Понеділок, 24.01.2022, 00:12
EUREKA!!!
Віртуальний підручник

з української літератури
"Еврика!"
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії каталога
Творчість Григорія Косинки [6]
Творчість Ю.Яновського [4]
Творчість В.Підмогильного [6]
Творчість Миколи Хвильового [12]
Творчість Остапа Вишні [3]
Творчість Олександра Довженка [2]
Творчість Івана Кочерги [1]
Неокласики [8]
Творчість Богдана -Ігоря Антонича [1]
Український футуризм [1]
Творчість П.Тичини [1]
Теорія літератури [1]
Літературний процес 20-х років [3]
Завдання [3]
Театр "Березіль" , Лесь Курбас [3]
Творчість Миколи Куліша [2]
Творчість Євгена Маланюка [8]
Іван Багряний [5]
Олександр Довженко [4]
Олег Ольжич [6]
Олена Теліга [4]
Улас Самчук [8]
Шістдесятники [10]
Творчість О.Т.Гончара [4]
Василь Барка [10]
Андрій Малишко [2]
Василь Стус [9]
Сучасна українська література [0]
Міні-чат
Головна » Статті » Навчальні матеріали -11 клас » Олег Ольжич

М.Жулинський. Той, що серце обернув у сурму
Назріває величезна драма в українському національному русі — гряде розкол, який миттєво витворить глибоке, нездоланне й досьогодні провалля між українськими патріотами. Хто з ким? Хто проти кого? Хто «бандерівець», а хто «мельниківець»? Шепіт, косі погляди, спалах ненависті, мовчазне осудження, страх і тривога: що буде далі? Улас Самчук, його товариш, з яким Ольжич опинився в угорськім полоні, згодом напише: «Організація Українських Націоналістів раптом, сливе за одну ніч, розбивається на дві ворогуючі частини, багато молодих, енергійних людей, а в тому і близьких друзів Ольжича, займають протилежне від нього становище, часто гостро вороже, часто самонищівне. Ольжич переживає це гостріше, ніж угорський полон, переважно мовчазно, дуже достойно, з почуттям моральної інтелектуальної вищости супроти своїх «противників»1. 

Він зробив свій вибір: боротися й далі за українську душу, за духовне посилення енергії народу в його пориванні до свободи і незалежності та усіма доступними засобами прагнути поєднати в одне ціле розшматоване взаємним поборюванням організаційне тіло, скріпити його консолідуючою ідеєю державного самоздійснення України. 

Під псевдонімом «М.Запоточний» Ольжич друкує історичну розвідку «Дух руїни», в якій виявляє першопричини національних поразок — від княжої доби, доби козаччини, періоду українських визвольних змагань початку ХХ століття до трагічного розколу ОУН. Головна причина, на його думку, є боротьба творчої, будівничої духовної сили української нації зі стихією степу й руїною — «боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад. А вслід за цим завжди йшло панування чужинців над Україною»2. 

Ольжич твердо вірить, «що творчий дух переможе хаос і розклад, звідки б цей не походив й як не проявлявся. Бо інакше не було б змислу в нашому житті і змаганні»1. 

Але хаос і розклад в середовищі національно-визвольних сил тільки нагнітався і розростався. Не уявляв Олег Ольжич, вирушаючи на початку наступу гітлерівської Німеччини на СРСР із Кракова до Львова, а звідси — до Рівного, Житомира і Києва, що його, як організаційного керівника ОУН (мельниківців) на східноукраїнських землях, чекають страшні моральні переживання і випробування. Вже не один оунівець упав від братовбивчої руки, але хвилі взаємних кривавих поборень котилися вже по Україні. 

30 серпня 1941 р. в Житомирі пострілами в спину були застрелені видатні члени Проводу Українських Націоналістів полковник Микола Сціборський і сотник Омелян Сеник-Грибівський. Це був страшний удар по сподіваннях керівника Культурної Референтури ОУН Олега Ольжича розбудувати внутрішні сили української нації, сконсолідувати її ідеєю національно-визвольної боротьби за незалежність України і розгорнути всенародний процес національної революції. Але він не буде підживлювати дух руїни й бунту прагненням помсти — тільки спокій, мужня готовність витримати і цей іспит на витривалість української сили, бо можна вбити носіїв ідеї, але саму ідею вбити не судилося нікому. Треба формувати духовну силу української людини, її світовідчуття та світогляд, бо «майбутнє України лежить у відродженні нації і суверенности української духовости»2. 

