Протягом століть усна народна творчість була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду українського народу, втіленням народної мудрості, світогляду та ідеалів. Фольклор став віддзеркаленням не тільки найважливіших подій в історії України, починаючи з княжої доби, а й зберіг численні архаїчні язичницькі мотиви і символи, які часто приховуються під покровом християнської традиції. Завдяки фольклорній спадщині ми можемо ознайомитися із побутом далеких і близьких поколінь українців, уявити їх свята і будні, сповнені магічних і захоплюючих обрядів. 
Зразки української фольклорної традиції можна згрупувати у два блоки: музично-поетичні форми (пісні, думи, приспівки і т.д.) і прозові (казки, легенди, анекдоти і т.д.). У свою чергу в рамках музично-поетичної творчості виділяють обрядовий фольклор, епічну та ліричну творчість. До обрядового фольклору зараховують календарні і родинно-обрядові пісні. До епічного - думи й історичні пісні та ліро-епічні (балади, співанки-хроніки). До ліричного - соціально-побутову й побутову лірику. Одним із найдавніших пластів українського фольклору є замовляння - короткі міфологічні усні тексти, які використовувалися предками українців у господарстві, для відвертання лиха чи хвороби, а також як елемент приворотних чарів. До найдавніших зразків традиційного фольклору зараховують обидві групи обрядових пісень - календарні (колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчанські, жниварські) та родинно-обрядові (пісні весільних і поховальних обрядів, хрестинні пісні). Календарно-обрядовий фольклор поділяється на чотири цикли, що співвідносяться з порами року.  Зимовий цикл українського фольклору найповніше представлений і найбільш вживаний у сучасності. Це насамперед пісні, приурочені до Різдва Христового – колядки - та пізнішого походження сценарії для вертепного різдвяного дійства. До зимового циклу також входять так звані щедрівки, структурно подібні до колядок, які співають на Щедрий вечір. Щедрівки особливо багаті на побажання щастя, здоров’я, достатку господареві дому, в який прийшли щедрувати.  Весняний фольклор представлений так званими веснянками або гаївками, масивом текстів для ігор, які грають на Великдень, вийшовши з церкви. У веснянках домінують мотиви пробудження природи і споріднений з ним мотив кохання. Ці пісні супроводжуються хороводами. Із давнішого пласту у весняний цикл входять також русальські пісні.
На дні літнього сонцестояння в українців з прадавніх часів припадали купальські свята та ігрища.  Купальські святкування були пов'язані з танцями і співами й носили оргаїстичний характер. Зародилась ця традиція у ті часи, коли серед хліборобських племен на теренах України панував культ сонця і давніх язичницьких богів Ярила і Даждьбога. Згодом, уже в християнські часи, ці обряди наклалися на святкування великих релігійних свят: різдва Івана Хрестителя й верховних апостолів Петра і Павла. Петрівчанські пісні співались впродовж петрівки - посту перед святом верховних апостолів Петра і Павла. Основною темою петрівчанських пісень є кохання, одруження, шлюбне життя.  Жниварські чи обжинкові пісні є складовими обрядів, пов’язаних із хліборобськими жнивами. Вони фактично завершують календарний цикл. Жнива хоч і є періодом важкої праці, але знаменують кінець хліборобського року. Серед мотивів обжинкових пісень найважливішим є величання господаря і господині.
