*** Я руцi, що била, - не пробачу -
Не для мене переможний бич!
Знай одно: не каюсь я, не плачу,
Нi зiтхань не маю, нi злоби.
Тiльки все у гордiсть замiнила,
Що тобою дихало й цвiло,
А її тверда й холодна сила
Придушила тепле джерело.
Але нaвiть за твою шпiцруту
Стрiл затрутих я тобi не шлю,
Бо не вмiю замiнять в отруту
Вiдгорiле соняшне - "люблю".
ПОВОРОТ
Це буде так: в осiннiй день прозорий
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання нашi душi зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.
I те, що мрiєю було роками,
Все обернеться в дiйснiсть i можливiсть:
Нам буде сонцем кожний кущ i камiнь
У цi хвилини гострi i щасливi!
Подумать тiльки: нашi села й люди,
А завтра прийдемо до свого мiста!
Захоплять владно зголоднiлi груди
Своє повiтря, тепле та iскристе.
Та звiдкись сум зловiщий вiтер вишле,
Щоб кинуть серце у крижаний протяг:
Усе нове... i до старої вишнi
не вийде мати радiсно напроти...
Душа з розбiгу стане на сторожi,
Щоб обережно, але гостро стежить
Всi iншi душi - зимнi чи ворожi -
I всi глибокi помiж ними межi.
I часто серце запалає болем,
А щось гаряче аж за горло - стисне,
Коли над рiдним, тим же самим полем
Зависне iнша, незнайома пiсня.
Чекає все: i розпач, i образа,
А рiдний край нам буде чужиною.
Не треба смутку! Зберемось вiдразу,
Щоб далi йти дорогою одною.
Заметемо вогнем любови межi.
Перейдемо убрiд бурхливi води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
I злитись знову зi своїм народом.
ВIДПОВIДЬ
О, так, я знаю, нам не до лиця
З мечем в руках i з блискавками гнiву,
Вiйськовим кроком, з поглядом ловця
Iти завзято крiзь вогонь i зливу.
Ми ж ваша пристань - тиха i ясна,
Де кораблями - вашi збитi крила...
Не Лев, а Дiва наш вiдвiчний знак,
Не гнiв, а нiжнiсть наша вiчна сила.
Та ледве з ваших ослабiлих рук
Сповзає зброя ворогам пiд ноги,
Спиває нiжнiсть легендарний крук -
Жорстокий демон бою й перемоги.
I рвуться пальцi, довгi i стрункi,
Роздерти звички, мов старi катари,
Щоб взяти зброю з вашої руки
I вдарить твердо там, де треба вдарить.
Та тiльки меч - блискучий i дзвiнкий -
Вiдчує знову ваш рiшучий дотик,
Нам час розгорне звиклi сторiнки:
Любов i пристрасть... нiжнiсть i турботи.
--------------------------------------------------------------------------------
Махнуть рукою ! Розiллять вино!
Хай крикне хтось - хай буде завiрюха, -
Ах, як я хочу вiднайти вiкно
У сiрiм мурi одностайних рухiв!
А в тiм вiкнi нехай замерехтить
Чиєсь обличчя - вперте i смiливе,
Щоб знов життя - надовго чи на мить -
Розколихалось хвилею припливу.
Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий,
Переплеснувся найсвiтлiшим плином,
Де очi iнших, очi ворогiв
Не домiшали яду чи полину.
I в душнiй залi буде знов рости
Така дитинна й божевiльна мрiя:
Що задля мене хтось зумiє йти
Крiзь всi зневаги - так, як я умiю!
--------------------------------------------------------------------------------
Гострi очi розкритi в морок,
Б'є годинник: чотири, п'ять...
Моє серце в гарячих зморах,
Я й сьогоднi не можу спать.
Але завтра спокiйно встану,
Так, як завжди, без жодних змiн,
I в життя, як в безжурний танок,
Увiйду до нiчних годин.
Придушу свiй невпинний спогад.
Буду радiсть давати й смiх.
Тiльки тим дана перемога,
Хто й у болi смiятись змiг!
ПОДОРОЖНIЙ
Ти - тiльки випадковий подорожнiй
На запашнiм, заквiтчанiм шляху.
Л.Могилянська
I
Вiдпочинеш, i пiдеш знову.
Що ж, заходь до мойого дому,
Щоб вином моїм рубiновим
Затопити дорожню втому.
Гостре щастя раптовним блиском
Мою душу до дна пропалить:
Не чужий ти, а свiй i близький,
Це ж на тебе я так чекала.
В день звичайний розквiтне свято,
Мов бузок запашний у сiчнi,
I кохання, легке й крилате,
Я запрагну змiнить у вiчнiсть.
Ти вiдходиш вже? Що ж, не плачу.
Не сумуй i ти, подорожнiй.
Хтось незнаний нам шлях призначив
I покинуть його не можна.
Бiль зламаю, а сльози витру.
В зимну нiч, на твої дороги
Тiльки смiх мiй весняним вiтром
Буде бiгти - тобi навздогiн.
II
Догоряє, попелiє дивне щастя...
Зажурився день - замрiяний i млистий,
А думки мої, надхненнi та квiтчастi,
Опадають вересневим, жовтим листям...
Ось пiшов собi звичайний подорожнiй.
Бiльш нiчого. Новiть плакати не смiю.
Тiльки в душу, безборонну i порожню,
Сум летить непереможним, чорним змiєм.
Прийдуть люди - не чужi, не випадковi, -
Буду жити i смiятися, як досi,
Хоч життя мого весняну, свiтлу повiнь
Надпила, у перший раз, - холодна осiнь.
III
Ох, чому ж це серце б'ється молотом,
А уста мої - розквiтла китиця?
I чому це полум'ям i золотом
Кожна рiч в моiй кiмнатi свiтиться?
Повернувся, хоч тебе й не кликала.
А слiдом весна моя заблукана.
I згоряють у вогнi великому
Всi закони, що були розлукою.
Знову осiнь утiкає злякано
Пiд травневою рясною зливою:
Перший раз сьогоднi я заплакала,
Не смiюся, бо така щаслива я.
Залишайся. Щастя вип'ю келехом,
Однаково, чи своє, чи вкрадене.
Буде шлях тобi без мене скелистим,
А життя моє без тебе - зрадою.
Джерело: http://1000years.uazone.net/o_teliha.htm |
