Давня українська література – література українського народу ХІ-ХУІІІ ст. Належить до особливого типу літератур, так званих середньовічних. Вона, постійно розвиваючись, змінювалася, виробляла свою жанрову систему, обумовлену характером середньовічного мислення як авторів, так і читачів, а також нерозривним зв’язком її з історією, релігією, філософією, великою залежністю стилю твору від жанру.

Тільки давній українській літературі властиві жанри: житія, літописи, повчання, слова, хожденія, трактати, послання, містерії, міраклі, мораліте, інтермедія та ін.

Переважна частина творів ХІ-ХУІІІ ст.. анонімна. Вони, як правило, побутували у рукописній формі. При переписуванні допускались зміни, скорочення, збільшення тексту. Тому відомо багато редакцій відомих творів („Києво-Печерський патерик”, „Повість минулих літ” та ін). Порівняно небагато письменників зазначували своє авторство: Іларіон Київський, Кирило Туровський, Серапіон Володимирський, Г.Смотрицький, М.Смотрицький, І.Вишенський, Л.Баранович, Д.Братковський, І.Величковський, К.Зіновієв, Ф.Пропокович, І.Некрасевич, Г.Сковорода.

Останнім часом літературознавцями запропоновано нову періодизацію давнього письменства, що базується на схемі Д.Чижевського, поданій в „Історії української літератури”:

І період – доба монументального стилю, що охоплює ХІ-ХІІ ст.. Традиційно у підручниках ця епоха називається періодом Київської Русі. Вона принесла українській літературі такі визначні пам’ятки, як „Повість минулих літ”, „Київський літопис”, „житія Бориса та Гліба, житія Феодосія Печерського”;

ІІ період – ХІІІ-сер.ХУ ст. Літературна творчість побутувала в жанрах, зафіксованих ще в попередню епоху, проте відбувалося їх олітературнення. Продовжує побутувати літописання (Галицько-Волинський, Західно-Руський), агіографія, ораторська проза. Це був час також рукописних збірників, які вбирали в себе пам’ятки Київської Русі-України, зберігаючи їх від знищення. Особливо був поширений на українських землях „Ізмарагд”, що вміщав понад 150 проповідей. Здійснювалися також нові переклади Євангельських текстів, укладалися нові „Чьтьї-Мінеї”;

ІІІ період – український ренесанс (сер.ХУ – к.ХУІ ст..). Впроваджується латино мовна та польсько мовна література, виходять перші друковані книжки. Представниками були Ю.Дрогобич, П.Русин, Г.Чуй, І.Туробінський Рутенець, С.Оріховський та ін. Їх творчість визначала культурну переорієнтацію України на Європу і сприяла її виходові з консервативної ізольованості. Більшість літературознавців відносять до цього періоду і деякі зразки полемічної прози;

ІУ період – українське бароко (кін.ХУІ – ХУІІІ ст.). У цей час спостерігається культурний спалах, який приніс в українську літературу багато нового, наприклад, шкільну драму, україномовні вірші, модифікуються традиційні жанри – ораторська проза та літописання. Невід’ємною сторінкою українського бароко була творчість Г.Сковороди.

Важливими  факторами розвитку давньої української літератури були церква і релігія, бо інтенсивний розвиток нашого письменства пов’язують із прийняттям християнства.

Давня українська література розвивалась в своєрідних умовах. Як ми вже зазначали, вона була цілком рукописною. Книгодрукування, що з’явилося у ХУІ ст., майже не вплинуло на характер і способи її побутування. При переписуванні писарі (а це були в основному монахи) вносили свої поправки, зміни, скорочували або ж розширяли текст. В результаті цього пам’ятки не мали стійкого тексту. Нові редакції творів з’являлися під впливом змін літературних смаків (редакція літописів, Києво-Печерський патерик).

Що ж являли собою давньоруські і давньоукраїнські рукописи? Найбільш поширеним видом розповсюдження рукописів були збірники. Переписувачі переписували різні тексти в один зшиток, зошит.

Але бувало і так, що та людина, яка переплітала, збирала всі зшитки(зошити) і зшивала їх через те, що вони були однакові за змістом. Такі збірники, переписані різними переписувачами, а часом і в різний час, називають конволютами.

Із збірників, писаних одним переписувачем, також є збірники визначеного, тобто традиційного, змісту („Златоструй”, „Измарагд”, „Торжественник”, „Києво-Печерський патерик”).

Як же вивчають тексти літературних творів, які збереглися в рукописах?

Перш за все треба вияснити, чи тексти ці видавалися. Якщо же твір видавався, то необхідно дослідити, чи тексти співпадають, чи немає у тексті яких-небудь індивідуальних особливостей.

Якщо ж текст не видавався, то необхідно зібрати всі тексти в різних списках, потім усі тексти поділяються на групи за певними особливостями. І якщо тексти співпадають за стилістичними, художніми і іншими особливостями, то таку групу називають редакцією твору.

Якщо ж в групі немає свідомого намагання змінити текст, а є тільки варіанти тексту, які виникли внаслідок нагнітання помилок під час переписування, то таку групу називають видом або варіантом твору.

Якщо в групі є місцеві особливості мови чи діалекту, але об’єднані загальним процесом переписування в даній місцевості, то така група називається зводом (новгородський, український, білоруський, болгарський, сербський).

А зараз про основні типи почерків. Прийнято розрізняти три тири почерків – устав (письмо урочисте, спокійне), півустав(почерк більш швидкий, менш строгий, він може бути нахиленим, але ще зберігати чіткість, з’являється в кінці ХІУ ст.) і скоропис,  (букви з’єднуються між собою зв’язками, що давало можливість писати надзвичайно швидко).

Питаннями вивчення почерків, текстів літературних пам’яток присвячені окремі спеціальні дисципліни – текстологія, палеографія (Лихачов Д.С. Текстологія).

І, нарешті, де ж зберігаються рукописи? Найважливіші зібрання давньоруських літописів зберігаються в Москві, Ленінграді. Києві.

Давня українська література мала великий вплив на нову українську літературу. У другій половині ХУІІІ ст. визріли всі необхідні умови для повного переходу від старих літературних форм і змісту до нових. Найсильнішими з давніх традицій у новій літературі були бурлескно-травестійна та мемуарно історична. Вони простежуються у творчості І.Котляревського, П.Білецького-Носенка, К.Думитрашка, Т.Шевченка, М.Костомарова, Є.Гребінки, П.Куліша.