Четвер, 13.08.2020, 18:55
EUREKA!!!
Віртуальний підручник

з української літератури
"Еврика!"
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії каталога
Твори П.Тичини [17]
Твори Миколи Хвильового [7]
Неокласики [11]
Український футуризм [1]
Зарубіжна література ХІХ-ХХ ст. [1]
Твори письменників діаспори. [1]
Твори В.Сосюри [4]
Стильові течії модернізму [7]
Твори Григорія Косинки [2]
Твори Ю.Яновського [6]
Твори В. Підмогильного [7]
Твори Остапа Вишні [10]
Твори Богдана-Ігоря Антонича [1]
Твори Миколи Куліша [5]
Твори Євгена Маланюка [2]
Твори Івана Багряного [4]
Твори О.Довженка [6]
Твори Олега Ольжича [1]
Твори Олени Теліги [1]
Твори Уласа Самчука [3]
Шістдесятники [18]
Олесь Гончар [2]
Твори Василя Барки [2]
Осип Турянський [2]
Твори В.Шевчука [3]
Твори П.Загребельного [1]
Міні-чат
Головна » Статті » Бібліотека -11 » Неокласики

Максим Рильский. Поезiї
Максим Рильский.

  ДОЩ

 
Благодатний, довгожданий,
  Дивним сяйвом осiянний,
  Золотий вечiрнiй гiсть
  Впав бадьоро, свiжо, дзвiнко
  На закуренi будинки
  Зголоднiлих передмiсть.
  Вiдкривай гарячi груди,
  Мати земле! Дощ остудить,
  Оживить i заплiднить,-
  I пшеницею й ячменем
  Буйним повiвом зеленим
  Бiлi села звеселить.,

  1925 p.

  МОВА

 
Треба доглядати наш сад
  Вольтер

  Як парость виноградної лози,
  Плекайте мову. Пильно в ненастанно
  Полiть бур'ян. Чистiша вiд сльози
  Вона хай буде. Вiрно i слухняно
  Нехай вона щоразу служить вам,
  Хоч i живе своїм живим життям.

  Прислухайтесь, як океан спiває -
  Народ говорить. I любов, i гнiв
  У тому гомонi морськiм. Немає
  Мудрiших, нiж народ, учителiв;
  У нього кожне слово - це перлина,
  Це праця, це натхнення, це людина.

  Не бiйтесь заглядати у словник:
  Це пишний яр, а не сумне провалля;
  Збирайте, як розумний садiвник,
  Достиглий овоч у Грiнченка й Даля,
  Не майте гнiву до моїх порад
  I не лiнуйтесь доглядать свiй сад

  Квiтень, 1956 р.

  НА ВIДКРИТТЯ МУЗЕЮ ШЕВЧЕНКА

 
Хоч би малесеньку хатину
  Вiн мрiяв мати над Днiпром,
  Щоб у вечiрнюю годину
  Животворить своїм пером

  Народну душу, закликати
  Громадою обух сталить.
  Та не дiждавсь вiн тої хати,
  Священний прах його лежить

  На березi Днiпра-Славути.
  Але воздвиг народ розкутий
  Не вбогу хатку - свiтлий дiм,
  Щоб перед iменем твоїм

  Чоло схилити святобливо,
  Щоб дiл твоїх незгасне диво
  Явити свiтовi всьому.
  Минулого розбивши тьму,

  Стоїть Кобзар перед очима;
  Його тяжка й велична путь,
  Що нам нiколи не забуть,
  У даль простерлася видима.

  Так, ти живеш у нашi днi,
  Ти з нами в працi i в борнi.
  Ти з нами йдеш до сонця сходу,
  Ти, правди й вольностi пророк,
  Приймаєш росяний вiнок ,
  Iз рук радянського народу.

  1949

  ПЕРЕД ГРОЗОЮ

  Старайся наблюдать различные приметы.
  А С Пушкин

 
Натрудившися у квiтнi,
  Перецвiвши у маю,
  Йдуть дерева передлiтнi
  В повiнь лагiдну свою.

  Пелюстки зронивши в ноги,
  Ждуть у зав'язi вони
  Благодатної вологи
  З рук 'дозрiлої весни.

  На травi роси немає,
  Дим прослався над селом.
  Землю ластiвка черкає
  Розтривоженим крилом,

  Горобцi в пiску сипкому -
  Нiби дiти у ставку...
  Стане ясно i малому,
  Рiч побачивши таку:

  Йде гроза з-за верхогiр'я...
  Справдi, тiльки примiчай:

  Чорних птиць iмлисте пiр'я
  Затемнило небокрай.