Олег Ольжич згідно зі своїми обов’язками керівника Культурної Референтури ОУН розробляє планову культурну політику, яку повинні провадити українські націоналісти, базуючись на класичних зразках української літератури і мистецтва і на творах сучасних митців, в яких відбивається «динамізм волевого патосу». На його переконання, націоналістичне мистецтво слід означувати як героїчне: «Духовістю націоналізму є духовість героїчного типу: такою ж є його культура, етика, право, наука, мистецтво»1. 

Це позиція не стільки митця, який свідомо підкорив свою творчість національній ідеї, скільки ідеолога партійної організації, метою діяльності якої є мобілізація української нації на боротьбу за свою державу. Ясна річ, для цього необхідно відкрити замулені іншою — комуністичною — ідеологією і пропагандою джерела національної історії і культури, особливо княжу добу, яку Ольжич вважає «першоджерелом національної потуги».
Він ретельно аналізує засади культурної політики в Радянській Україні, критично оцінює культурну політику італійського фашизму, приходить до висновку, що спроби «застосовувати в ділянці мистецької та наукової творчости адміністративно-бюрократичні способи кермування та різного роду поліційні санкції»2 призводять до занепаду культури.
Творчість «потребує могутнього внутрішнього відчуття правди та справжнього патосу», інакше творчий дух знесилюється, втрачає органічність самовияву, впокорюється спекулятивним кермуванням і згасає остаточно. 
Але ж сам Олег Ольжич не відкидає необхідності «кермування культурним процесом», оскільки націоналістична культура має висловлювати ідеалістичний світогляд, активне ставлення до життя та динамічну снагу націоналістичної духовності. З одного боку, він обстоює тезу про стихійну творчість духовно-творчих сил нації, з другого боку, вимагає цілесвідомої організації культурного процесу.
Як ідеолог культурної політики ОУН вибирається з цієї пастки? Він не сумнівається, що націоналістична ідеологія є своєрідною ідейно-духовною конденсацією багатовікових устремлінь українського народу до волі й незалежності, на цій системі ідейно-духовних цінностей і базується світогляд борців за Україну, його організації, тому ця ідеологія буде (і повинна!) формувати принципи організації українського суспільства, ініціюватиме і стимулюватиме сам процес державоздійснення нації, буде ідейним джерелом творення національної культури. Культура ж відповідно буде своїм ідейно-естетичним потенціалом впливати на фізичну організацію українського суспільства. 
Олег Ольжич не сумнівається, що «кожний великий рух творить своєрідний новий тип культури», який базується на національних базових цінностях, отже, «кожна культура є національна». «Тільки національна культура, оперта на духовій природі та історичній традиції, забезпечує органічний вияв творчих сил одиниці й нації»1, — переконаний він. Оскільки «український націоналізм повстав із внутрішньої потреби української нації», то чому він не здатен породити свій стиль, свій, врешті-решт, тип культури? А для цього слід докласти багато організаційних зусиль, особливо після найбільш організованої експансії марксистсько-комуністичних ідей в українську культуру.
Ольжич здійснює системний аналіз стану української культури в умовах більшовицької культурної політики і визначає головні завдання культурної політики українського націоналізму в ділянці освіти, науки, літератури, театру та естрадного мистецтва, музики, пластичного мистецтва та архітектури, виховання дитини та організації масового споживання націоналістичного мистецтва. І тут митець капітулює перед політиком (згадаймо: в листі до батька признавав: політика — «це дійсно область дуже гірка»), який обстоює переваги виховання над моментом освіти, від науки вимагає скристалізації світогляду вчених у націоналістичну єдність з метою розбудови націоналістичної філософії до охоплення нею наукових дисциплін та її засвоєння науковими робітниками. Сповідуючи кредо вільного самовияву митця, «повного органічного вислову творчих сил одиниці й народу», Ольжич не виключає «засадничо радикальних адміністративних потягнень у тих випадках, де вони є доцільні»1, мотивуючи втручання у сферу науки і мистецтва необхідністю боротьби з «негативними, світоглядно ворожими явищами». Звісно, було б найкраще, якби цю боротьбу провадити «в площині самого мистецтва або науки», але якщо не досягається в цій сфері перемога, то чому б не застосувати радикальні адміністративні засоби? 
Ольжич-поет глибоко усвідомлює, що творчість — надзвичайно тонка, психологічно складна сфера людської діяльності, тому він намагається переконати, що в культурній політиці повинно і буде превалювати не кермування, а витворення необхідних матеріально-організаційних умов для вільної творчості. Так, націоналізм буде намагатися якнайшвидше «перебрати на себе ядро культурної праці. В жадному випадку він не збирається зовнішніми механічними засобами режиму примушувати духово чужий собі культурний актив давати фальсифікат націоналістичної продукції, як це робив, наприклад, в своїх цілях большевизм»2. 

