Четвер, 13.08.2020, 19:37
EUREKA!!!
Віртуальний підручник

з української літератури
"Еврика!"
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії каталога
Твори П.Тичини [17]
Твори Миколи Хвильового [7]
Неокласики [11]
Український футуризм [1]
Зарубіжна література ХІХ-ХХ ст. [1]
Твори письменників діаспори. [1]
Твори В.Сосюри [4]
Стильові течії модернізму [7]
Твори Григорія Косинки [2]
Твори Ю.Яновського [6]
Твори В. Підмогильного [7]
Твори Остапа Вишні [10]
Твори Богдана-Ігоря Антонича [1]
Твори Миколи Куліша [5]
Твори Євгена Маланюка [2]
Твори Івана Багряного [4]
Твори О.Довженка [6]
Твори Олега Ольжича [1]
Твори Олени Теліги [1]
Твори Уласа Самчука [3]
Шістдесятники [18]
Олесь Гончар [2]
Твори Василя Барки [2]
Осип Турянський [2]
Твори В.Шевчука [3]
Твори П.Загребельного [1]
Міні-чат
Головна » Статті » Бібліотека -11 » Неокласики

М.Рильський. Жага
ЖАГА

  ПОЕМА-ВИДIННЯ

  XXV рiчницi Радянської влади на нашiй славнiй Українi - присвячую_

  Тебе - вiд нiжного свiтанку
  Аж по останнi смертнi днi -
  Не як дитя, не як коханку
  I навiть не як матiр - нi!

  Тебе, як вiтер у неволi,
  Тебе, як сонце у гробу,
  Як власнi радощi i болi,
  Як власну юнiсть i журбу,

  Як стиски серця в час прощання,
  Як втому наболiлих нiг,
  Що пiсля довгого вигнання
  На отчий клоняться порiг,

  Як слово хорого дитяти,
  Як просинь дальньої мети,
  Як тiнь, котрої не впiймати
  I вiд котрої не втекти,

  Як огник в непрогляднiй ночi,
  Як трепет щастя навеснi,
  Як сльози радiснi жiночi
  У благовiснiй тишинi, -

  Тебе ношу я в грудях темних
  I в невсипущому мозку,
  Мою найкращу з дум наземних,
  Жагу й любов мою палку!

  Ласкаве небо, грiм залiзний,
  Була ти, будеш i єси!
  Тобi, тобi, моя Вiтчизно,
  У серцi дзвонять голоси.

  Перший голос._

  Великiй i чистiй водi,
  Що живить, свiжить нас i поїть,
  Що студить по спраглiм трудi,
  По бої гарячiм спокоїть,

  Що стомленим сни навiва,
  Що юних на подвиги будить, -
  Мої найчистiшi слова
  Хай жертвою чесною будуть.

  Хто знав незмiрну жагу,
  Той мiру словам моїм знає.
  Як землю, вiд спеки тугу,
  Липнева жарiнь допiкає,

  Як кожне благає стебло
  I кожна травинка голосить.
  О! Темної хмари крило
  Найвище нам щастя приносить.

  "Вологи, вологи!" - в огнi
  Шепочуть прив'ялi дiброви,
  I котиться грiм вдалинi,
  Такий довгождано-раптовий!

  "Вологи! Життя хоч на мить!" -
  У тирсi сухiй завмирає...
  I раптом вiйнуло, шумить,
  Ворожить, чарує, спiває.

  I знову весни вороття,
  I ржуть над чорноземом конi,
  I свiт, як умите дитя,
  Смiється на матернiм лонi.

  Хто знає походiв трудних
  Камiння, i терен, i порох,
  Утому скривавлених нiг,
  Жароту дорiг неозорих,

  Огонь запорошених ран,
  Дихання, застрягле в гортанi,
  I небо, як висохлий жбан,
  I землю, зотлiлу до гранi,

  Той знає, що значить рiка,
  Лямоваиа зiллям зеленим,
  Вода, що з землi виника
  I дише спокоєм студеним.

  О водо! О щастя земне!
  О радiсть - жагу вдовольнити!
  Спадай, оросивши й мене,
  На жито, на квiти, на вiти!

  О рiки, ви сестри мої!
  Кружляючи разом з землею,
  Заплiднюйте щастям її -
  I пiснею станьте моєю!

  Другий голос._

  - Не кидайсь хлiбом, вiн святий! -
  В суворостi ласкавiй,
  Бувало, каже дiд старий
  Малечi кучерявiй.

