Марта ОНУФРІВ Василь Стус і українська діаспора
6 січня цього року виповнилося б 70 років Василеві Стусу, найвидатнішому українському поетовi минулого століття. Він пішов із життя у шевченківському віцi — в 47 років. На жаль, не дожив до проголошення незалежності України, заради чого долав свою «дорогу долі, дорогу болю»...
Про поета, перекладача, літературного критика Василя Стуса написано в сучасній Україні немало. Його творчість введено в шкільну програму, мало не всі періоди його життя охоплено друкованими спогадами сучасників. У певних колах української інтелігенції стало модним говорити про своє тривале чи епізодичне знайомство з цим поетом-страдником. Однак його жертовна й мученицька постать так і не стала каталізатором очищення українського суспільства, що більше — ділків від української культури. Ніби й не було здвигу людей на перепохованні Василя Стуса, палких і патріотичних промов на Байковому цвинтарі над його свіжою могилою. Ніби й не було... Адже поет досі існує в іншому моральному вимірі, ніж більшість його сучасників чи молодих людей, народжених у незалежній Україні.
Повторюю: про Василя Стуса написано немало. Утім, мені невідома жодна публікація про роль української діаспори в популяризації поетового доробку, зокрема, його моральної підтримки під час режимних гонінь і тюремної ізоляції. Цією невеликою статтею хочеться заповнити все ще існуючу прогалину.
ПЕРША ДРУКОВАНА ЗБІРКА «ЗИМОВІ ДЕРЕВА»
На початку 60-х років стали з’являтися в періодиці поезії Василя Стуса, тож його ім’я було відоме шанувальникам. До видруку його першої збірки в підсовєтській Україні не дійшло, оскільки вірші не вписалися в компартійне прокрустове ложе. На Заході про поета дізналися після написання ним «Відкритого листа до Президії Спілки письменників України» з приводу злісно-ідеологічного нападу О. Полторацького (тодішній редактор журналу «Всесвіт», професійний публічний донощик) на в’язня сумління В’ячеслава Чорновола. І ще — з передруку низки критичних статей, опублікованих у журналі «Дніпро». Відтак на волю дісталася частина поезій В. Стуса, яку за кошти діаспори видрукували в Бельгії під назвою «Зимові дерева» (в-во «Література і мистецтво», Брюссель, 206 с., 1970 р.). У короткому слові від видавництва зазначалося, що ця збірка побачила світ без згоди її автора (таким чином хотіли вберегти Василя Стуса від каґебістської нагінки).
Передмову до «Поезії Василя Стуса» написала відома мистецтвознавець Аріадна Шум (Стебельська), вона ж по-мистецьки оформила обкладинку цієї книжки. Автор статті (Канада, Торонто) високо оцінила тогочасний поетичний доробок В. Стуса, наголошуючи на винятковому вмінні поета синтезувати від геніальних попередників все найкраще: одержимість — Тараса Шевченка, яскраву образність — Лесі Українки, одухотворення природи — Богдана- Ігоря Антонича, мелодійність — раннього Павла Тичини. Водночас вона акцентувала на виключно властивій цьому поетові «майже безумній відданості правді, і тільки правді», що «пов’язує його з традиціями романтиків, і найбільшого з них — Шевченка». Окрім того, відзначала передчуття трагізму власної життєвої дороги:
«Квадратний біль.
Крутий округ жалоби.
Прощай же!
Поети, наче совість, мруть,
а білий світ — він тільки майже світ,
і білий.»
І найголовніше: червоною ниткою в збірці проходить образ підневільної України, який нещадно ятрить душу поета. Детально аналізуючи вишукані поетичні образи й розмаїття поетичних засобів «Зимових дерев», А. Шум підсумовує: «Але тому, що його форма так же цікава, як і зміст, поет Василь Стус є для нас, читачів на чужині, великою дорогоцінністю, немов грудка рідної землі, в якій затвердла і кров, і сльози, і чародійні пахощі рідної природи, і барви мистецьких творів».
Можна однозначно стверджувати, що з появою збірки «Зимові дерева» Василь Стус вихорем увірвався в життя української діаспори. Його доля, як і доля поезій, написаних ним в каґебістських застінках і тюрмах суворого режиму, хвилювала кожну культурну людину. З часом поет став для діаспори своєрідним символом української безкомпромісності й чесності, безмежної відданості національній ідеї, завдяки якій урешті наступить довгоочікувана воля України. І за це з новою силою стала боротися українська спільнота в розсіянні.
ДРУГА ПОЕТИЧНА ЗБІРКА «ПАЛІМПСЕСТИ»
Історія видруку другої поетичної збірки «Палімпсести» Василя Стуса, видрукованої за діаспорні кошти у Франції (в-во «Сучасність», 1986 р., 469 с.), просто вражає: всупереч «недремному гебістському окові» вірші таки потрапили до рук українських патріотів і дісталася за залізну завісу. Ось як, зокрема, про це пише у своїй розлогій вступній статті «Трунок і трутизна. Про «Палімпсести» Василя Стуса» блискучий літератор, літературний критик, мовознавець Юрій Шевельов (США): «Стус не добирав літературного епіграфа до своїх «Палімпсестів»(...). Списуючи свої рядки крадькома й лихоманково, він міг мріяти лише про те, щоб ці клаптики паперу, заповнені найдрібнішими літерами, використовуючи кожен міліметр білого паперу, якось дісталися поза мури його вужчої і його ширшої, всерадянської тюрми, якось потрапили до рук тих, хто знає ціну людському духові, вільній думці й добірному слову». До речі, заголовком для вступної статті «Трунок і трутизна» послужили наступні поетичні рядки В Стуса:
«За стодалями вітчизна,
перестрашене пташа,
то мій трунок і трутизна,
нею витліла душа.»
