Мотронівка, «Ганнина Пустинь», Кулішівка – маленький хутірець, де «...соловьи поют сотнями. Запах черемухи делает воздух густым, точно как-будто с него собраны сливки и влиты в чашу мотроновской жизни. Здесь особенно хороши две поры года – весна и осень.
Они всегда поражают меня новизною, точно как-будто я от роду не видал ни такой весны, ни такой осени...
Лето же у нас роскошное, что жаль им пренебречь ради городской жизни.
Думаю, что отвороннее в сад окно у письменного стола сберегает много физической силы, которая мне нужна в виду обширности предстоящих трудов».
П. Куліш
«У нас в Мотроновке рай. Соловьев сосчитать невозможно. Сад в цвету. Сирень, клубника, нарциссы, ландыш, черемха, все, все издает благоухание. Окна все выставлены и расстворены – везде здорово, хорошо».
А. Куліш
«Хутір Кулішів невеликий, усієї землі при ньому 120 десятин, та що за прехороший хутір той. Сад, хоч вже й немолодий, та гарний. Ходячи по обіді по саду і по гаям, Пантелеймон Олександрович вказав нам на одній деревині вирізане їм ще в 1843 році «Всевидюще око», на спомин того, що з того дуба вперше вийшла до його теперішня українська краса.
Час, що ми перебували в Кулішів, був для мене ясним часом духовного спочинку».
О. Кониський
Радо вітаємо Вас на землі, яку вздовж і впоперек сходив своїми босими ногами Пантелеймон Олександрович Куліш. На землі, яка давала йому не тільки хліб насущний, а й наснагу творити добрі діла в ім'я неньки України.
Саме тут, на хуторі Мотронівка, він знайшов ту обітовану землю, про яку мріяв, яку шукав по всій Україні, і навіть за її межами, про яку написав багато творів.
«Спочину трохи й рушу на світанні по Україні степом, в дальню путь».
П. Куліш
 Панько Куліш, закарбований у бронзі, сидить на великому жолобі поряд з колодязем. Ніби напившись прохолодної води, присів перепочити на хвилинку, повернувшись з далеких мандрів.
Назустріч йому поспішає вірна дружинонька, чарівна пані – Ганна Барвінок. Куліш – постать багатооб'ємна. І кожен з нас бачить в ній маленьку частинку самого себе вчорашнього, сьогоднішнього, завтрашнього. Лицедіїв це лякає, праведників це прихиляє, а взагалі всіх причаровує і заворожує, лише треба зробити один крок до невичерпного джерела творчості і життя видатного українського письменника Пантелеймона Олександровича Куліша.
Клуня стоїть, як символ тієї клуні, в якій доживав свій вік один з найвидатніших синів України, великий трудівник на ниві української культури – Пантелеймон Куліш.
Приїздять, щоб відвідати ці благословенні місця, вклонитися могилам, походити по тих стежках, де ходив Панько Куліш, Ганна Барвінок, Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Іван Пулюй, Віктор Забіла, Василь Білозерський, Микола Костомаров.
Знову виблискує чистою прозорою водою хутірське озерце, як кажуть у народі – сажалка, а понад берегом стелиться ніжно-зелений моріг. Поряд біліє альтанка, в якій відпочивала Ганна Барвінок.
Якось у розмові з матір'ю Олександра заявила, що любить Куліша і якщо не за нього, то ні за кого заміж не піде.
А тим часом Куліш сказав її брату Василю: «Нехай вона вийде до мене в липову алею, щоб я знав, що вона мене кохає».
І о 4-й годині ранку, коли ще зорі світилися, юна дівчина прийшла на побачення до П. Куліша. «Якщо любиш – люби дуже сильно, якщо не любиш – не жартуй, – застеріг він дівчину». Свідками їх кохання були солов'ї.
Ім'я нашої землячки, талановитої письменниці Ганни Барвінок, відомо далеко за межами рідного краю. Вона створила повісті й оповідання, які стали окрасою Української літератури. У свій час її доробок високо поцінували Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко. Кожне оповідання Ганни Барвінок має безліч прислів'їв, приказок. Мова оповідань її – народна, як пісня, як поезія, як казка.