  - Не грайся хлiбом, то ж бо грiх! -
  Iще до немовляти,
  Щасливий стримуючи смiх,
  Бувало, каже мати.

  Росли малята, з немовлят
  Робилися дорослi,
  I чуте десять лiт назад
  Забувано навпослi,

  I до архiву слово "грiх"
  Здали не пiд пiдстави
  Ми всi, навчавши слiв нових
  Дитинство кучеряве.

  Проте лишилася у нас,
  I зовсiм це не хиба,
  Глибока шана повсякчас -
  Так! - до святого хлiба!

  Бо красен труд, хоч рясен пiт,
  Бо жита дух медовий
  Життя несе у людський свiт
  I людськi родить мови.

  Хто зерно сiє золоте
  В землi палку невтому,
  Той сам пшеницею зросте
  На полi вселюдському.

  Третiй голос._
  _
  Гойдає вогку черемшину
  Весни всевладної рука,
  I серце пiсню солов'їну
  На поєдинок виклика.

  У кожнiм кетязi пахучiм,
  У кожнiм квiтi, що зiйшов,
  Струмує струменем кипучим
  Моє життя, мiй спiв i кров.

  I тропи сходяться ведмежi
  Тобi, о пристрасте, до нiг,
  I вколо бiлої одежi
  Кружляє черемшини снiг.

  О мила, бiла, снiжнокрила,
  Ти прилетiла, прибула,
  I руки навстiж розкрилила,
  I шовк одкинула з чола.

  Неначе з подиву, зiницi
  Розкрились широко, як нiч,
  I сон, що вiк не пересниться,
  З зелених котиться узбiч.

  I квiти клоняться пашистi,
  На милих танучи устах,
  I нiч в янтарному намистi
  Стоїть до ранку при дверях.

  Одхилилася завiса минулого._
  В туманi встають силуети._
  _
  Силует перший._

  Хлопчина в подертiй одежi,
  Торбинка: цибуля i хлiб.
  I вечiр, i втома, i вежi
  Високого мiста. "Коли б!"

  Коли б не спiткнуться, не впасти,
  Дiйти, увiйти, досягти!
  Коли б хоч не взяти, то вкрастиi
  Нi! Взяти! Вiдняти! Згребти!

  I клониться ночi у ноги
  Недуга поблiдлого дня,
  I бризки болота. "З дороги!" -
  Пухке на конi паненя.

  Силует другий._

  Вишиває i спiває,
  I нiхто того не зна,
  Де узор вона кiнчає,
  Де ту пiсню почина.

  Свiту б цiлому спiвала,
  Вишивала б - всiй землi!
  Хата. Мати нездужала.
  Хлiб зацвiлий на столi.

  - Натомилася, дитино?
  А пiди вогню позич! -
  Мертве зiгнуте колiно.
  Нiч. У серцi вiчна нiч.

  Силуети._

  Їх багато, багато, багато.
  Темнi зморшки на лицях худих.
  Тих скалiчено, тих лиш пiдтято,
  Тих убито, а мучено - всiх.

  Свiт - веселка, що з рiчки до лiсу
  Простяглася по небу, ясна,
  I крiзь райдужну видно завiсу
  Легкий зарис рибалки й човна.

  Ну, а їм - нi рибалка, нi човен,
  Нi веселка, нi небо, нi лiс.
  Тiльки хрипи глухих перемовин,
  Тiльки зашморг, що горло затис.

  Їх багато, багато, багато...
  Бiль горба та клятьба на раба...
  Клято, проклято i переклято...
  I встає на землi боротьба.

  Голос._

  У петербурзькому заметi
  На скам'янiлiм битюгу
  Спинився Олександер Третiй,
  Народ зiгнувши у дугу.

  Росiя на морозi гола
  Казенним грiється вином,
  I обiймається Микола
  З тобольським п'яним мужиком.

  I ти, i ти, народе рiдний,
  Серед задушених братiв...
  Невже ж для цього Вершник Мiдний
  Коня край прiрви зупинив?

  Повiв бурi
  Стояв Iсакiй тьмяно-смутен,
  I Вершник охляп не скакав,
  Коли пiдхмелений Распутiн
  Росiю вроздрiб продавав.

  Нева стогнала вiд печалi,
  В тифу здригалася вiйна,
  Як у Тавричеському залi
  Йшла переторжка голосна.

