Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?
Де фільм, який би показав нам голод, 
Отой проклятий 33-й рік? 
Який співець поему склав про холод, 
Чи розповів, як то людей в наш вік
Крушив і чавив пролетарський молот?

Ці трагедійно-запитальні рядки належать йому, Освальду Бургардту (за псевдонімом — Юрію Клену), що сам же й відповів на ці запитання поемою «Прокляті роки» (1937, Львів). В. Винниченко у своєму щоденнику записав про нього так: «Саме йому судилося зобразити ці роки, імперію диявола, що її «батьками» були Маркс, Ленін, «синки» Леніна — Сталін і Гітлер...»

Епізоди згаданої поеми сюжетно в’яжуться і з Полтавою, де майбутньому авторові довелося влітку 1921 року безневинно сидіти разом з групою української інтелігенції в тюрмі і врятуватись лише завдяки клопотанню В. Г. Короленка. «Пригадую підвал чеки в Полтаві... — писав у «Проклятих роках» Ю. Клен. — Високий мур чекістської в’язниці...» І далі: «Хіба ж не кожен славити охочий, коли від катової втік руки, романтику кривавої чеки?». У згаданому творі є й такі, майже пророчі рядки про час, який настане, коли «вірні малороси за хліб і цукор, жир і дрібний крам ще голови стинатимуть братам». Так воно й сталось невдовзі... 

Освальд Бургардт, ця винятково талановита й різносто-ронньо ерудована людина, в літературі відомий як поет, перекладач, критик і літературознавець. Він походив з родини німецьких колоністів, що мешкали «на золотому Поділлі», в селі Сербинівці, де народився 4 жовтня 1891 року (тепер — Старокостянтинівського району Хмельницької області). 1911 року він закінчив з золотою медаллю 11-у Київську гімназію, потім вступив до Київського університету, де студіював англійську, германську та слов’янську філологію і загальну історію літератури.

На студентській лаві написав першу наукову працю «Новые горизонты исследования поэтического стиля», опубліковану 1915 року з передмовою його вчителя професора Перетца. 1914 року як німецький підданий був виселений до Архангельської губернії, де провів 4 роки. Повернувшись під час революції на Україну, закінчив університетську освіту та — в 1920-му — курс аспірантури при Українській академії наук. У роки голоду разом із М. Зеровим працював викладачем у містечку Баришівці (яку Зеров наіменував «Лукрозою»). Тут склався міцний духовний осередок творчих людей, тоді ж виник термін «неокласики». Бургардт перекладав в цей час «Гамлета» В. Шекспіра та «Соломею» О. Уайльда. 

Перші спроби віршування (російською мовою) відносяться до 1915 року. Поетом українським він став у 20-х роках, приставши до групи «неокласиків», яку склали М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський та М. Драй-Хмара. 

Своєю творчістю ці поети намагалися наблизити українську культуру до світової, вони плекали вишукані класичні форми. 1925 року Бургардт впорядкував антологію німецької поезії «Залізні сонети» (з власних перекладів).

У ці роки він друкує статті про поетичні стилі різних поетів: «Леся Українка і Гайне» (1927), «Гайне в українських перекладах» (1930) та ін. 

Посилення тоталітаризму, арешти діячів української культури, страхітливі судові процеси, що розпочалися з кінця 20-х років, змушують Бургардта виїхати з України до Німеччини. Там з допомогою професора Д. Чижевського він дістав місце викладача російської і української мов у Мюнстерському університеті.

Десь з 1934 року він виступає в пресі під псевдонімом Ю. Клен, вміщує у «Віснику» вірші і статті. Перекладав з німецької твори Й. В. Гете, Р. М. Рільке, з французької — П. Валері, з англійської — В. Шекспіра тощо. А з української на німецьку — твори «неокласиків», галицькі пісні. Перекладав і досліджував Т. Г. Шевченка. 1940 року захистив докторську дисертацію. 

Перша поетична збірка Бургардта «Карнавали» вийшла в 1943 році в Празі. У його поезіях виникають образи конквістадорів, вікінгів, поетів Провансу, Сковороди, князя Володимира... Писав про Київ, в якому «розстрілював Лаціс»...

Ми йдем... Ми ростемо... Ми будем.

1943 року у Кракові було перевидано його поему «Прокляті роки».

Під час «східного походу» поета мобілізували до німецької армії, і протягом 1942 — 43 років він знаходився в одній із частин як перекладач. Те, що він побачив на окупованій гітлерівцями Україні, його вразило. Ці спостереження він долучив до баченого раніше в окупованій більшовиками Україні, і цей матеріал ліг на сторінки його нового твору — поеми «Попіл імперій» (1 ч. — 1946, 2 ч. — 1957).

Хвороба допомогла йому звільнитись з армії, і в 1943 році бачимо його вже лектором Празького Українського Вільного університету. У квітні 1945 він перебирається з родиною в Австрію, живе в селі Льойташ, читає філологію в Інсбрукському університеті, потім мандрує далі на Захід. У цей час пише «Думки на дозвіллі», оповідання «Яблука», «Акація», «Пригоди архангела Рафаїла», продовжує перекладати.

Він працював у тяжких умовах, не шкодуючи себе, і підірвав здоров’я. Восени 1947 року приїхав у місто Авгсбург, ліг із запаленням легенів до лікарні й невдовзі помер. 

Лише 1991 року в Києві видано збірку вибраних поезій і перекладів О. Бургардта (Юрія Клена) з передмовою Ю. Коваліва. У своїх творах поет виявив глибоке відчуття української ментальності, в той же час показав міцну закоріненість українства в європейську культуру.

Віршам цього поета притаманний ліризм, епічна оповідність, філософічність, висока культура слова. Його духовний світ увібрав у себе і думки та образи Святого Письма, і український фольклор. Бургардт був спадкоємцем видатних українських творців слова — Шевченка, Котляревського, Лесі Українки. Як і його друзі — київські «неокласики», про яких написав цінну працю — «Спогади про неокласиків», опубліковані 1947 року (уривки — в журналі «Україна», 1990, № 20).