Своєю невтомною, наполегливою працею в науковій, освітній, громадській діяльності Ганна Барвінок залишила глибокий слід і відіграла надзвичайно велику роль у розвитку національної культури, науки та в поширенні національної свідомості серед найширших верств українського народу.
Вона подала масу невідомих фактів з обставин життя П. Куліша, створила колоритний живий образ письменника, людини, борця, патріота.
Гостював на хуторі Мотронівка Іван Павлович Пулюй – видатний фізик Європи. Вечорами вони відпочивали в бесідці, часто розмовляли про природні науки. Найбільше цікавила Куліша астрономія, які почуття будились у душі Куліша, що дуже любив природу, висловив він у вірші «Молитва на спомин зоряної ночі на Вкраїні».
В своїх «Споминах» Ганна Барвінок писала: «Рассказывали, как в необыкновенном грандиозном красивом лесу и построили дом. За воротами еще недавно красовались гиганты – два ясени в четыре обхвата толщины. Нынешние покупатели продали по 18 рублей. И так папа и мама сперва жили в кухне, пока воздвигли большой дом в 10 комнат и еще флигелек в 5 комнат.
Тут дал им Бог дочь – Александру Михайловну – будущую жену Кулиша».
Всі діти Білозерських виховувались вдома. Був пильний догляд батьків, особливо матері. Мотрона Василівна була доброю господинею, люблячою матір'ю для 9-х дітей – 3-х дочок і 6-х синів.
Хутір сей осадив батько Михайло Білозерський серед старого гаю. Се була предківщина його жінки Мотрони Василівни – тим і хутір, на честь її, названо Мотронівкою.
Інтерес викликають у відвідувачів речі того періоду, коли жили і творили Пантелеймон Куліш, Ганна Барвінок та родина Білозерських.
Сестри Білозерські – Надія, Любов і Олександра – дуже гарно вишивали. У музеї розташована експозиція «Рушник, що вміє промовляти». Серед рушників почесне місце займає кролевецький рушник, на якому вишито «1894 рік», саме цей рушник знає слова, які промовляв П. Куліш до дружини на їхньому золотому весіллі.
«О Саша! – восклицал он в порыве нежности и признательности. – Будь благословен день нашего знакомства». На що Олександра Михайлівна йому відповіла: «Какая я была умная, что в 15 лет умела оценить и отличить тебя от всех других».
У цьому гайочку дуже красиво і журно, і печально. Це святе із святих місць, де знаходяться могили. До 2000 року вони мали вигляд звичайних сільських могил і відрізнялися з-поміж інших лише більшими хрестами. Було вирішено покласти на могили мармурові плити.
В першій могилі похований П.О.Куліш – видатний український письменник, син українського народу, який заслуговує на нашу шану і повагу, і низький уклін йому до самої землі.
Поряд лежить його дружина Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш, видатна українська письменниця, літературний псевдонім Ганна Барвінок.
Дуже вона любила квіти, а барвінок подобався їй найбільше, бо дуже витривала ця квітка. Вона зелена і під снігом, не боїться ні вітру, ні морозу, ні засухи, витримає все.
Олександра Михайлівна прожила дуже складне життя, але, незважаючи на всі труднощі, вона, як і квітка барвінок, не скорилася долі.
Тож свій псевдонім вона повністю виправдала. Поряд з подружжям Кулішів похований брат Олександри Михайлівни – Василь Михайлович Білозерський. Поховали його тут за його заповітом. Їх єднали сімейні стосунки і політичні справи. Обидва були наближені до Кирило-Мефодіївського товариства, в Петербурзі відкрили друкарню і видавали журнал «Основа».
На мармуровій плиті написані слова П. Куліша «Зовсім інша була б річ, як би ми єдиними устами і єдиним серцем трудились над пробудженням суспільно-національної свідомості України». Ці слова П. Куліш сказав більше 100 років тому, але вони не втратили своєї актуальності і сьогодні. І не відомо чи колись втратять.
Джерело: http://www.pamyatki.h.com.ua/Podoroggi/Borzna.php |