  Та сколихнулось поле й море,
  У дiлi - слово ожило,
  О, годi ранити докором,
  Де треба гострого меча!

  Палац Кшесiнської, як форум,
  Стрясла правиця Iллiча.

  Казка._

  Пустила фея золотий клубок,
  За ним услiд у свiт пiшла дитина,
  I розкривав простори кожен крок,
  I трепетала далеч лебедина.

  Лежала мати, хора вже давно,
  I не пускала ясного дитяти, -
  Тож уночi втекло воно в вiкно
  Цiлющих лiкiв матерi шукати.

  Перелiсками i ярами йшла,
  А де дорога слалася надвоє, -
  Дитину нитка золота вела,
  Як друг незрадний, до води живої.

  Казала фея, що, мов дзвiн, дзвенить
  Одно на свiтi джерело студене,
  I на сторожi вiрно там стоїть
  Її, дитини, мужнiй наречений.

  Як мiсяць, горде мав вiн чоло
  I свiтлi очi - лазуровi зорi,
  Iз-пiд камiння сам вiн джерело,
  Мов iскру, вибив у борнi суворiй.

  Iшла дитина, i нерiвна путь
  Не раз вела у нетрi й чорнi хащi,
  Де гад сичить, де звiрi злi ревуть,
  Вергаючи отруйний дим iз пащi.

  Iшла дитина, на очах росла,
  Змагала в серцi острах передвiчний,
  I в слушну мить їй фея подала
  До бiлих рук булатний меч двосiчний.

  Iшла вона не день, iшла не рiк,
  I вродою доспiла, як пшениця,
  Коли вступила у дiвочий вiк
  З мечем двосiчним у стрункiй правицi!

  I не один у яр скотився звiр,
  I не одна розсiчена гадюка
  Сконала там, де мiж борiв та гiр
  Пройшла з мечем красуня бiлорука.

  I час настав. У чашi голубiй
  Переливався ранок, як перлина,
  I край безоднi при водi живiй
  Зустрiлася iз Жовтнем Україна.

  Сон - не сон._

  Ти вся була - пружиста тетива,
  Натягнена до краю, до вiдмови.
  Ти вся була - зiрниця свiтова,
  Що озорила луки i дiброви.

  Горiла в пiснi свiчкою печаль,
  Минулих лiт єдина осолода.
  Позаду - стiльки мурiв i проваль,
  Перед тобою - далеч ясновода.

  Днiпро зеленим лукам рокотав,
  Трава шептала у лугах ласкава
  Про Жовтi Води, славу серед слав,
  Про чуб i про сережку Святослава,

  Про сiрий камiнь з iменем Сiрка,
  Накресленим правицею безсмертя,
  Про днi, коли нога робiтника
  Топтала вперше хартiї подертi,

  Про вiчну правду мозолястих рук,
  Що золотi виводили будовк,
  Про день, коли Шевченко-самоук
  Вiстив науку гнiву i любовi,

  Коли, як рiчка рано навеснi,
  Влилася ти в нове всесвiтнє море,
  I в арсенальськiм спалено вогнi
  Неправду сиву i пожовкле горе, -

  Ти встала, рiдна, навстрiч всiм вiтрам
  I на питання - будем чи не будем? -
  Свiтам, сонцям, братам i ворогам
  Одповiла могутнiм Днiпробудом.

  Колишеться i хвилює мла. У нiй проступає бiлiсть i золото Лаврської
дзвiницi, зелень розлогих пагорбiв, ниви, сади, будови. Iрпiнь. Молодий
садок._