Слід зазначити, що на Захід потрапило декілька варіантів віршів, які на всяк випадок по пам’яті записував поет. Остаточний варіант мало не кожної поезії устійнила упорядник Надія Світлична (на початку 70-х років минулого століття вимушено емігрувала до США). Зокрема, в короткому слові «Від упорядника» Н. Світлична писала: «Доля Стусової збірки «Палімпсести» так само, як і доля її автора, — незвичайно яскрава й трагічна. У цій книжці, яку нам пощастило зібрати і підготувати до друку, — лише якась частка віршів, написаних в означений період: 1971—1979 рр. Решта застрягла в густому ситі постійних конфіскацій в автора-зека та в його друзів — теж почасти зеків».
Перед Ю. Шевельовим стояло нелегке завдання: вирватися з полону героїки протистояння поета з усією нелюдською, комуністичною системою й безпристрасно оцінити творчий здобуток. Головне: зуміти знайти в розрізнених поезіях В. Стуса — без дати, авторської коректи й систематизації — основні первні, що здебільшого були занурені у внутрішній світ поета. Автор статті констатує задекларовану поетом місійність, що мало під собою реальне підґрунтя. Адже задля перемоги правди, передовсім — з найменням «Україна», він прирік себе на самознищення, самозгорання:
«Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
Добро і правдо віку...
І врочить подив: не спиняйся, йди.
То — шлях правдивий.
Ти — його предтеча.»
Юрій Шевельов причисляє Василя Стуса до модерністичних поетів світового засягу, які тяжіють до експресіонізму й сюрреалізму. Мала форма вірша (здебільшого «білого») разом із насиченістю почуттiв й відчуттями, неймовірна енергетика, унікальна образність роблять поезію В. Стуса вишуканою й неповторною.
На жаль, розмір цієї статті не дозволяє подати за Ю. Шевельовим ширший аналіз поетичних достоїнств згаданої збірки.
ТРЕТЯ ЧИСЛОМ КНИГА: ПРО САМОГО ВАСИЛЯ СТУСА
Подвижництво української діаспори задля звільнення України з московських кайданів — окрема й надзвичайно цікава тема. Уже в роки так званої перебудови, але ще з деякими ідеологічними заморозками, українська діаспора спромоглася видати нову книгу «Василь Стус. В житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників» (в во «Смолоскип» ім. В. Симоненка, Балтимор — Торонто, 463с. 1987 р.). Упорядниками й редакторами цього збірника були Осип Зінкевич і Микола Француженко, а приурочили видрук до трагічної загибелі Василя Стуса. У збірник увійшли: біографічні дані В. Стуса, вірші на смерть поета; статті, нотатки і виступи Василя Стуса; листи поета до друзів, зокрема, Анни- Галі Горбач, телеграма А. Сахарову, лист до члена Міжнародної Амністії в Західній Німеччині, лист на захист Миколи Горбаля; судові й позасудові репресії, виступи на захист Василя Стуса; виступи, спогади й дослідження творчості Василя Стуса; на смерть Василя Стуса (Н. Світлична, Н. Строката, К. Штуль, М. Вірний); спогади сучасників (Н. Світлична, Михайло Хейфец, Сергій Солдатов та ін.); до джерел творчості поета (Леонід Плющ, Остап Тарнавський, Богдан Рубчак, Леонід Рудницький, Юрій Шевельов, Людмила Волянка). Із переліку прізвищ видно, що у цьому збірнику вміщено здебільшого українську думку, при тому — елітарного характеру.
Значення цієї книги важко переоцінити, позаяк емоційно й тематично вона відтворила не лише той нестерпний ідеологічний клімат, в якому довелося «каратися, мучитися, але не каятися» українським дисидентам, але й їхнє рідкісне почуття взаємної солідарності й товариськості. І ще: вирвати майже з небуття, бо всі ми на цій землі не є вічні, живий образ одного з найбільших наших сучасників — Василя Стуса.
Варто окремо згадати про неабияку моральну й матеріальну підтримку української діаспори не тільки політичним в’язням, а й членам їхніх родин. У цьому контексті хочеться виокремити довготривалі й тісні контакти торонтських українців зі старенькою матір’ю поета Їлиною Стус.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Ця стаття частково засвідчує, наскільки повоєнна еміграція не тільки плекала українську культуру, але й її примножувала. На щастя, сьогодні для дослідників із України, які прагнули б зберегти й донести до прийдешніх поколінь потужний пласт цієї поки що окремішної культури, не існує жодних перешкод. Потрібна тільки зацікавленість у цьому найвищих державних чинників. Сподіватимемося, що до цього колись таки дійдуть руки чиновників від культури України.
№14, субота, 26 січня 2008
Джерело: http://www.day.kiev.ua/195314/ |
