Вам слово, літописці й віщуни,
Часів далеких непідкупні свідки.
Вам вигадок не взяти анізвідки
В бувальщинах нових старовини.
Обмани і облуди нам доволі,
Хвали пустої і лихої долі!
Пройдемося сторінками сторіч.
За фальш та кривду —
плата головами.
Тож розповідь про Ігореву січ
Почнемо, братія, щирими словами.
Брайчевський М.Ю.
Світова література знає не так вже багато творів, які б захоплювали нові й нові покоління, перетинали межі країн і материків, здобували все ширшу й гучнішу славу. Саме до таких пам'яток належить безсмертне "Слово о полку Ігоревім" — героїчна, сповнена палкої любові до Вітчизни, до свого народу поетична пісня-заклик, що лине з глибини сивих віків й відлунює в наших серцях.
Земля і держава предків наших — Русь — у часи свого розквіту була великою і сильною, забудованою незліченними містами, населеною працелюбним людом — хліборобами-ратаями, ремісниками, рибалками, мисливцями. На сторожі їхньої мирної праці стояли мужні воїни.
А в натхненній тиші келій удень і вночі при світлі каганця чи лампади схилялися над пергаментними аркушами літописці, щоб пером увічнити мислі, діла і подвиги своїх співвітчизників.
Через війни, пожежі, стихійні лиха, з багатьох інших причин давніх літописів дійшло до нас небагато. Від XI до кінця XV ст. жоден з них, на жаль, на зберігся у первісному вигляді. Вони відомі тільки в уривках у складі пізніше написаних зводів.
Але й крупиці письмових творів, що дійшли до нас крізь віки, свідчать про високу культуру Русі XII ст., про наявність кількох літературних шкіл, про багатогранність жанрів. Твори Климента Смолятича, Кирила Туровського, Києво-Печерський патерик, повість об убієнні Андрія Боголюбського, повість Петра Бориславина про Володимира Галицького, моленіє Данила Заточника, твори Іларіона, Данила Паломника, Володимира Мономаха та інших авторів, відомих і безіменних, — всі вони чудові за формою й змістом. Літописи велися в кожному місті, в кожному монастирі. Літописці працювали майже у кожного князя й навіть в простій церкві.
У першій половині XI ст. за часів Ярослава Мудрого в політичному житті Русі розпочався процес дроблення. Особливої гостроти він набув, коли Чернігівське князівство закріпилося за Олегом Святославичем — онуком Ярослава Мудрого — та його нащадками. Саме Олега автор "Слова" називає Олегом Гориславичем, вказуючи, що від нього й таких як він князів "сеяшется и растяшеть усобицами" Руська земля.
Приблизно в цей самий час відокремилось і Галицьке князівство, закріпившись за "ростиславичами". Процес цей триває і в XII ст. Відокремлюються Муромо-Рязанське і Смоленське князівства, все більшої самостійності набувають Новгород, Володимиро-Суздальське князівство та ін. Всі вони рішуче йдуть до самостійності й втягуються у міжусобну боротьбу. Політична єдність країни відходить у минуле. Міжусобиця руських князів загострюється через половецьку загрозу.
Основні феодальні міжусобиці XII ст. були пов'язані з ворожнечею між нащадками Мономаха і Олега Святославича.
Величезну роль в історії зіграв герой "Слова о полку Ігоревім" — Ольгович Ігор Святославич — князь новгород-сіверський. Ще у 1180 р. половці допомагають Ігореві у боротьбі проти Рюрика Київського. Поразку Ігоря розцінили як поразку половців. Рюрик же, не відчуваючи в собі сили і достатньо влади втримати Київ, віддає його іншому Ольговичу — Святославу Всеволодовичу. Наступні роки Рюрику й Святославу вдається об'єднати руських князів для відсічі половцям. Обов'язки голови ольговичей Святослава поширюються і на Ігоря. Ігор розриває стосунки з половцями, однак одразу не може довести свого ставлення до нової загальноруської ідеї — об'єднання в боротьбі проти половців.
У 1184 р. князі об'єдналися навколо Святослава Всеволодовича, великого князя київського, і влітку завдають половцям тяжкої поразки. У полон потрапляє хан Кобяк, разом із його сином й інші хани, і сім тисяч чоловік.
Взимку 1185 року русичі знову очолені Святославом, розгромили військо половецького хана Кончака. У цій переможній виправі не зміг взяти участь Ігор Святославич, двоюрідний брат Святослава Всеволодовича. Щоб довести свою відданість справі оборони Руської землі, навесні того самого року він вирішив виступити проти половців. Цей похід і став приводом для створення "Слова о полку Ігоревім".
Про похід Ігоря Святославича розповідають літописи. Детальніше про це йдеться в Іпатіївському списку, більш скупо — в Лаврентіївському.
Приблизно між 1185—1187 рр. під свіжим враженням невдалого походу на половців з'явилось "Слово о полку Ігоревім". В ньому автор звертається до Ярослава Осмомисла, князя галицького, як до живого, а з літописів відомо, що помер він 1 жовтня 1187 року. Отже, автор про його смерть іще не знав; і тому "Слово" не могло постати набагато пізніше від цієї події. У кінці пам'ятки проголошується слава руським князям, які вирвалися з половецького полону. З-поміж них згадується Ігорів син Володимир, який, за даними літопису, повернувся з неволі восени 1188 року разом із дружиною і дитиною. Виходить, що останні рядки "Слова" написані дещо згодом.
