Понеділок, 17.01.2022, 00:31
EUREKA!!!
Віртуальний підручник

з української літератури
"Еврика!"
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії каталога
Творчість Григорія Косинки [6]
Творчість Ю.Яновського [4]
Творчість В.Підмогильного [6]
Творчість Миколи Хвильового [12]
Творчість Остапа Вишні [3]
Творчість Олександра Довженка [2]
Творчість Івана Кочерги [1]
Неокласики [8]
Творчість Богдана -Ігоря Антонича [1]
Український футуризм [1]
Творчість П.Тичини [1]
Теорія літератури [1]
Літературний процес 20-х років [3]
Завдання [3]
Театр "Березіль" , Лесь Курбас [3]
Творчість Миколи Куліша [2]
Творчість Євгена Маланюка [8]
Іван Багряний [5]
Олександр Довженко [4]
Олег Ольжич [6]
Олена Теліга [4]
Улас Самчук [8]
Шістдесятники [10]
Творчість О.Т.Гончара [4]
Василь Барка [10]
Андрій Малишко [2]
Василь Стус [9]
Сучасна українська література [0]
Міні-чат
Головна » Статті » Навчальні матеріали -11 клас » Василь Барка

М. П. Вовк. САКРАЛЬНА РИТУАЛЬНІСТЬ У МІФО-СИМВОЛІЧНОМУ СВІТІ ВАСИЛЯ БАРКИ
М. П. Вовк, Інститут педагогіки і психології професійної АПН України, Київ
 САКРАЛЬНА РИТУАЛЬНІСТЬ У МІФО-СИМВОЛІЧНОМУ СВІТІ ВАСИЛЯ БАРКИ

Міфологічно-символічний аспект етнокультурної сфери представлений двома іпостасями: першу з них становлять власне міфологічні уявлення певного народу, які акумулюють досвід усіх поколінь у вигляді стійких моделей світосприйняття (наприклад, символ Світового Дерева); друга — стандартизовані формами людської поведінки ритуали, що репрезентують «міфи в дії». Міф та ритуал пов’язані з поняттям традиції, а найважливіше — з колективною та національною пам’яттю. Але якщо міф репрезентує стабільність категорії пам’яті через етнічну символічну структуру, втілену в багатозначних архетипних образах (власне «теоретичний» аспект колективної пам’яті), то ритуал слугує гарантом безпеки і життєздатності колективу, що є практичною реалізацією міфологічного світотрактування. Таким чином визначаються функції теоретичного та практичного пласту колективної міфо-ритуальної традиції.
Зосередившись на значеннєво-утилітарній визначеності ритуалів, А. Байбурін на основі власних досліджень та розвідок Е. Дюркгейма виокремлює такі їх функції: функція соціалізації індивіда, інтеграційна, оновлююча, створення психотерапевничного ефекту. Безперечно, можна погодитися з визначеним функціональним спектром ритуалізованої поведінки. Адже усі ці функції гарантують цілісність колективу, де поведінка кожної людини уніфікована стійкою системою соціальних норм, а тому механізм колективної та національної пам’яті формує стереотипні моделі досвіду.
Із сакральною сутністю ритуалу пов’язана міфологічно-символічна опозиція, характерна для культури будь-якого етносу: «Космос — Хаос». Репрезентується вона тотожною опозиційною структурою «сакральне — профанне». На думку Р. Каюа, «сакральне — це те, що уособлює світовий порядок. Втручання в сакральне — це порушення світового порядку й початок смути». У цьому випадку, коли необхідно створити новий стабільний порядок, спрацьовують механізми колективної пам’яті на рівні практичної діяльності певного етносу, групи. Такими механізмами є свята та ритуали (й обряди як сукупність ритуальних дій). Ритуали дозволяють людині відокремитись від світу повсякденності і долучитися до світу сакрального. Вони виконують регулятивну функцію в суспільстві, що перебуває у складних соціально-історичних умовах. У цьому випадку ритуальні дії сприяють самозбереженню суспільства через відтворення традиційних поведінкових схем та як наслідок — формування захисної рефлекторно-психологічної реакції індивідів певного суспільства.
Ритуальні механізми колективної пам’яті можна розглядати на етнічному та особистісному рівнях. У світоглядній структурі певного етносу (особливо в первісному суспільстві) домінувала жорстка ритуальна організація. Зокрема, А. ван Геннеп на ранніх етапах розвитку цивілізацій спостерігає «все більше домінування сакрального над світським; сакральне в слаборозвинених суспільствах охоплює майже всі етапи життя: зачаття, народження дитини, полювання у більшій мірі пов’язані із сакральним. На магічно-релігійній основі створені особливі товариства, і переміщення з одного в інше набуває характеру особливого переходу». Сучасні етнічні спільноти також дотримуються обрядів переходу. Пов’язані вони передусім зі змінами у житті окремої людини: її життя зумовлене переходом з одного віку в інший, від одного виду професійної діяльності до іншого. Ці життєві трансформації людини повинні супроводжуватися необхідними діями обрядового характеру, які, у свою чергу, забезпечують стійкий взаємозв’язок сакральної та профанної сфер. Кожний стан людини (біологічний чи соціальний) супроводжується необхідними церемоніями, які мають одну мету — забезпечити повноцінний перехід людини з одного стану в інший і здобути певний статус.
Останній перехідний стан людини — смерть. З нею пов’язані ритуальні дії щодо поховання тіла та випроводжання душі у світ вічного існування залежно від накопиченої за життя гріховності. Поховальний обряд належить до таких ритуально-міфологічних дій, які особливо спрямовані на збереження усталеного порядку. Саме в цьому обряді якнайбільше проявляються функції ритуалу, особливо щодо зв’язку із сакральним світом та досягнення психотерапевничного ефекту щодо переживання стресової ситуації рідними людини. Важливо у поховальному обряді не порушити сакральність понять життя і смерті, що досягається рядом важливих дій, які сформовані у язичницькій системі світоустрою та у релігійно-християнській структурі світопорядку.

