Сергій Жадан творить нову українську поезію. Цілком нову і сучасну українську поезію, яка має не увійти до літератури, а стати нею. Зв`язок з минулим втрачено безнадійно: ніяких вишиванок, калинових сопілок та верб з чорнобривцями в будь-яких їх пізніших модернізованих модифікаціях. Ніяких заяложених та затертих прогнозованих формул національної екзистенції. Ніяких пафосних зухвалих викликів на кштаклт бу-ба-бістських, що не можуть претендувати на щось більще ніж, хай потужне, але дуже тимчасове явище у вітчизняному літературному процесі.
Звичайно, Жадан не творить все з нуля. Він спирається і продовжує українську футуристичну традицію в поезії, поєднує її з суб- та контр- культурними тенденціями західного мейнстріму, вживленими, проте, на українському грунті (чи пристосованими до нього), базується на постмодерному сприйнятті. Але з квінтесенції цих елементів постає унікальна конструкція позначена новим архітектурним підходом. Вона більш європейська, точніше Східноєвропейська, але не уніфікована, не сценізована, якою вона уже є на Заході, а з притаманним їй живим колоритом. Особливо помітний вплив Відня, з поетами якого Жадан мав доволі тісні контакти. Мотивом Сходу позначений також і міф Харкова, рідного міста, особливістю почуттів до якого просякнуті вірші лідера поетичного покоління 90-х.
Антропомізований Ісус, безмовні риби та розбиті залишки армії-привиду вермахту – ось три основні мотиви Жаданової поезії. Поезії нової ери, поезії промисловості, автозаправок, релігійних сект, тероризму, глобалізації, міграції, електрифікації, контрацепції, що залишає, проте, багато місця для вічних людських почуттів, хай і дещо деформованих, для звичайного Господа, хай і трохи безпомічного, для спокійної ранкової риболовлі, хай і плаксивих риб в нейтральних водах. Жаданів military-style з усією притаманною йому термінологією, окрім вищезгаданого суперечливого образу німецьких військ, виводить, а точніше переводить з реальності, образи повстанських та терористичних формувань, невід`ємних для сучасної дійсності, відправляє кудись ешелони з червоноармійцями, монтує хроніки опору, на яких, як і в віршах поета, минуле тісно переплітається з сьогоденням. La nostalgie. Пережити державу, в якій народилися. Легендарне У.Р.С.Р. – романтика і авантюризм комунізму, золотий спокій великої держави з сильним футбольним чемпіонатом. Не менша романтика та авантюризм розрухи 90-х. Різдвяний драп. Фабрики та заводи Лівобережжя. Шляхи з еміграції до нової Вітчизни.
Сергій Жадан був сильним поетом і до і після розриву з силаботонікою, хоч сам він каже, пояснюючи перехід до верлібру та прози, як речі більш інтимної, що, пишучи вірші, ти все одно все зводиш до звичайного римування. Не знаю, як на мене то його поезія достатньо інтимна. Інтимна, бо надзвичайно настроєва. Вона породжує і формує. Дає тобі нове око для нового погляду.
Дійсність у віршах Жадана сприймається як даність, як щось неминуще, таке з чим варто змиритися і просто сприймати. Трохи солодкого суму і щему, якогось, проте, оптимістичного і світлого. Якась міцна в`язка суміш почуттів і переживань, яка тримає тебе в полоні рядків та літер.
Автор: Роман Лихограй
ІНТЕРВ’Ю ( ФРАГМЕНТИ)
"Я не готовий говорити про мораль"
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
Такий спосіб подачі матеріалу, що до нього звертається ТЛК, продиктований необхідністю відтворення якомога більшого обсягу інформації у найбільш точній формі. Запитання, що їх ставили письменнику не знаходять місця у нашій нарізці через їх переважну дибілкуватість і безпантовість. В результаті маємо такий собі жаданівський “потік свідомості”, що його найважливіші відтинки ТЛК мала сміливість виділити великими літерами, спираючись виключно на власний суб`єктивізм.
…Гроші для мене – найбільший кайф (відповідає письменник на запитання: що є мотивацією його творчості – гроші, задоволення власних амбіцій чи просто кайф – ред.)!
…Мої вірші, моя проза – вони просто дуже різні. Природньо що ті, кому подобаються вірші, вони прозу часто просто не сприймають. Я для себе не поділяю: щось мені більш, щось менш подобається. У мене так часто виходить, що книга народжує книгу. Я можу писати паралельно вірші і прозу. От зараз я пишу нову книгу віршів і час від часу пишу якісь такі прозові штуки. Зараз пишу драматичні тексти, ми будемо робити театральні проекти.
…Нецензуршина, по-моєму, це не “падение нравов”, “падение нравов” це щось інше. Я досить скептично сприймаю поняття антицінностей, тому що я зовсім не знаю, що таке цінності взагалі. Які цінності Олександр Степанович (Яровий – ред.) має на увазі? Які цінності він приписує Любку Дерешу? Цінності Нечуя-Левицького чи цінності Панаса Мирного? Але я не думаю, що вони надто відрізняються від цінностей Любка Дереша, насправді. Тому що Любко Дереш, як на мене, це письменник, який глибоко вкорінений в українську культурну традицію. Він сам про це часто говорить... Ні, ви просто говорите про цінності, а при слові “цінності” у мене одразу асоціація – Любко Дереш...