  Чи пам'ятаєш ти, моя дружино,
  Той день весни, солодкої, як бiль
  Кохання першого? Я у садку
  З Богданчиком вовтузився: садили
  Пiд тином ми акацiї колючi,
  Щоб затiнок i захист нам давали
  Та садовi. Ти на пухких грядках
  Висаджувала цибульки тюльпанiв
  I коренi потворнi, iз яких
  Прекраснi мали вирости жоржини.
  Лунали дружнi голоси сусiдiв,
  Пересмiхи, перегуки. Шумiв
  Веселий поїзд, несучи людей,
  Всiх до одного сп'янених весною,
  I пiснею про Галю молодую
  В ньому дзвенiла молодiсть сама.
  Метелик раннiй пролетiв бездумно,
  Немов листок сухий, зненацька сiв
  На яблуньку, що посадив її
  В порядку шефства жвавий Копиленко, -
  I знову знявся, зляканий Богданом
  Чи Булькою, що в радостi собачiй
  Зичливо гавкала на цiлий свiт.
  Текло повiтря вогке над землею,
  Вiтрила-хмари в синявi пливли,
  I серце ждало. Раптом з далини
  Почувся - нiби тiльки уявився -
  Глибокий звук. Я стрепенувся перший
  I крикнув: "Гуси!" То були вони,
  Мандрiвнi птицi, вiсники весни!
  I всi ми приязним дивились оком
  На ключ гусей, що плив шляхом високим,
  I причувались в гоготаннi їх
  Добросусiдськi вигуки та смiх,
  Як тут, у нас. О гуги. гусенята!
  Прилиньте нинi вактя на крилята
  Земних дiтей! Та нi! Дарма! Дарма!
  Мiй сад - пустеля, i мiй дiм - тюрми!
  I звертаю я голос на захiд, що жеврiє за моїм вiкном.
  Пастушки босоногi
  I дiвчата у вогких волошках,
  Матерi, що дiтей на порозi стрiчали
  З грушевою ложкою в добрiй руцi!
  Ковалi й хлiбороби, Ученi й спiвцi,
  Що з одної виходили хати
  На дороги широкi, як свiт!
  Винахiдники i садоводи,
  Що одважно й рiшуче
  Перекроювали шати землi
  На свою i нашу вподобу!
  Києве мiй злотолитий,
  Iрпiнська тишо смолиста
  I рожева моя Романiвко!
  Рiки й луки, поля i заводи,
  Духотворенi людським трудом!
  Свiтла кiмнато моя
  З голосними, як дзвони, книгами!
  Портрети Шевченка i Руставелi,
  Пушкiна бронзовий бюсте,
  Початкiвцiв наївнi листи!
  Нiжнi щепи, що я садив
  Iз веселими, милими друзями!
  Народу мойого жаго невтоленна,
  Що вела на крутi верхогiр'я,
  Пурпуровим засiянi маком
  I повитi нетлiнними лаврами!
  Хто це все перекреслив
  Чорно-кривавою смугою?
  Хто вкинув у чашу погожого ранку,
  Коли мiй синок
  I тисячi наших синiв i доньок
  У свiжому бачили снi
  Ковалевого сина й крiпацького сина
  I тiєї, що смерть поборола
  Свого слова безсмертною крицею?
  Україно! Прокляттям ти вся загримiла,
  Гнiвом ти вся налилась
  По тонкi золоченi вiнця, -
  I жага животворна твоя
  Стала помсти святою жагою!
  Ти жива, Україно моя,
  Ти жива у родинi великiй,
  У родинi народiв, що їх
  Сила Жовтня навiки з'єднала,
  Як єднає нагiрнi бурхливi рiчки
  I спокiйнi рiчки степовi
  Море в лонi своїм незглибимiм!
  Ти жива в мозолястих руках трудових,
  Що руками вояцькими стали,
  Ти жива, бо з тобою в бою,
  Всi очоливши братнi народи,
  Той народ, що великого Ленiна дав
  Людям i людству!
  Ти жива, Україно моя,
  Бо у гомонi вод твоїх чистих,
  Бо у шелестi нив твоїх рiдних
  Ворогу - смерть!
  Ти жива, бо в безсмертнiм братаннi,
  Що окрилене Партiї вiтром,
  Що осяяне Партiї сонцем,
  Ворогу - смерть!

  Голос прокляття._

  Вiд синього неба i синiх квiток,
  Вiд доброго серця i чистих думок,
  Вiд поля, повитого в ранiшнiй сон,