Проблема співвідношення життя і смерті крізь призму народнорелігійних уявлень знайшла своє втілення у прозових творах Василя Барки. Показовим у цьому плані є відтворений автором поховальний обряд як перехідний зі світу живих до світу мертвих. Автор зосереджується на сакральній функції ритуалу, а також на пов’язаній з нею міфологічно-символічній структурі «Космос (порядок) — Хаос». Поховальний обряд у В. Барки репрезентує, згідно моделі народнорелігійних уявлень, принцип емоційної впорядкованості. Очевидно, саме демонструючи споконвічні уявлення про акт смерті та засоби душевного примирення із втратою близької людини, письменник вводить ряд необхідних ритуальних елементів: запалення свічки, обряд прощі, голосіння, обмивання покійника, везення домовини на санях, висловлення молитви, виготовлення надмогильного хреста, кидання землі на домовину. Зустрічаємо у творах В. Барки модифікований обряд поховання — прощання з любов’ю. Наявні у письменника фольклорні стилізації під традиційні замовляння, підкріплені певними ритуальними діями. Серед них виділяється специфічне замовляння, яке характеризується утилітарними ритуальними ознаками у певних історично-трагічних умовах: божевільний звертається до партійців, прислужників «жовтого князя». У цьому замовлянні виявляється магічно-містична функція слова. Очевидно, В. Барка підкреслює одну з важливих тенденцій замовлянь — боротися зі злом. Письменник репрезентує народнорелігійну модель світобудови через ряд ритуальних дій. За В. Баркою, пояснення сакральних явищ та створення психотерапевтичного ефекту — основне призначення обрядів переходу.








Джерело: http://www.newacropolis.org.ua/ua/study/conference/?thesis=4696
Категорія: Василь Барка | Додав: nmix (28.03.2009)
Переглядів: 1627 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2022
Створити безкоштовний сайт на uCoz