«Київ, хоч у руїнах, зустрів нас по-князівському — величчю віків. Кожний камінь зберіг сліди історії. Я живу»,писав він до Катерини Білецької. Жив у Києві натхненно, налагоджуючи видання газети «Українське слово», літературного журналу «Літаври», організовує створення Спілки українських письменників, яку очолила Олена Теліга, юнацького товариства «Січ»... Незабаром відчув, яка ідеологічна та етнічна строкатість характеризує полишений більшовиками Київ і які наслідки має насаджений ними войовничий інтернаціоналізм.
Більшовицький режим витворив аморальний тип культурного маргинала, блискавичного пристосуванця, який готовий заради виживання проковтнути будь-яку ідеологічну наживку. Ольжич усвідомлює, що було вкрай важко творити оте необхідне солідарне ціле, яке б могло сприймати з довірою націоналістичні принципи культурної політики, — господарем у Києві, як і в усій Україні, були не вони, націоналісти з ефемерною владою, а гітлерівці, які швидко відчули загрозу національного відродження для їхнього «нового порядку» і відповідно зреагували. Але Олег Ольжич продовжує реалізовувати політику ОУН у різних сферах. Передусім організовує утворення українського парламенту — Української Національної Ради, в якій були представлені близько 130 членів різних політичних партій і орієнтацій, верств і професій... 

Ольжич, псевдо-Доктор, перебував під повсякчасною загрозою арешту гітлерівцями — вступив до Києва без згоди на це німецької влади, замаху на його життя з боку більшовицького підпілля або з боку недавніх однодумців по організації. Але це не лякало його — обов’язок і справа кликали керівника ОУН на цих українських теренах щоденно до людей, які чекали моральної підтримки, поради, допомоги. 

«Скрізь, де тільки пульсувало українське життя, можна було побачити високого, стрункого, худорлявого чоловіка в сірому осінньому, вітром підбитому плащі, капелюсі та у звичайних грубих черевиках. 
Цієї людини не можна було не помітити, хоч в ньому не було нічого надзвичайного. Але при першому погляді вражали й полонили його глибокі синьо-сірі очі. В його погляді перехрещувались глибина і м’якість моря з гостротою леза сталевого меча. 
Тією гостротою погляду він ніколи не позував, але видко було, що від цього ока не скриється нічого»
1, — пригадувала згодом О.Дніпрова. 
Діяльність Олега Ольжича не зосереджувалася лише в Києві — по всій східній Україні діяли похідні групи ОУН, намагаючись розбудовувати українське життя формуванням національних органів влади. У Харкові почав виходити часопис «Нова Україна», з’явилися українські газети в Житомирі, Вінниці, Полтаві, Чернігові, Миколаєві, Кременчуці... 
Та з початком лютого 1942 р. гітлерівська влада розпочинає масові арешти українських культурних працівників. Уже 27 листопада 1941 року діяльність Української Національної Ради було заборонено, 
9 грудня вперше заарештовано редактора «Українського слова» Івана Рогача. І хоча його німці випустили з тюрми, Олег Ольжич після наради Центрального Керівництва пропонує Рогачу виїхати на захід. Завзятий закарпатець рішуче відмовляється. 12 грудня 1941 р. гестапо заарештовує редакцію газети «Українське слово»: Івана Рогача, Петра Олійника, Ореста Оршан-Чемеринського та ін. Хвиля репресій покотилася по Україні — в Харкові, Дніпропетровську, Полтаві, Житомирі, в інших містах арешти українських патріотів, розстріли, повішення. Членам ОУН О.Ольжич наказує переходити на нелегальне становище, полишати місця дислокації легальних організацій. 
Зрослась небезпека з відважним життям, 
Як з тілом смертельника крила, — 

