Віктор Неборак Віктор Неборак Поетичну творчість Віктора Неборака переважно розглядають у ширшому контексті літературного угруповання Бу-Ба-Бу, куди, крім нього, належать також Юрій Андрухович та Олександр Ірванець. І справді, Неборак є одним із співзасновників цього угруповання, творцем самої його назви (абревіатура від запропонованої Андруховичем тріади “бурлеск – балаган – буфонада”), а в пародійно-іронічній бубабістській ієрархії Неборак носить звання Прокуратора.
Проте, як і кожна видатна літературна особистість, Неборак не завжди вкладається у виключно бубабістські стилістичні межі. Можна говорити про частково “перед-бубабістського” Неборака (збірка поезій “Бурштиновий час”, 1987) – поета швидше романтичного, іноді навіть сентиментального, водночас уже із виразним іронічно-сміховим первнем і не менш виразним урбаністичним світовідчуттям. Уже з ранніх поетичних декларацій починаючи, одним із головних героїв Неборакової творчості стає його рідне місто Львів. З роками ця тенденція аж ніяк не ослабла, навпаки – стале і часте звертання Неборака до суто львівських тем і образів набуло ознак послідовної програмовості й навіть деякої нарочитості.
Своєрідним апоґеєм Неборакового бубабізму стала збірка поезій “Літаюча голова” (1990) – напрочуд вітальна й поліфонічна “книжка-карнавал”, у якій повною мірою розкриваються і щасливо поєднуються раблезіансько-ренесансовий світогляд автора і високотехнічна, часом навіть віртуозна манера віршування. Саме з моменту виходу “Літаючої голови” в українській літературній критиці починають говорити про постмодернізм і необароко. Особливої уваги, крім того, заслуговує концепційне засвоєння і переосмислення автором “Літаючої голови” тематичних площин і знаків масової молодіжної культури (сфера рок-музики, шоу-бізнесу, молодіжної моди, сленґові вкраплення в лексиці тощо).
Втім, паралельно із “Літаючою головою” писалася цілком не схожа стилістично збірка “Alter ego” (1993) – книжка переважно верліброва, за жанром лірико-медитативна, з претензією на екзистенційно-філософські узагальнення щодо “підвалин буття”. Звичний для більшості читачів-шанувальників Неборак лише іноді впізнається з її сторінок завдяки черговому сплескові блискучої самоіронії, як наприклад, у вірші “Вечеря”.
Збірка “Розмова зі слугою” (1994), задумана як своєрідне продовження карнавалу “Літаючої голови” на новому щаблі, в той же час засигналізувала досить поважні зміни в авторовому світовідчутті. За всієї зовнішньої грайливості й версифікаторської вишуканості (саме художньо-технічне оформлення збірки вирішувалось як елемент гри – зовні це мало бути щось на кшталт інтимного й писаного від руки зшитка) вона передусім свідчить про відчутне посерйознішання і поступове навернення автора до традиційно-консервативних, іноді навіть фундаменталістських вартостей.
Остаточно нова Неборакова поетична якість засвідчена у найостаннішій на сьогодні збірці “Епос про тридцять п’яту хату” (1999). Як задекларовано вже в анотації, ключовою для неї є “проблема вкорінення, відшукування екзистенціальних цінностей у межах малої батьківщини”. Для “Епосу” характерне унаочнення принаймні кількох Неборакових творчих метаморфоз. Іронічність переросла в проповідництво, часом саркастичне, карнавальна поліфонія – у різного роду звернення, послання, листи та інші, сповнені риторики, відверто монологічні форми; богемно-легковажне, святкове сприймання життя – в переконане відстоювання традиційно християнських родинно-побутових основ.
Окремої розмови вартують експерименти Неборака з рок-музикою, здійснювані у першій половині 90-х років (аудіокасета “Неборок”, 1995), а також його довготривалі проекти “Реберітація” та “Третє тисячоліття”, які відчутно вплинули на формування в сучасному Львові нового мистецько-літературного середовища.
Автор : Юрій Андрухович
Джерело: Вікіпедія
Твори В.Неборака http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/neborak.htm | 