У комплексі обрядових пісень важливе місце займають також родинно-обрядові, які супроводжують перехідні або етапні моменти в житті людини. Це хрестинні, весільні пісні, а також народні голосіння – унікальне фольклорне явище в духовній культурі українського народу. Епічні жанри українського фольклору - історичні пісні, думи, балади, співанки-хроніки - відзначаються унікальним багатством і красою форм. Найвизначнішою частиною українського усного епосу є думи. Це розгорнуті вокально-інструментальні композиції, виконання яких вимагає багаторічного навчання, неабиякого хисту і доброго знання традиції. Попередниками дум були билини княжої доби, які на теренах України зазнали цілковитої трансформації і збереглись лише в європейській частині Росії. Фахівці пов’язують походження дум з такої давньої форми як ритуальний плач. Здебільшого думи розповідають про козацьке життя, війни із загарбниками, воєнні походи козаків в інші землі, побут родин козаків, які залишилися в Україні. У XVII–ХІХ ст. кобзарі та лірники – виконавці дум та історичних пісень об’єднувалися у так звані кобзарські братства/цехи. У таких цехах був свій статут і правила, жорстка субординація членів і визначений репертуар. Кобзарство з XVII ст. було шанованою професією в Україні. Наймолодшим родом пісенного фольклору є ліричні пісні та їх різновиди. Їх становлення відбулось у XVI - XIX століттях. Усі ліричні пісні групуються у два великі розряди: соціально-побутові і родинно-побутові. До першої групи належать зокрема козацькі, рекрутські, чумацькі, наймитські, емігрантські пісні. До родинно-побутових зараховують практично усі пісні про родинне життя, а також ті, що стосуються особистого життя людини (пісні про кохання, жіночу долю, сирітство, гумористичні, колискові, пісні дітей, молоді і дорослих). Цікавими зразками побутової пісенності є також танкові (танцювальні, до танцю) пісні та українські коломийки, що поділяються на групи "до танцю" і "до співу". Ця так звана "коломийкова" форма активно поширилась у різних жанрах традиційного фольклору, прижившись також у професійній українській поезії. До жанрової системи традиційного українського фольклору входять також драматичні форми (народна драма, вертеп), проза (байки, казки, новели, анекдоти, перекази, легенди) й афористичні жанри (прислів’я, приказки, загадки, тости, побажання та ін.). Вертепом називали ляльковий театр, який в Україні у день Різдва Христового грамотні міщани, дяки, школярі, бурсаки та церковні співаки носили по хатах з XVII ст. Вертепна драма складалася з 2-х частин: різдвяної драми (релігійна, з доволі стійким сюжетом) і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії (світська, народна, з варіативним сюжетом, що залежав від місцевих умов, історичного періоду та здібностей самого вертепника).  Українська казка сягає своїм корінням у глибоку давнину, про що свідчать численні ознаки міфологічного світогляду і анімістичного уявлення про світ. Тематика українських казок надзвичайно різноманітна: казки про тварин і про природу, побутові і жартівливі, чарівні і пригодницькі. Архаїчні риси свідомості особливо яскраво відбиваються у фантастичних казках. Найчастіше вони розповідають про чудесні події, боротьбу добра і зла, випробування та подвиги на шляху до здобуття нареченої. Казки про тварин видаються дещо простішими порівняно з чарівними казками. Вони коротші за обсягом, мають сатиричне чи дидактичне звучання. Значна частина сюжетів походить ще з первісної доби, від тотемічних міфів, які пов'язували походження тієї чи іншої людської спільноти від тварини-тотема, що був покровителем роду і втілював душу померлого предка. Побутові казки, на відміну від фантастичних, ніби умисне підкреслюють буденність зображених персонажів та подій. У побутовій казці, як і в казці взагалі, добро завжди перемагає зло, проте, на відміну від дійсності, казковий герой (селянин-бідняк, наймит) завжди бере гору над своїм соціальним антиподом (багачем). На пізніших стадіях розвитку побутові казки набули рис соціальної сатири. Їх об'єктом стали людські вади - скнарість, жіноча балакучість, лінивство, перелюб тощо.
Найсучасніша форма побутування фольклору – студентський фольклор, фольклор неформальних суспільних угруповань та афористичні жанри – популярні анекдоти, тости, привітання. Архаїчні та “класичні” форми пісенного фольклору віднаходять своє друге життя в сучасних аранжуваннях. Бард Віктор Морозов ще в 1990-х обробив львівські батярські пісні, Марічка Бурмака у тих же 90-х переспівала популярні колядки, Тарас Чубай і група „Скрябін” випустили альбом із стрілецькими та повстанськими піснями. До мотивів українського фольклору звертаються такі гурти як „Гайдамаки”, „Мандри”, „Перкалаба” та ін. Власну інтерпретацію класичних народних пісень пропонує популярний рок-гурт „ВВ” і його лідер Олег Скрипка. А співачка Руслана 2003 року випустила альбом “Дикі танці”, в основу якого покладено гуцульські мотиви. З піснею „Дикі танці” вона перемогла 2004 року на міжнародному конкурсі „Євробачення”. Сучасні українські митці використовують фольклорні мотиви та форми не тільки у царині музики, але і в інших галузях культури – літературі, малярстві, дизайні. Джерело | 