колись прорікав свою долю Ольжич. Він сам неодноразово потрапляв під загрозу арешту і смерті, але намагався передусім вивести своїх друзів з-під смертельної небезпеки. Наполягав на виїзді з Києва Олени Теліги та її чоловіка Михайла, членів активу Культурної Референтури. Олена категорично відповіла: «Є вищі речі від наказу! Тут мусить бути хтось, хто свідомо дивиться смерті в очі і не відступає»2, — згадував Ярослав Гайвас. 

Вранці 9 лютого 1942 року Олену Телігу заарештовують у Спілці письменників по вул. Трьохсвятительській. Разом із Михайлом Телігою, Іваном Ірлявським, професором Гупалом, Іваном Кошиком її розстріляють незабаром у Бабиному Яру. «В роках 1941—1944 Організація Українських Націоналістів втратила [в Україні. — Ред.] 4756 членів, у тому числі 197 членів вищого керівного складу... з того 5 членів Проводу Українських Націоналістів... та 6 крайових провідників поодиноких земель... З усіх міст України найбільше членів зложили своє життя в Золотоверхому Києві... 621 член ОУН»3. 

У березні Олег Ольжич полишає Київ. Смертельне коло стискалося навколо нього, свідомість пік біль утрат і розчарувань: стільки жертв і така похмура перспектива боротьби на два фронти: проти російського більшовизму і німецького фашизму. Співпраця з бандерівцями в боротьбі проти більшовицької агентури, яка проникла в їхні системи, не налагоджується, де шукати бодай хвилинного затишку для зболеної душі? Олег раптово вирішує запропонувати свою руку і серце юній Катерині Білецькій — дочці улюбленого професора літератури Леоніда Білецького. 2 серпня 1943 року Катерина Білецька й Олег Ольжич беруть шлюб в церкві галицького села Яблінка Вижня (Яблунька Верхня). Кілька місяців родинного, хай утаємного від усіх, щастя, болісних роздумів, невиповіданих жалів за загиблими побратимами, гострого аналізу стану національної боротьби з фашизмом і її розгортання в умовах наближення Червоної Армії...
А незабаром... 25 травня 1944 року гітлерівці напали на його слід і заарештували у Львові на приватній квартирі по вул. Личаківській, 32. Львівське гестапо, допити, тортури, перевезення до Берліна, а звідси — в концентраційний табір Саксенгаузен. Там, у «целленбау» — спеціальному залізобетонному бараці-бункері, де сидів майже весь Провід ОУН, після багатоденних допитів і катувань мужній Олег Ольжич 10 червня 1944 року помирає.
Ненадовго пережив сина батько: 22 липня 1944 року в Празі не переніс вістки про смерть Олега Олександр Олесь. 31 липня 1944 року народився син Ольжича — Олег. 

...Він був і творцем, і героєм великої доби в історії України, коли дві мілітарні потуги світу — сталінська імперія і гітлерівська імперія — зіткнулися в смертельному двобої за можливість владарювати у Європі. В уяві Олега Ольжича заціпеніла від жаху Західна Європа поставала в образі величезного, покритого кригою материка, який тріщить і колеться від натиску цих двох островів агресивного тоталітаризму, що повстали з його дна. Україна ж своєю героїчною звитягою і нескоримістю національного духу нагадувала йому вулканічний острів, що виринув з глибин розтрощеного материка. Із цієї боротьби Україна «черпає свою духову міць і своє провідництво», щоб силою своєї духовної напруги і творчого розкрилення бути в авангарді нової людської цивілізації. 

Олег Ольжич вірив, що в недалекому майбутньому на Україну «зіпреться історія нового європейського духа». В ім’я України просив у долі: 
Пошли мені, молюся, дар один: 
В ім’я її прийняти мужньо муки 
І в грізні дні залізної розплати 
В шинелі сірій вмерти від гранати. 

Категорія: Олег Ольжич | Додав: nmix (15.01.2009)
Переглядів: 1484 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2022
Створити безкоштовний сайт на uCoz