Народна пiсня презентує традицiйне бачення українцем прекрасного, героїчного, високого і низького, трагiчного і комiчного, вiдображає стереотипи поведiнки етносу, якi тiсно пов'язанi з його свiтоглядними уявленнями.
Дослiдники українського менталiтету неодноразово зверталися до цього жанру українського фольклору. На пiсенний матерiал спиралися у своїх
наукових працях М.Костомаров, О.Потебня, М.Драгоманов, В.Антонович, М.Сумцов, I.Франко, М.Грушевський, iншi фольклористи, iсторики, літературознавці, мовознавці.
Фольклористи підкреслювали величезну силу творчого генія українського народу, що виявляється в українській пісні і мові. Дослідник Г.Нудьга в численних розвідках про українську думу і пісню в світі стверджує, що серед заступників і популяризаторів народної пісні були відомий французький учений-гуманіст, родоначальник жанру есе, котрий „чи не перший підкреслив естетичну вартість народної пісні" Мішель де Монтень (1533—1592), Й.Гердер (1744—1803), який припускав, що початки історії
і мистецтва слід шукати в середовищі простого народу, Й.Венціґ, X.Тідґе, К.Вальдбріль, Ф.Боденштедт та ін., Ю.Словацький, А.Міцкевич , Й.Шафарик, Я.Коллар, В.Ганка, композитори В.Бетховен, Ф.Ліст, М.Глинка та інші митці початку XIX ст. (детальніше див. статтю Г.Нудьги „Українська пісня у зв'язку із світовою культурою" .htpp: // ukrlife.org / main / library.html).
Аналiзуючи пiсеннi тексти, простежмо змiни домiнуючих свiтоглядних моделей свiту пiд впливом iсторичних, соцiальних, психологiчних, iдеологiчних чинникiв, дослiдімо взаємозв'язки мiж колективними
естетичними нормами та iндивiдуальною естетичною позицiєю творцiв, виокремімо поетично-виражальнi засоби реалiзацiї у художнiй тканинi фольклорного тексту етичних та естетичних уподобань українцiв.
Українські народні пісні багатоваріантні, закони формування пісенного тексту зумовлюють використання словотвірних і лексичних синонімів, постійних і нестягнених епітетів („буйний вітер", „бистра вода", „вороний кінь", „зелена діброва", „сивий голуб", „битий шлях"),
повторів, розмаїття семантики понять („щастя", „доля", „багатство" тощо), варіативних, синонімічних фразеологізмів (наприклад, у значенні „давно" можуть використовуватись такі звороти: стежечка мохом заросла, стежечка заросла шипшиною, колючим терном) .
Серед ознак пісні відзначимо повіствування від імені ліричного героя, цнотливі почуття героїв:
В кінці греблі шумлять верби, Що я насадила...
Нема того козаченька, Що я полюбила...
Росла, росла дівчинонька, Та на порі стала.
Для пісень характерний діалог, повтори різного типу:
Ой дівчино, шумить гай, Кого любиш - забувай, забувай.
Нехай шумить, ще й гуде, Кого люблю, - мій буде, мій буде.
Досить часто наявний психологічний паралелізм:
Ой чого ж ти, дубе, на яр похилився?
Молодий козаче, чого зажурився?
Звернення до дуба йде паралельно із зверненням до козака. Питальна і зворушлива інтонація допомагає зрозуміти і настрій молодого козака, і
настрій природи: чому дуб сумує разом з козаком?
Основні тематичні групи родинно-побутових ліричних пісень.
У родинно-побутових піснях відображено родинне життя і побут людей.
"Разом взяті, - вважає Г.К. Сидоренко (див."Родинно-побутова лірика в
українській народній поетичній творчості". - К., 1964),- такі пісні складають ніби велетенську епопею родинного побуту, руйнуючи традиційний поділ поезії на ліричну та епічну. У своїй цілісності — це лірика, яка глибиною й багатосторонністю відображення народного сімейного укладу стоїть на грані епосу".
Брати мої, брати мої,
Брати-соловейки,
Чом до мене не ходите
Да щонеділеньки.