У "Слові" не висвітлено усі подробиці походу і поразки Ігоря, як це зроблено літописцями. Його невдалий похід —- це для автора лише привід, щоб висловити свої роздуми, довести своє вболівання за долю рідної землі, її народу, щоб засудити князівські міжусобиці й незгоди, які краяли вітчизну.
Головна ідея "Слова" — заклик руських князів до єднання перед навалою монгольських полчищ. Цій суспільній меті, яку поставив перед собою автор-патріот, підпорядковані вся система образів і поетичних засобів твору, його композиція.
"Слово о полку Ігоревім" розпочинається своєрідним вступом-заспівом. Далі йдуть три частини.
У першій автор розповідає про похід, бій і поразку Ігоря. У другій — звертається до князів, щоби ті об'єдналися і виступили за рідну землю. У третій частині йдеться про втечу Ігоря з полону. Завершується твір хвалою руським князям і дружині. Кожна частина містить багато закликів, роздумів, спогадів.
І образна система "Слова", і його поетичні засоби навдивовижу яскраві, розмаїті, нестаріючі. Донині не втрачають свіжості, емоційної наснаги постійні епітети "Слова": чорна земля, студена роса, чисте поле, сизий орел, чорний ворон, світле сонце, красна дівиця, синє море. Кожне словосполучення, кожне речення твору є перлинами художньої образності. Тому "Слово о полку Ігоревім" належить до найкоштовніших скарбів світової літератури.
Вже багато років дослідники цієї видатної пам'ятки намагаються розгадати його таємниці. Одна з них — це авторство "Слова". Відомо тільки одне: він був високоталановитим, освіченим, блискуче знав світову історію, фольклор, географію, культурне життя, легко орієнтувався у політичних і державних обставинах як свого часу, так і минулих часів, майстерно володів поетично-образними надбаннями народної творчості, знав світову літературу, був знайомий з поезією Гомера, Вергілія, можливо читав Платона, Есхіла і Цицерона.
Безперечно, що автор "Слова" був гарячим патріотом землі Руської, який закликав до згуртування всіх сил перед ворожою навалою. Ймовірно, він був професійним поетом-співцем і належав до дружинного середовища одного з князів.
Друга таємниця твору в часі його написання. Існує гіпотеза, що текст епосу "Слова" датується 1185—1187 рр. Цілий ряд дослідників датує його 1186 р. Називаються й інші дати створення "Слова": 1187 р., 1184—1186 рр., 1188—1189 рр. та 90-ті роки XII ст. Але жодна з них не може бути безсумнівно визнаною.
Єдиний відомий нам текст "Слово о полку Ігоревім" був у складі збірника, що зберігся у бібліотеці вже закритого Спасо-Ярославського монастиря.
Одразу після виходу в світ "Слово" зацікавило письменників, учених, художників. З плином часу цей інтерес ставав усе гострішим. Унікальну пам'ятку взялися досліджувати історики, археологи, мовознавці, філософи, природознавці, астрономи, а найбільше — історики літератури. Досі вивчається своєрідність художніх образів і засобів, висвітлюються "темні місця", які й донині незрозуміли. Тривають суперечки між ученими, відкриваються нові й нові грані цього незвичайного витвору давньоруського генія. В усьому світі воно викликає захоплення і подив своєю ідейною значимістю і художньою красою. Його перекладають десятками мов. "Слово" стає джерелом натхнення для багатьох митців.
Твір цей знайшов відгук в останніх частинах "Енеїди" Івана Котляревського.
Найранніший український переклад твору здійснив 1833 р. Маркіян Шашкевич (до нас дійшов лише "Плач Ярославни"), потім — його друг Іван Вагиленич. 1857 р. пам'ятку талановито перевершував видатний український учений Михайло Максимович, а в 1860 р. — Степан Руданський. Дуже добре знав і любив "Слово о полку Ігоревім" Тарас Шевченко.
Перекладали та переспівували "Слово" Іван Франко, Юрій Федькович, Панас Мирний, Микола Чернявський, Василь Щурат, Борис Грінченко, Микола Грунський, Максим Рильський, Наталя Забіла, Василь Шевчук та інші українські письменники і вчені.
Теми, ідеї та образи "Слова" розробляли у своїх творах українські, російські, білоруські письменники. На матеріалі староруської пісні-повісті російський композитор О.Бородін написав оперу "Князь Ігор", а класик української музики Микола Лисенко — композицію "Плач Ярославни".
"Слово" надихало В.Васнецова, М.Реріха, І.Нарбута, О.Кульчицьку, І.Селіванова та інших російських і українських художників.
"Слово о полку Ігоревім" — цінний здобуток словесно-художньої культури східних слов’ян, створений одним зі славних предків русів-українців на древній Чернігово-Сіверській землі, який геніально повідав про діяння своїх сучасників, про їх героїзм і фатальні помилки, про щире прагнення до незалежності й значення єднання в боротьбі за неї, що не втратило своєї вагомості і до наших днів. Саме тому "Слово" актуальне і сьогодні. Воно є прологом української літератури. Ідея національно- визвольної боротьби так гостро не ставилась в жодній слов'янській літературі. В кожний історичний період вона червоною ниткою проходила через усю світову літературу, починаючи саме зі "Слова о полку Ігоревім".
Джерело: http://libr.rv.ua/index.php?name=Pages&op=page&pid=76 | 