим Рильський);
— дактилічні — з наголосом на третьому від кінця складі. Кінець рядка звучить плавно, лагідно, іноді тужливо.
Наприклад:
Рученьки терпнуть, злипаються вíченьки...
З раннього ранку до пізньої нíченьки
(Павло Грабовський);
— гіпердактилічні — з наголосом на четвертому від кінця складі. Така рима часто сприймає додатковий наголос на останньому складі і тому звучить , як чоловіча.
Наприклад:
Як була я молодою преподÙбницею, —
повісила фартушину над вікÙнницею.
(Тарас Шевченко).
Звичайно, якоїсь певної інтонації рими (і клаузули) створити самостійно не можуть — вони лише увиразнюють, посилюють основну авторську інтонацію.
Рекомендована література:
1. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ „Академія”, 1997.
2. Ткаченко А. Мистецтво слова. — К.: Правда Ярославичів, 1998.
3. Волкова Т. С. Проблема жанра в лирике. — Львів: Світ, 1991.
4. Сидоренко Г. К. Як читати і розуміти художній твір. — К.: Радянська школа, 1988.
5. Безпечний І. Теорія літератури. — Торонто: Молода Україна, 1984.
Джерело: http://ukrart.lviv.ua/rumu2.html |
