З пафосом людинолюба Ой розкажи-но, Яри, и, и, но (це ніби сповідь моя), - яка полюбе дівчи, и, и, на такого кретина, як я? І. Малкович
З пафосом людинолюба, і з міною ідіота, Я віднесу тобі вірші, відстукані мною на друкні, До тебе тектиме, люба, моїх почуттів блювота, До тебе летітимуть люто мої епітети-трутні.
А на Різдво я буду в твоїй кімнаті ялинкою, А тінь моя змерзла буде шататися попід вікнами, А ти далека й чарівна сміятися будеш лунко, Вливаючи в глечик шлунку дешеві совіцькі вина.
А потім в сусідній кімнаті із кимсь невідомим і п'яним Ти будеш ділити каву - це пішло, проте романтично. Я вийду надвір, а за мною моя тінь буде бігти по п'ятах, Я буду всіх крити матом - невиховано й нестилістично.
Бруківки холодна нитка вести МЕМЕ не крізь квартали, Я здалеку вчую гомін червоних блискучих вагонів. Я ляжу на мокрі шпали, віддавши себе на поталу Залізному пресу трамвая, сказавши нарешті: "годі".
І прошу не забувати, що я - різдвяна ялинка, Тож мною розтоплять буржуйку після шаленої втечі. А під трамваї краще падати там, де зупинка, Бо мертве кохання завжди - для когось зігрітий вечір.
***
Я - ще один закучерявлений лірик Я хочу щоб ти приходила до мене вві сні Я заплющую очі але мені сниться лише прокопчена ковбаса і дешеве вонюче пиво тоді я згадую тебе і молюся на тебе але перед очима знову постають твої старі рвані мешти і твої досить-таки сильно вигнуті ноги і я врешті не витримую мук творчості і йду до сортира щоб знайти там хоча б який-небудь недопалок бо хочеться палити бо не спиться бо я останній український закучерявлений лірик
***
Моя поезія не сприяє подальшому поступу літератури Моя поезія бездарна і реґресивна Моя поезія безлика і епіґонська Моя поезія то і не поезія зовсім адже Я не кохаю вітчизну всіма фібрами душі Я не люблю солов'їний спів над ставками Я терпіти не можу віршів Шевченка Я атеїст і всяку церкву обходжу третьою дорогою і взагалі (див. спочатку)
