Понеділок, 17.01.2022, 00:09
EUREKA!!!
Віртуальний підручник

з української літератури
"Еврика!"
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії каталога
Творчість Григорія Косинки [6]
Творчість Ю.Яновського [4]
Творчість В.Підмогильного [6]
Творчість Миколи Хвильового [12]
Творчість Остапа Вишні [3]
Творчість Олександра Довженка [2]
Творчість Івана Кочерги [1]
Неокласики [8]
Творчість Богдана -Ігоря Антонича [1]
Український футуризм [1]
Творчість П.Тичини [1]
Теорія літератури [1]
Літературний процес 20-х років [3]
Завдання [3]
Театр "Березіль" , Лесь Курбас [3]
Творчість Миколи Куліша [2]
Творчість Євгена Маланюка [8]
Іван Багряний [5]
Олександр Довженко [4]
Олег Ольжич [6]
Олена Теліга [4]
Улас Самчук [8]
Шістдесятники [10]
Творчість О.Т.Гончара [4]
Василь Барка [10]
Андрій Малишко [2]
Василь Стус [9]
Сучасна українська література [0]
Міні-чат
Головна » Статті » Навчальні матеріали -11 клас » Творчість Миколи Хвильового

В.Агеєва. Микола Хвильовий

В. Агеєва

Микола Хвильовий

Різногранна творчість, незвичайна постать Миколи Хвильового мали величезне значення у літературному процесі 20-х років, справляли вплив на розвиток українського письменства, культури, суспільно-політичної думки всього неспокійного XX віку. Неперевершений майстер малих прозових форм, він після Коцюбинського й Стефаника створив в українському письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. Поява першої новелістичної збірки "Сині етюди" засвідчила непересічність таланту молодого прозаїка, а вже в середині 20-х років Хвильовий стає визнаним лідером літературного покоління. У періодиці з'являються його романтичні новели, гострі сатиричні оповідання.

Письменник звертався і до жанру повісті, роману. Яскраво заявив про себе Хвильовий-памфлетист, який, власне, започаткував знамениту літературну дискусію 1925-1928 рр. і був незмінним детонатором гострої критичної полеміки про шляхи розвитку пожовтневої української культури.

Народився Микола Григорович Фітільов (справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893 р. в селищі Тростянець на Харківщині (тепер це місто Сумської області). У його прозі часом з'являлися спогади про батька Григорія Олексійовича, вчителя, колишнього студента Харківського університету, пристрасного мисливця й рибалку. Батько був людиною неврівноваженою, мало заклопотаною утриманням родини й вихованням п'ятьох своїх дітей, та все ж справив певний вплив на ідейне становлення найстаршого сина, зацікавив тими народницькими ідеалами, що були знаменом батькової студентської молодості. На все життя перейнявсь Микола і мисливською пристрастю. Мати, Єлизавета Іванівна Тарасенко, багато років вчителювала, після розлучення зі своїм легковажним чоловіком самовіддано виховувала дітей. Судилося їй пережити загибель обох своїх синів.

Микола вчився в початковій школі, в Богодухівській гімназії. Здібним хлопцем опікувалися материні родичі, зокрема він мав змогу користуватися солідною бібліотекою свого дядька, земського діяча Савича. П'ятьма класами гімназії й закінчилася систематична офіційна його освіта. Але самотужки майбутній письменник зміг здобути ґрунтовні знання, блискучу ерудицію, добре знав як українську, так і світову літературу.

Певний час працював слюсарем у ремісничій школі, у канцелярії волосної управи села Рублівки, брав діяльну участь у роботі місцевої Просвіти. 1916р. був змушений іти до війська. В окопах першої світової війни усталюються його демократичні, частково й більшовицькі симпатії, він обирається членом полкової ради солдатських депутатів. Його мати вчителювала в цей час на хуторі Дем'янівка Богодухівського повіту. Демобілізований юнак працює в Просвіті, виступає з лекціями, бере участь у драматичних виставах.

1918 р. він воював у повстанському загоні, що діяв на Богодухівщині. Брав участь в антигетьманському повстанні, у боях з денікінцями. Розповіді про те, що саме Микола Фітільов був командиром загону, документально поки що не підтверджені. В цей час він, очевидно, розчаровується певними аспектами уенерівської політики. Повстанці повертають зброю проти петлюрівців і переходять на бік червоних військ.

Із квітня 1919 р. М.Фітільов уже член КП(б)У. Десь наприкінці 1918 чи на початку 1919 р. одружується з молодою вчителькою Катериною Гащенко. У них народилася донька Іраїда. Проте шлюб цей не був тривалим. З 1921 р. він у столичному Харкові одружується з Юлією Уманцевою, вперше після бурхливих років революції, боротьби й поневірянь у нього налагоджується більш-менш усталений побут, умови для творчої праці.

