Балада належить до найскладніших фольклорних жанрів. Появу балади відносять до Середньовіччя. Провансальці називали даний жанр танцювальною піснею, французи характеризували баладу як ліричний вірш, англійці - як сюжетні поеми ліро-епічного характеру. У ХІХ ст. в Росії, Україні, за визначенням М.Максимовича, М.Костомарова, таким словом називали літературні та народнопісенні твори.
На сьогодні існує кілька визначень балади. Пропонуємо одне з них: балади - невеликий за обсягом віршований сюжетний гостродраматичний ліро-епічний твір, в якому відображаються напружені конфлікти в особистому та громадському житті.
Корені балади - в календарно- і родинно-обрядовій пісенності. Найдавніший запис балади знаходимо в рукописній книзі чеського фольклориста Яна Благослава "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш". Найпродуктивнішим періодом баладотворення вважають ХV-ХVІІ ст. З ХІХ ст. балади публікуються у багатьох збірниках українського фольклору.
Ґрунтовно досліджував балади І.Франко ("Жіноча неволя в руських піснях народних", 1883), наукові розвідки цьому жанру усної народної творчості присвятили О.Потебня, Ф.Колесса, К.Квітка та ін. Національні сюжети, символи й образи балад знайшли відображення у творчості Т.Г.Шевченка ("Тополя", "Причинна", "Утоплена", "Катерина" тощо). Широко використовували баладну традицію поети початку ХХ ст. (П.Карманський "Українська балада", М.Вороний "Бондарівна", В.Еллан "Балада про любов" тощо. Найповніше видання "Балади" у серії "Народна творчість" було здійснено у 1987 році. Фольклорист О.Дей опублікував "Каталог українських народних балад".
Жанрові особливості балад
У фольклористиці виділяють такі жанрові ознаки балади: - зачин - звертання до персонажа; - раптове повідомлення про незвичайні пригоди; - драматичні колізії; - трагічні випадки, що справляють сильне емоційне враження на читача; - ліричний елемент подається у поєднанні з епічним; - естетичне відображення дійсності; - романтична піднесеність; - елементи фантастики; - метаморфози-перетворення; - персоніфікація рослин і явищ природи; - моралізаторство - повчальний потенціал у вигляді кари або запізнілого каяття злочинців; - розповідь ведеться переважно про виняткові, трагічні випадки, які справляють сильне емоційне враження на читача; - відсутні детальні описи, повтори, характерні для героїчного епосу; - швидкий і напружений розвиток дії;
- за сюжет балади мають сумно-ефектну подію: вбивство, отруєння, помста свояка, дружини, чоловіка тощо; - балада не дає конкретних імен і конкретних обставин (М.Драгоманов), для неї головне не подія, а почуття, які вона збуджує (В.Бєлінський), змушуючи нас співпереживати трагічній долі тих, що постраждали безвинно.
ПОЕТИКА БАЛАДИ
Для поетики балад характерні діалоги, психологічні паралелізми, метафоричність, гіперболізація, постійні народні порівняння, епітети, символіка, повтори, зменшено-пестлива, емоційно-забарвлена лексика.
У баладах наявні елементи чаклунства: невістка перетворюється на тополю, калину; зрізана гілочка промовляє людським голосом; віддана заміж за нелюба дочка повертається додому зозулею. Дійовими особами балад часто виступають чарівниці, ворожки, відьми.
Більшість найдавніших балад споріднені з колядками, веснянками, купальськими, побутовими й хороводними піснями і присвячені метаморфозі людини - перетворення її на рослини, тварин, птахів ("Роса - дівчини сльоза", "Невістка стає тополею"). Балади пізнішого походження ближчі до епічної поезії.
Класифікація балад
У фольклористиці балади поділяють на родинно-побутові, про татарсько-турецьку неволю, про історичних осіб.
Найбільш детальну класифікацію родинно-побутових балад в українській фольклористиці розробив О.Дей. Науковець поділив цей фольклорний жанр на такі групи: про кохання і дошлюбні відносини; про сімейні взаємини і конфлікти; взаємини і конфлікти на тлі соціальних та історичних обставин.
Найпоширеніший сюжет балад - перетворення невістки в тополю. У таких баладах відображено анімістичне вірування про переселення людської душі в рослинний світ. Як правило, ці вірування підсилюються мотивом віри в магічну дію слова. Досить поширеними є також балади про кровозмішання ("Жила вдова на Подолі", жертвоприношення ("Замурована мила"), викрадення дівчини з метою одруження ("Їхали козаки із поля додому"), про жіночу невірність ("Ой ти, Галю, Галю, молодая"), отруєння невірного нареченого. Сюжет балад, коли зведену дівчину козаки прив'язують до палаючої сосни, став основою для весільнообрядової лірики ("Горіла сосна, палала..").
Частина балад пов'язані мотивом "тройзілля", за яким дівчина, вирішуючи суперечку трьох козаків, обіцяє вийти заміж за того, хто привезе їй з-за моря чарівного зілля для весільного віночка.
Родинно-побутові балади, записані у ХУІІІ-ХІХ ст., побудовані, як правило, на мотивах нещасливого кохання, примусового шлюбу, зведенні дівчини, жорстокій долі покритки.
Мотивами балад про татарсько-турецьку неволю є проводи козака на війну, смерть козака внаслідок незвичайних обставин, подій, драматичні долі людей у неволі. Доволі часто зустрічається мотив нескореної полонянки, котра, хоч і має можливість стати дружиною турка, не покоряється ворогові, за що карається. Досить поширеними є балади про кровозмішення (козак визволяє дівчину з полону, закохується в неї, а пізніше виявляє, що ця дівчина його сестра).
Низка балад присвячені певним історичним особам. Відомі балади про Довбуша, Кармалюка, Бондарівну, Байду, Лимерівну. Такі балади відзначаються великим ступенем узагальнення.
Джерело
Про баладу з Вікіпедії
Тексти балад
|