Сестро наша, сестро наша,
Сестро нечужая,
Як до тебе нам ходити,
Що ти убогая.
Ой дарма, що убогая,
Да ще й не гордая, -
Хліба-соля роздобуду,
Рада роду буду.
Хліба-соля роздобуду,
Рада роду буду.
(Пісня роду Довженків, Чернігівщина. У книзі: Наспівала мати. Пісенний
світ О.Довженка. Упор. В.М.Пригоровський. - К.: Муз. Україна, 1995. -
186 c.).
Поміркуйте, у піснях часто наявні звертання. Яким чином вони інтимізують рядки пісні? Чому фольклор не розрізняє при звертанні осіб і неосіб, істот і неістот?
Найхарактерніші риси пісень про кохання - ніжність, долання перешкод до щастя закоханих, образи ворогів та розлучників. Пісні виконуються
хором під час весільного застілля, на родинах, хрестинах, толоці.
Звернемося до аналізу пісень. Зокрема О.Таланчук пропонує аналіз пісні
„Закувала зозуленька, очеретом летячи" :
Закувала зозуленька, очеретом летячи,
Заплакала дівчинонька, з козаком стоячи.
Не куй, не куй, зозуленько, очеретом летячи,
не плач, не плач, дівчинонько, з козаком стоячи!
Закувала зозуленька в вишневім саду,
Заплакала дівчинонька по козацькому сліду...
Як же мені не кувати, що зелен сад розвився,
Як же мені не плакати, що вже козак женився?
Ой у полі дві тополі, їдна в гору високо;
Умер козак, поховали його в землю глибоко.
Ой у полі дві тополі, а третяя ще вище;
Поховали козаченька в сиру землю ще глибше.
"Тепер вже ти не мій козак, а я дівчина не твоя:
Розлучила сира земля ще й чужий край - сторона"
(Таланчук О. Українознавчий аспект вивчення народнопоетичної творчості
// У зб.: Українознавство в системі освіти: Міжн. наук. - практ.конф.
- К.: Освіта, 1996. - C. 129 - 130).
У пісні передана типова сюжетна ситуація: дівчина плаче, бо милий покинув і оженився на другій. Кінцівка пісні змушує зосередитись на іншому: „Тепер вже ти не мій козак, а я дівчина не твоя: Розлучила сира земля ще й чужий край - сторона". Можливо, сюжет можна розглядати інакше: козак оженився, поїхав у чужий край і по дорозі помер. А можливо, дівчина помстилась козаку.
Двічі згадані символічні тополі в полі вказують на місце поховання козака. Якщо ховали в полі, а не на кладовищі, це означало, що чоловік помер не своєю смертю. Згадка про козацький слід, по якому заплакала дівчина, припускає здогад про дівочі чари зі слідом. Недаремно дівчата так ретельно оберігають від суперниці „милого слідочок", ховаючи його під „кленовий листочок". Нарешті вислів „чужий край-сторона" в уявленнях українського народу означає край померлих предків, вирій.
Поява зозулі - віщунки смерті - передує трагічній розв'язці.
Таким чином, народнопоетична семантика слів уводить нас в особливий світ народного художнього мислення, допомагає зрозуміти багатство пісні, глибину її змісту та естетику форми.
Українські жартівливі родинно-побутові пісні відзначаються багатством тематики, художньо-зображальних засобів. Характерна риса цих пісень -
гумористичне світосприйняття та відображення побутової дійсності.
Структурний засіб пісні - прийом- самохарактеристики, коли герой розповідає про себе в гіперболізованій або гротескній формі. Чільне
місце в жартівливих піснях посідають такі засоби досягнення комізму, як модифіковані контрасти: молодий і старий, кум і кума, багата і бідна, нелюб і любий, щедрі та скупі, роботящі і ліниві, кмітливі і
недотепи. Наприклад: „Багатая чубатая, як у воза дишло", „Убогая красивая, як у саду вишня". Поширеним комічним засобом є нагромадження
однотипних деталей („А в нашого Омелечка").
|