Перші літературні спроби М.Хвильового можна, очевидно, датувати 1913 — 1915 рр. Він одразу входить у харківське письменницьке коло, яке формувалося навколо редагованої Василем Елланом-Блакитним газети "Вісті ВУЦВК". Саме 1921 р. з'являється окремим виданням поема "В електричний вік" та збірка поезій "Молодість". Вірші М.Хвильового публікуються на сторінках журналу "Шляхи мистецтва", "Арена", альманаху "Поезії". У збірнику "Жовтень" з'являється "Наш Універсал до робітництва і пролетарських мистців українських", підписаний М.Йогансеном, В.Сосюрою й М.Хвильовим. Це була відозва, витримана в пролетарському дусі, суголосна самій атмосфері доби. Хвильовий вступає до спілки пролетарських письменників "Гарт", пізніше стає одним із ініціаторів створення ВАПЛІТЕ. Але поза цією багатогранною політичною, організаторською діяльністю триває напружена робота за письменницьким столом. Про Хвильового-поета заговорила тодішня критика. У 1922 р. вийшла збірка поезій "Досвітні симфонії". Разом з пізнішими підсумковими "Старими поезіями" (1931) названі видання дають більш-менш повне уявлення про поетичну творчість майбутнього прозаїка, що розвивалася в руслі тодішніх найавторитетніших поетичних течій — символізму та футуризму.

Хвильовий культивує верлібр, невтомно експериментує з формою. Вибагливий читач і сьогодні поцінує деякі його цікаві неологізми, оригінальний звукопис. Починав поет як співець нового господаря життя — пролетаріату. У його ранніх віршах звучали бадьорі, життєствердні нотки. А в поемі "Досвітні симфонії" він з молодим завзяттям формулює своє поетичне кредо: "Сонце! Я такий же романтик, як і ти". Критика одразу ж зарахувала його до пролетарських митців. Справді, поет хоче остаточно попрощатися з патріархальним селом, з тими безкраїми просторами, де колись "в степах мантачив сміх", і співати гімни заводам, робітникам. Він намагається відтворити атмосферу заводської праці, окреслити індивідуалізовані постаті пролетарів ("Скляр", "Біля коксової печі", "Молотки"). У вірші, присвяченому Павлові Тичині, Хвильовий пробує дати антитезу до знаменитого "Псалома залізу":

Кохаємо залізо й мідь,

Бетони і чугуни —

Від них родилися громи,

Але і співні струни.

Хвильовий шукає прикмети нового часу, індустріальної України:

"Над країною,

над пшеничною,

жовтоцвітною,

голубиною

піднялись списи димарів".

Поему "Досвітні симфонії", якою відкривалася однойменна збірка, починає гордим "Аз єсмь робітник". Проте ця пролетарська образність здебільшого зоставалася абстрактною. Святослав Гординський, автор чи не найгрунтовнішої статті, присвяченої поезії Хвильового, слушно відзначив:

"Сьогодні, з більш як піввікової перспективи для критика та ніби пролетарська поезія здається радше тільки натяками на бажану тему. Герої тієї поезії Хвильового — це тільки півабстрактні фігури, мало конкретні, якщо порівняти їх хоч би з такими безіменними героями фабричних поем Верхарна. Автор сам відчував схематизм цієї поезії. Він прагне ширших, масштабніших узагальнень, віддає данину популярному у тодішній поезії космізму. Поет бачить "обшир до Оріона", хоче тягнутися до "стяга зорі". Його мучить поривна жага всепізнання.

Молимося мудрості і віку, і секунди.

Молимося тому, чого не знаємо,

бо наша молитва — жага все-всепізнання.

Клавіатурте розум, почуття і волю! Клавіатурте!

Втім цей поривний романтик уміє тонко відтворити момент якихось інтимних переживань, довірчо поділитися з читачем, скажімо, думками про недоцільність безоглядного відкидання минулого. До залюбленого в індустріальне місто поета приходять дорогі спогади, будять сумніви: Що ти краще десь найшов на світі За осінню далечінь в степу? Самобутній голос автора "Молодості" й "Досвітніх симфоній" не губився в поетичному розмаїтті перших пореволюційних років.

Та все ж творчий дар Хвильового був даром прозаїка. Він сам це скоро відчув і після виходу другої збірки до поезії звертався лише епізодично. До того ж вибухове враження, яке справила поява "Синіх етюдів" (1923), змусило майже забути про поетичний дебют їх автора. На рубежі XIX-XX ст. українська мала проза стала явищем європейського масштабу.