  Прокотився грiм з розгоном,
  Грають блискавок шаблi,
  Пахне морем i озоном
  Вiд притихлої землi:

  3 червня, 1955 р. Київ_

  ПIСНЯ

  М.В.Лисенковi

 
Вийся, жайворонку, вийся
  Над полями,
  Розважай людськую тугу
  Ти пiснями.
  В небi, чистiм i прозорiм,
  Сонце сяє,
  Наче в морi, в жовтiм житi
  Хвиля грає.

  Подивись: женцi схилились,
  Потомились
  I вiд працi вiд тяжкой
  Потом вкрились.
  Розважай же iх пiснями
  Ти дзвiнкими...
  Вийся, жайворонку, вийся
  Все над ними!...

  1910 р

  РОЗМОВА З ДРУГОМ

 
Лiс зустрiв мене як друга
  Горлиць, теплим воркуванням,
  Пiзнiм дзвоном солов'їним,
  Нiжним голосом зозулi,
  Вогким одудiв гуканням,
  Круглим _циканням дроздiв.
  Лiс зустрiв мене як друга
  Тiнню вiд дубiв крислатих,
  Смутком бiлої берези,
  Що дорожчий нам за радiсть,
  Кленiв лапами густими,
  Сосни гомоном одвiчним,
  Срiбним шемранням осик.
  I до друга я звернувся
  Iз промовою такою:
  Ти рости на втiху людям,
  Отiняй кохання чисте,
  Бережи нам свiтлi рiки,
  Що полям несуть вологу,
  Що заплiднюють сади,

  А за кожну деревину,
  Що пiде нам на будови
  Чя на щогли корабельнi,
  Ми новi гаї посадим,
  Щоб земля була весела,
  Як веселе птаство в лiсi,
  Як веселi дерева.

  1954 p.

  СИНОВI

 
Ти був iще малий котигорошок,
  Така собi одна iз людських мошок,
  Що виповзли на сонце, бо весна
  Тепло лила iз келиха без дна,
  I щось собi блаженно лепетали,-
  I от тебе розумники спитали
  (Можливо, й сам слова сказав я тi):
  Чим хочеш бути, хлопчику, в життi?

  Серйозний, як усi котигорошки,
  Ти на питання це подумав трошки
  I вiдповiв: людиною. Дитя!
  Благословляючи твоє життя,
  У трудну виряджаючи дорогу,
  Яку пораду чи пересторогу
  Я кращу дам, нiж дав собi ти сам?

  Будь вiрним слову, що усiм словам
  Iз ним одним нiколи не зрiвняться!
  Хай веселять тебе любов i праця,
  Хай дружби непогасної крило
  Гiрке вiд тебе вiдганяв зло,
  I хай у час останнiй свiй про сина
  Спокiйно я подумаю: людина!

  21 жовтня 1948 р.

  СОЛОВ'ЯМ УКРАЇНИ

 
В розлуцi а вами, солов'ї Вкраїни,
  Так ниє серце, що аж смiх бере
  З самого себе. Хоч воно й старе,
  А в рiдний край, як в юнiсть давню, лине.

  Дива Версаля, Лувру красота
  Та й Ейфелева башта не поможе.
  Воно, звичайно, гостевi негоже
  В Парижi _думать про свої мiста,

  Про Лохвицю, про Миргород, про Сквиру,
  Про Голосiївський веселий гай,-
  Булонський лiс, поете, споглядай,
  Подiбний i до раю, i до виру!

  Тут люди приязнi. Навкруг ряснi
  Стоять сади, платани i каштани,
  Та шелест верб у пам'ятi не тане,
  Вiя ще чутнiший тут, на чужинi.

  Ти груди краєш поглядом дитини,
  Печеш i мучиш, рiдний краю мiй,

  П'яниш, як жоден на землi напiй...
  Тужу за вами, солов'ї Вкраїни!

  29 травня 1957 р Париж

  ТРОЯНДИ Й ВИНОГРАД

 
Iз поля дiвчина утомлена прийшла
  I, хоч вечеряти дбайлива кличе мати,
  За сапку - i в квiтник, де рожа розцвiла,
  Де кучерявляться кущi любистку й м'яти.

  З путi далекої вернувся машинiст,
  Укритий порохом, увесь пропахлий димом,-
  До виноградника! - Чи мiльдью часом лист
  Де не попсований? Ну, боротьбу вестимем!

  В саду колгоспному допитливий юнак
  Опилення тонкi дослiджує закони,-
  А так же хороше над чорним грунтом мак
  Переливається, мов полум'я червоне!

  Ми працю любимо, що в творчiсть перейшла,
  I музику валку, що нiжно серце тисне
  У щастя людського два рiвних є крила:
  Троянди й виноград, красиве i корисне.

