Неділя, 16.01.2022, 23:29
EUREKA!!!
Віртуальний підручник

з української літератури
"Еврика!"
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії каталога
Творчість Григорія Косинки [6]
Творчість Ю.Яновського [4]
Творчість В.Підмогильного [6]
Творчість Миколи Хвильового [12]
Творчість Остапа Вишні [3]
Творчість Олександра Довженка [2]
Творчість Івана Кочерги [1]
Неокласики [8]
Творчість Богдана -Ігоря Антонича [1]
Український футуризм [1]
Творчість П.Тичини [1]
Теорія літератури [1]
Літературний процес 20-х років [3]
Завдання [3]
Театр "Березіль" , Лесь Курбас [3]
Творчість Миколи Куліша [2]
Творчість Євгена Маланюка [8]
Іван Багряний [5]
Олександр Довженко [4]
Олег Ольжич [6]
Олена Теліга [4]
Улас Самчук [8]
Шістдесятники [10]
Творчість О.Т.Гончара [4]
Василь Барка [10]
Андрій Малишко [2]
Василь Стус [9]
Сучасна українська література [0]
Міні-чат
Головна » Статті » Навчальні матеріали -11 клас » Шістдесятники

Автор: Володимир БУРБАН . Про І.Драча

Автор:Автор: Володимир БУРБАН 


 
Через ліс-переліс, 

через море навкіс

Новий рік для людей 

подарунки ніс:

Кому — шапку смушеву,

кому — люльку дешеву,

Кому — модерні кастети,

кому — фотонні ракети,

Кому — солі до бараболі,

кому — три снопи вітру 
в полі,

Кому — пушок на рило,

а дядькові Кирилові — крила…

Іван Драч. «Крила (Новорічна казка)»



У нас, в Україні, завжди було більше великих поетів, ніж великих вождів… Творчість Івана Драча, який 17 жовтня відзначив сімдесятирічний ювілей, — ціла поетична епоха, принаймні — віддзеркалення її. Починаючи з перших віршів, кожна нова його поезія була для нас широко розчиненим вікном у світ досі не відчутих, причаєних почуттів і настроїв. Його молодий голос прорвався і зміцнів у славні 60-ті роки, коли люди почали прокидатися від летаргійного сну, ставали іншими, а час ніби застиг у рутині й казарменій пошлості, в облуді дзвінких фраз і нежиттєздатних гасел. Він не тільки долав рогатки класичної метрики, а й уводив у поетичну тканину раніше не чуті ритми, стилістику, модерні словотвори. Це великий дар — переплавляти руду звичних, холодних, затертих слів на прозорі, дзвінкі, пронизані вогненним духом почуття. У рвійного, темпераментного поета не обійшлося і без «демонічних» почуттів, нестримного «мужського забагу» (означення І. Дзюби), експресіоністського зображення «вихору екстазу». Нічого подібного на той час в українській поезії не було.

Наполохані блюстителі серафічної чистоти «соцреалізму», після певного шоку, кинулися до розправи над «возмутителем спокойствия». У чому тільки звинувачували Івана Драча! І в позерстві, і в натуралізмі, і в потоптуванні класичних традицій української поезії. У Драчевих віршах вони узріли карикатуру на час і, до речі, на них самих. Йому погрожували, приміром, за притчу про глухонімого, який скручував голови солов’ям (Василь Козаченко, тодішній письменницький «зверхник», сприйняв ту алегорію на свою адресу). Непокірне вільнодумство викликало не тільки суворий гнів можновладців, а й глибоке збурення громадської думки. 

Особливо вразила балада-притча «Крила», початок якої винесено в епіграф цих нотаток. Подаровані дядькові Кирилові крила стали його мукою і розпукою: вони росли і пробивали куфайку з-під лопаток, прагнучи польоту і неба, а дядькові хіба цього треба?

І, щоб мати якусь свободу,

Сокиру бруском задобрив,

І крила обтяв об колоду.

Та коли захлинались сичі,

Насміхалися зорі з Кирила,

І пробивши сорочку вночі,

Знов кипіли пружинисті крила.

Та Кирило з сокирою жив,

На крилах навіть розжився —

Крилами хату вшив, 

Крилами обгородився.

А ті крила розкрали поети,

Щоб їх муза була небезкрила,

На ті крила молились естети,

І снилося небо 

порубаним крилам.


А до речі, що мав робити з власними крильми сам Іван Драч? Нерідко йому їх обрубували, а часом й доводилося власноруч міцно примуцьовувати їх до лопаток. Так було. І нема на те ради. У щоденниках Олеся Гончара (в них ім’я Івана Драча зустрічається часто: «Безмежно талановито. Те, що він робить, — це, звичайно, нова епоха в українській поезії») читаємо і таке:

«Іван [Драч] розповів якось, що батьки прийняли Марійку прихильно, старий Сушко, щоб виявити невістці повну довіру, сказав таємниче, киваючи на Івана:

— Ти йому не дуже вір, то большовик…»

Однак, попри «большовицький рудимент» (а в кого його нема?) крила Івана Драча «випростовувались туго, ковтали з неба синє мерехтіння».

…Колись Володимир Солоухін сказав дивовижні слова з приводу творчості одного поета: «У його віршах немає відчуття ворога». Іван Драч завжди відчував ворога в особі зла, ницості, політичної всеїдності, національного недокрів’я, безкрилої крилатої людини. І з гіркотою констатував: «Навіщо українцям вороги?! Вони — самі собі вороги…»

Іван Драч вдихнув нове життя у баладний жанр, довівши, яким захоплюючим, драматичним, ігристим, з ароматом експромту, цей жанр може бути. Його баладний цикл, що не має аналогів в українській літературі, неймовірно, часом виклично, строкатий і за формою, і за змістом: балади — про ДНК і кібернетичний собор; про відро і скромність; про випрані штани і хула-хуп; про двох коней і генеалогію; про Кармелюка і дядька Гордія… 

Друге крило Івана Драча — кіно («Я б, напевне, помер, якби не було кіно…»). Без його голосу не уявити так званого українського «поетичного кіно». Він написав сценарії до таких фільмів, як «Криниця для спраглих» Ю. Іллєнка, «Камінний хрест» Л. Осики, «Іду до тебе» М. Мащенка, «Пропала грамота» Б. Івченка… Не один із цих фільмів роками пролежав «на полиці», позбавивши ціле покоління глядачів спілкування зі зразками мистецтва «десятої музи».

А наостанок хочеться зацитувати ще один вірш Івана Драча — «Вердикт»:


Кожен українець — це троїсті музики:

Одне — думає, друге — каже, 

третє — робить.

Від того у нас 

результат великий,

Що перший спорудить, 

то третій точно угробить.

В такому консенсусі 

доживаємо досі, 

Шкодуємо в душі 

собі доброго слова:

В сусідів давно вже визріла осінь,

А в нас ще весна дурноголова.

***
Бо ми молоді ще. 

Вмираємо молодими.

Ніяк не здамо державного 

екзамену.

Романтичні замки будуємо 

з диму.

І димом розвіємось. 

Розстріляні сльозами.

Джерело : Дзеркало тижня, № 40 (619) 21 — 27 жовтня 2006

h




Джерело: http://www.dt.ua/3000/3760/54816/
Категорія: Шістдесятники | Додав: nmix (26.02.2009)
Переглядів: 2222 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2022
Створити безкоштовний сайт на uCoz