Плеяда талановитих новелістів — Коцюбинський, Стефаник, Кобилянська, Черемшина, Винниченко, Яцків — стрімко розширювала естетичні обрії українського письменства, утверджувала нові стильові напрями. В такому блискучому контексті "Сині етюди" Миколи Хвильового були зустрінуті найавторитетнішими тогочасними критиками як явище значне і цілковито новаторське.

"З Хвильового безперечно цікава постать саме з художнього погляду: ще не вироблена, не вирізьблена, не докінчена навіть, але сильна, — писав С. Єфремов.У нього широкі можливості: бистре око меткого спостережника разом з незалежною об'єктивністю художника, вміння різко й рельєфно, без страху зачеркнути контури, вложити в них промовистий образ, знайти відповідне слово без зайвої розволіклості, округлити цілу картину яким-небудь загальним штрихом. Люди у нього здебільшого живі в дії, в описах багато руху, широкого захвату, повітря, синіх просторів..."

Така реакція критики зумовлена аж ніяк не лише тематичною злободенністю, зверненням до бурхливої революційної дійсності. Новели Хвильового приваблювали своєю стильовою, мистецькою самобутністю, засвідчували утвердження нової манери письма. Хвильовий починав як романтик, хоча в його новелістиці легко знайти і впливи імпресіоністичної поетики, і елементи експресіонізму, і навіть сюрреалізму. Виражальність у його ранніх речах відчутно превалювала над зображальністю, це була проза музична, ритмізована, навіть незрідка алітерована, з дуже сильним ліричним струменем.

Роль сюжету тут дуже незначна, композиція досить хаотична. Хвильовий був незрівнянним майстром передати безпосереднє враження, миттєвий настрій через предметну чи пейзажну деталь, через вибагливий ланцюг асоціацій.

Камертоном настрою ставав то ліричний рефрен, як в експромті "На глухім шляху" ("А сосни гудуть-гудуть,. Чого так сосни гудуть? — Хуртовина. Вітри. Ох ви, сосни мої, — азіатський край!") чи в "Синьому листопаді", то миттєвий зоровий образ, як "японські ліхтарики" в "Арабесках". Часто виконують цю роль і літературні асоціації, як, скажімо, згадки про старосвітських поміщиків і протургенєвські "Записки мисливця" в оповіданні "На озера", асоціації з "Тарасом Бульбою" в "Матері" чи виразні біблійні паралелі в оповіданні "Із Вариної біографії".

Музичні, загалом слухові образи превалюють у ранній прозі Хвильового.

Музична інструментованість його новели помітна і на рівні композиційному, і в синтаксичній будові фрази, діалогу (при публікації письменник прагнув це увиразнити навіть графічним розташуванням періодів, речень) і, зрештою, на рівні слова. Йдеться, зокрема, і про алітерації, співзвуччя, як знамените "Латвія — латаття" ("Свиня") чи "дзвональна звена" у "Лілюлі", і про пристрасть до екзотичних імен і назв. Музичну стихію у прозі Хвильового критики відзначали не раз.

Тезу про панмузикалізм як питому рису українського письменства 20-х років сформулював Є.Маланюк. Говорячи про музикальність Тичини як про явище цілковито новаторське у розвитку української поезії, він підкреслює: "Музичну стихію нашої поезії ми сприймаємо тепер як очевидний факт, музичний світогляд нашої поезії ("горять світи, біжать світи музичною рікою"), музичну естетику ("дієзи, дієзи в ключі!") і навіть музичну етику ("соціалізму без музики ніякими гарматами не встановити") — словом, панмузикалізм чи панмелодизм нашої духовності в області мистецтва став тепер аксіомою. І коли під таким "музичним" кутом подивимося на новели Хвильового, то мусимо їх поставити генетично безпосередній зв'язок не так із "Сонячними кларнетами", як із "Замість сонетів і октав".

Можна, очевидно, вважати це, враховуючи досвід Ю.Яновського, А.Любченка, раннього А.Головка, питомою рясою пропагованого Хвильовим активного романтизму, романтики вітаїзму як стилю їхньої ренесансної доби. Дальша еволюція Хвильового була непростою, і романтичний пафос нерідко поступався викривально-сатиричним мотивам, на зміну захопленим гімнам весняному революційному оновленню приходив тверезий аналіз реальної дійсності, а відтак і нотки осіннього суму та безнадії. Щодо настроїв, авторських оцінок не була однорідною навіть і дебютна збірка.



Джерело: http://eureka.ucoz.ua/load/18-1-0-173
Категорія: Творчість Миколи Хвильового | Додав: nmix (17.10.2008)
Переглядів: 11868 | Рейтинг: 3.2/4 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2022
Створити безкоштовний сайт на uCoz