  6 вересня 1955 р Київ

  ШЛЯХ

 
Шлях без краю лежить... а над шляхом - iмла,
  Шлях, камiнням укритий, тернистий,
  I життя на той шлях вже мене посила.
  Чи дiйду ж до кiнця його чесний i чистий?
  Чи в знемозi впаду, притулюсь до землi
  I брехнею й неправдою вкриюсь,
  Чи дiйду до мети з потом я на чолi
  I сльозами утiхи умиюсь?
  Як впаду i скажу, що не маю снаги,-
  Чи хто буде мене рятувати,
  Як почнуть кепкувать з мене злi вороги -
  Чи хто буде i з них кепкувати?
  Чи я сам одиноко i сумно пiду,
  I зневiрюсь в метi, i заплачу,
  А чи друзiв таки на шляху тiм знайду
  I надiю i в iнших побачу?!

  1910

  ШПАКИ

 
Знов прибули до нашої шпакiвнi
  Її, мабуть, торiшнi хазяї
  I зразу спiви почали свої,
  Насмiшкуватим спрямуванням дивнi.

  Оригiнальностi вiд _них не ждiть:
  Шпаки - це iмiтатори веселi;
  То iволга у лiснi їх дзвенить,
  То хлопчик, друзiв кличучи, свистить,
  То соловейко розсипав трелi,
  То колесо немазане скрипить.

  Такi ото сусiди нашi втiшнi.
  Шпак не вiд того, щоб, як спiлi вишнi,
  Покуштувати, що воно на смак,-
  Та садових повзучих розбишак,

  Неситу гусiнь, вишить так ретельно,
  Що той грiшок не майте за смертельний,
  Шануйте друга... Де яс таки без хиб
  Ви друга на землi найти могли б?

  27 квiтня 1964 р. Київ

  ДIАЛОГ

  навiяний дискусiєю про мистецтво
  в "Комсомольской правде"

 
ПЕРШИЙ ГОЛОС

  У часи космiчної ракети,
  Кiбернетики та iнших див
  За облавок викиньте, поети,
  Допотопних ваших солов'їв!

  Геть жбурнiть симфонiї та мрiї,
  Як ганчiрку кидають за тин!
  Хто мотор полагодити вмiє,
  Вартий бiльше, нiж знавець картинi

  другий голос

  Ця суперечка виникла не вчора,
  Може, у печернiй ще добi,
  Але буть додатком до мотора
  Для людини мало, далебi!

  Як же так убого ви живете,
  Чом так занепали ви, скажiть,
  Щоб у днi космiчної ракети
  Солов'я не в силi зрозумiть?

  26 листопада 1959 р. Варшава


  ГIМН ТРУДУ I СОНЦЮ

  1

 
Як гордий соняшник, самого сонця син,
  Лише до нього вид обертає квiтущий,
  Так ти, обернений до майбуття годин,
  Нiде й нi перед ким не гнеш своїх колiн

  I знаєш: вiчний ти, а все скороминуще.
  Ти в простiм одязi. Не пурпур, не єдваб
  Тiл зделiкачених, знесилених оздоби,-
  Нi: блуза, що одна привабити могла б
  Свободу-дiвчину, кому король i раб-
  Два рiзнi вияви єдиної хвороби.

  Не шабля i не спис, а молот i терпуг,
  Не мрiя, а ява, не порив, а потреба:
  Iз темних брил життя ти силою напруг
  Витiсуєш Нове - i синiй виднокруг
  Обiйми розкрива скорителевi неба.

  2

  Гнуться присмерки вiджилi
  Перед сонячним життям,
  Срiбне полум'я флотилiй
  Крає груди небесам.

  Грiм, ухоплений рукою,
  Свiтить далi голубiй.
  Геть, уславлений спокою!
  Ми в трудi, у боротьбi!

  Для нового Прометея
  Твiй огонь не згас у млiї
  П'ятикутною зорею
  Сяє сонце на землi.

  3

  Усе злiчити й скерувати,
  Узяти небо в береги,
  I перетяти свiт проклятий
  Промiнням волi i жаги,

  У працi, в муцi стиснуть зуби,
  В боях устоять, як гранiт...
  Ну, справдi, що нам до Гекуби,
  Як ми новий створили свiт?

  4

  Мiцних, вузлуватих, потрiсканих рук
  Не спинить нi гамiр, нi гомiн, нi стук,
  Зловiснi примари очей не вжахнуть,
  Бо видиться ясно ясна для них путь.

  Цi руки - ти бачиш? - цих рук мiлiон.
  Цi руки - за троном хитається трон,
  Цi очi по кроку вимiрюють крок,
  I падають мури, як жовтий пiсок.

  Де сон староденний, мов крига, застиг,
  Творцi вибиваються з темних кормиг.
  'У свiтi найкраще - визволення крик.
  Мiльйони трудящих-один робiтник.

  1931-1932 pp.









Категорія: Неокласики | Додав: nmix (11.09.2008)
Переглядів: 3291 | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2020
Створити безкоштовний сайт на uCoz