…Мені вистачає всього. А українській літературі не вистачає книжкових магазинів. В українській літературі все є, з українською літературою все в порядку. В нас достатня кількість хороших видань, достатня кількість хороших авторів. Але було б добре, якби продукція доходила до ширшого кола читачів. Тому що українська література перебуває у межах такого напівгетто. Але вона повноцінна останні 150, навіть трохи більше – 200 років, починаючи від Квітки-Основ`яненка.
За останні 5 років з`явилася Таня Малярчук, Софія Андрухович... Ну от я назвав... а чоловіки мені не подобаються... Любко Дереш не чоловік, Любко Дереш – це бухгалтер. З молодих зараз читаю роман Сашка Ушкалова, пишу передмову до книги Богдана Горобчука – теж надзвичайно цікавий молодий автор...
…Велике враження свого часу на мене справив футуризм і український футуризм зокрема. Семенка я взагалі вважаю найкращим поетом всіх часів та народів.
…Шістдесятники разом з письменниками “розстріляного відродження” були першими поетами, яких я читав.
Пам`ятаю десь там в 10 класі мені здавалося, що я захоплююся Василем Симоненком, а потім я підріс і зрозумів, що я ним не захоплювався, більше того, я його не любив зовсім. Але скажімо там любов до Вінграновського, до раннього Драча... це і зараз мої улюблені автори... Я от позавчора, не повірите, перечитував... Лягаючи спати читай Драча!
Дереш, попри те, що він добрий письменник, він ще й великий українізатор. Власне, я думаю, що через 50 років, якщо не почнеться Третя світова війна, в Україні поставлять такий груповий пам`ятник, де будуть алегоричні фігури Ірени Карпи, Любка Дереша... – людей, які примусили Україну знову читати українською...
... Я не місіонер. Я вільна людина. Я не виконую жодних соціальних, жодних політичних, жодних комерційних замовлень. Я пишу те, що хочу...
…Коли мені було 20 років я страшно негативно ставився до Спілки письменників. Я думав: єдине, що заважає розвитку мене як поета і української літератури загалом – це існування Спілки письменників в цьому середовищі, в цьому повітрі... А потім я якось підріс і зрозумів, що нічого не заважає. Скажімо я знаю, що Спілка письменників безкоштовно хоронить своїх членів. А якщо ти член спілки, якщо тобі 50-60 років, то ну хто тебе поховає? Є сенс задуматися про старість! Да-да... (відповідь Жадана, хоч на свою труну, він сказав, що сам назбирає – ред.)
…До творчих спілок я взагалі ставлюся негативно, бо не бачу доцільності їх існування. Вони абсолютно не потрібні. Якщо і є доцільними такі об`єднання, то є доцільними навколо якихось видавництв, навколо якихось часописів, коли є якесь творче втілення цього всього. Ну бо що таке творча спілка? Я собі слабо це уявляю, в принципі. Це би мало бути як? Це би мала бути якась колективна творчість? Якась колективна програма? Члени спілки перед тим як їх безкоштовно поховають мали би щодня збиратися в приміщенні спілки і говорити: “Ну що, члени спілки, ніхто сьогодні не помер?! - Нє, ніхто! – А давайте-но щось зараз вструганемо разом!” і вони починають що-небудь встругувати. Я свого часу сам був членом творчої групи, яка мала назву “Червона фіра”. Я чомусь думав, що молоді письменники мали всі підстави навчитися на наших помилках і не організовувати різні групи. А виявляється нє. Виявляється, що література, чим вона прекрасна, це таке явище, не циклічне, а безперервне.
... Мені можна вірити, звичайно. Якщо ви читали цю книжку, дивіться, тут перша історія називається “Власник кращого клубу для геїв”. Йдеться про перший харківський гей-клуб. Я подумав, що не варто писати про якісь соціальні чи економічні передумови появи у Харкові гей-клубу. Йшлося просто показати реальну історію, показати такий антураж. Це реальний Харківський гей-клуб. Я його звідки знаю... Коли ми з друзями... Ви не починайте сміятися, насправді все було набагато смішніше:
Коли перемогла Помаранчева революція., Штаб Ющенка... Вирішив перемогу відсвяткувати І одного хлопця послали: “чувак, пройди найближчим кварталом, знайди якийсь клуб...” В апогей цього святкування до мене підійшли два власника цього гей-клубу і сказали: “Чувак, ми насправді за вас були весь цей час”. Я не знав радіти цьому чи ні... Але власне, тоді я і вирішив про них написати. Звичайно, тут присутня якась компіляція, якісь речі переставлені місцями, щось трішки гіпертрофовано, щось перебільшено. Але насправді мені нецікаво вигадувати якісь сюжети. Навколишня реальність настільки прикольна, що варто її просто перенести на папір...
…Я не готовий говорити про мораль. Я не знаю що воно таке. Якби я знав, що ви запитуватимете про мораль, то я перечитував би не Драча...
…Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так. Це облуда, яка впала на українське літературознавство в останні 3 роки. Попередні роки усі масово боролися з привидом українського постмодернізму, який блукав українською літературою. А потім вирішили просто усіх називати постмодерністами... Який же я постмодерніст? Я абсолютно не посмодерніст. До постмодернізму я ставлюся без інтересу.
Джерело : Точка літературного кипіння. Автор Роман Лихограй
http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=1729
Плерома. Глосарій. http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/gk-gz.htm
Твори С.Жадана http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/zhadan.htm
Про С.Жадана http://www.exp21.com.ua/individual/64-1.htm
