Юлія Підмогильна

Пантелеймон Куліш – письменник, журналіст, редактор, видавець

І. Франко називав Пантелеймона Куліша “перворядною звіздою в нашому письменстві”. Говорив, що він, “наділений великим талантом, протягом свого довгого життя переходив найрізноманітніші зміни, топтав, топтав найрізноманітніші сліди, виступав у найрізноманітніших ролях і полишив по собі багату літературу, в якій обік цінного багато суперечностей”.

Такою ж суперечливою була рецепція творчості та діяльності П.Куліша. Радянські літературознавці називали його “українським буржуазно-ліберальним письменником, що поступово скотився на буржуазно-націоналістичні позиції”. Та все ж погоджувалися, що вклад Куліша в українську літературу досить вагомий. А ще зазначали, що саме він стоїть біля витоків української журналістики.

У роки незалежної України творчий доробок П. Куліша переоцінили. Але одночасно дещо призабули його причетність до журналістики, до видавничої та редакторської справи. В уяві пересічного читача П. Куліш – автор “Чорної ради”. Більше нічого про цього неординарного письменника, суспільного й громадського діяча не відомо. І це несправедливо, адже для розвитку, збереження й поширення української культури та літератури Куліш зробив надзвичайно багато.

Література, історія, фольклор, етнографія, переклад, літературна критика, редагування, видавнича діяльність... Всього, чим займався П. Куліш, не перелічити. І це при тому, що вищої освіти він не мав. Через відсутність документів про дворянське походження (хоча його батько і був із козацько-старшинського роду) майбутньому письменнику не дозволили навчатися в університеті. Та все ж кілька курсів як вільний студент історико-філологічного відділення філософського факультету Київського університету Куліш прослухав. Потому самотужки опановував основні гуманітарні науки, вивчав іноземні мови. Він знав майже всі слов’янські, французьку, англійську, німецьку, італійську, іспанську, латинську та староєврейську мови (погодьтеся, не кожен випуск університету – як тоді, так і сьогодні – може похвалитися такими здобутками).

Особливо успішним і плідним для П. Куліша був кінець 50-х – початок 60-х рр. У 1857 р. надрукували його роман “Чорна рада”, український буквар і читанку – “Граматку”. Завдяки старанням як редактора й видавця з’явилися “Народні оповідання” Марка Вовчка – дружини українського фольклориста Опанаса Марковича.

Саме Пантелеймона Куліша слід вважати автором (або співавтором) псевдоніма Марії Маркович (до речі, самій Марії Олександрівні цей псевдонім страшенно не подобався). Наприкінці 1859 р. письменник відкриває власну друкарню, де з метою підвищення загального освітнього рівня населення видає популярні “метелики” – дешеві книжечки серії “Сільська бібліотека” (1860–1862).

П. Куліш брав участь у діяльності кількох важливих українських часописів. У 1860 р. видавав альманах “Хата”. Згодом разом із В. Білозерським (братом дружини – Олександри Білозерської, що друкувала свої твори під псевдонімом Ганна Барвінок) і М.Костомаровим організував і редагував перший загальноукраїнський журнал “Основа” (1861–1862).

Протягом 1867–1870 рр. письменник керував львівським народовським журналом “Правда”, а в 1873–1874 рр. був старшим редактором “Журнала Министерства путей сообщения”.

Варто зазначити, що П. Куліш є одним із засновників української літературної критики, першим літературним критиком-професіоналом. Протягом 60–70-х рр. письменник більш-менш систематично друкував статті й рецензії, що безпосередньо стосувалися поточного літературного процесу.

І все ж потрібно додати, що П.Куліш – найколоритніша постать свого часу в українській літературі – був абсолютно нестерпний в особистому житті. Меланхолік, невротик, “гіпохондрик”, егоїст і егоцентрик, людина складного, багатого, контроверсійного життя – так писав про нього літературознавець Віктор Петров (літературний псевдонім – В. Домонтович) в романізованій біографії “Романи Куліша”.

Характер письменника, твердить Петров, найкраще розкривається в його стосунках з жінками – Манею де Бальмен, Лесею Милорадовичівною, Марком Вовчком, Параскою Глібовою, Ганною Рентель, зрештою, з некоханою дружиною Олександрою Михайлівною. Кохання Куліша – це “моралізаторство й менторство, культурницьке «просвітництво»” (В. Петров). “Його любов – вправа в риториці, а його любовна мова перебуває в рамках стилю романтичної епохи...” (С. Павличко). Та з видатними особами так буває (зрештою, як і зі звичайними людьми).

Роки життя: 1819–1897.
Вид діяльності: письменник (проза, поезія, драматургія), історик, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, видавець.
Найвідоміший і найвивчуваніший твір: “Чорна рада” (1857).
Популярні серед сучасників твори: “Орися”(1844), “Гордовита пара” (1861), “Дівоче серце” (1862), “Маруся Богуславка” (1899); поезії зі збірок “Досвітки” (1862), “Хуторна поезія” (1882), “Дзвін” (1893).
Важливі суспільні проекти: виданняукраїнського букваря й читанки – “Граматки” (1857), перший повний переклад Біблії українською мовою (1864–1897).