  Як дар, як удар наш, зустрiньте прокльонi
  Вiд рук, що пручались на матернiм лонi,
  Вiд наших народжень, вiд наших агонiй,
  Вiд пiснi, вiд працi, вiд книг, вiд завзяття -
  Зустрiньте прокляття!
  Немає покари, що вам заважка,
  На свiтi немає легкого листка,
  Що б каменем вам на сумлiння не лiг,
  Коли б хто сумлiння збудити в вас мiг!
  Немає суддi, що б здолав пом'якшити
  Вам вирок смертельний, порiддя несите,
  Немає руки, мозолями святої,
  Що вас не жадала б скарать за розбої!
  Те тiло, що впало вiд месницьких рук,
  Здаля облiтає презирливий крук.
  Де крик душогуба навiки замовк, -
  З огидою виє зневажливий вовк.
  Земля вас не прийме в обiйми святiї,
  Лиш вiтер-могута по свiту розвiє
  У дебрi-пустинi, на пiски безводнi,
  Розносячи вашi останки холоднi.
  Вiд поля, вiд моря, вiд чорних могил,
  Вiд хмари пожарiв, що тьмить небосхил,
  Вiд сирiт i вдiв, вiд старцiв i калiк -
  Прокльон вам навiк!
  I я бачу її, бачу ту, кому до страдницьїих нiг клали поети всього свiту
i всiх столiть найдорожчi свої приносини._
  Бачу матiр._

  Простягла руки схудлi,
  Розчесала русi кудрi,
  Ой, що кучер до кучера, -
  Чи то ж краса докучила?

  Чи то ж лiта не краснiї,
  Чи оченьки не яснiї?
  Ой не краса докучила -
  Гримить-гуде за тучами,

  Ллє зливою злостивою
  Над матiр'ю над сивою.
  Iди ж, синку, кудрявчику,
  Кудрявчику-ласкавчику,

  Тройзiллячком умиваний,
  Яр-м'ятою укриваний,
  Сподiваний, угрiваний!

  Уста стулю - мовчатиму,
  Сльозу в очах держатиму,
  Коня твого за поводи
  Сама вiзьму у проводи.

  Iди, iди, дитя моє,
  Не вкрий себе нi плямою,
  Брати стоять за брамою.

  Зовуть брати - в похiд iти,
  В похiд iти, народ вести.
  Кладу тобi печать одну,
  Як гнiв моїх проклять, мiцну:

  Бий ворога не мружачись,
  Усiм життям напружачись,
  У серце бий недоброго,
  Бо роду ж ти хороброго.

  Уста стулю - мовчатиму,
  Сльозу в очах держатиму,
  Листiв твоїх чекатиму.

  I йдуть сини, несучи в грудях материне благословенн я, -i гуде земля -
i шумлять води - i труп ворожий сиру землю криє - i в серцi озивається
слово: _

  Ти вся - жага, ти вся - горiння,
  Ти - лук, стрiла i тетива,
  Столiттям явлене видiння,
  Моя зiрнице свiтова!

  Не раз таїли муку чорну
  Твої затисненi уста,
  Коли по воду животворну
  Ти йшла, мандрiвнице свята.

  Як ти верталася додому
  Вiд райдужного джерела
  I на коромислi тугому
  Двi кiнви золотi несла, -

  Напав розбiйник iз-за рогу,
  Розбив сосуди золотi
  I тiла вiчномолодого
  Розп'яв безсмертя на хрестi.

  I ти, розкинувши рамена,
  Дивилась, як дiтей твоїх
  Орда розтоптує шалена,
  I нiж разить, i тне батiг,

  Як падають доми i вежi
  З блакитi гордої у прах,
  Як змiями повзуть пожежi
  По бiло-голубих хатах,

  Як вiд вогню чорнiють вишнi,
  Отари й череди бiжать,
  I тоне свiт у тьмi кромiшнiй,
  I стогне поле вiд проклять, -

  I погляд твiй нiмий, о мати,
  Понад землею загримiв,
  Заглушуючи всi гармати
  I всiх єднаючи синiв.

  I почалась велика дiя,
  Назнаменована пора, -
  I ще немає чародiя,
  Ще не загострено пера,

  Ще не розгорнуто сувої,
  Щоб пурпурове начертать,
  Як з нелюдами у двобої
  Людська зарокотала рать.

  Вiдчувши в грудях спiльну рану
  I спiльний бачивши пожар,
  Устав пастух з Узбекистану,
  Iз Тули - тесля та зброяр.

  Устав твiй син, о рiдна мати,
  З синами сестер-матерiв,
  I на нападницькi гармати
  їх грiм правдивий загримiв.

  I хоч тяжкi iще дороги
  До свiтосяйного кiнця, -
  З'єднала воля перемоги
  Всi чеснi голови й серця.

  О, бачу я вогнем облиту
  Страждущу постать на хрестi, -
  Та знаю: доки сонця-свiту,
  Не зникне правда у життi,

  I вiрю, нене, до загину,
  Що зiйде промiнь у долину,
  Неначе шабля золота, -
  I в заповiдану годину
  В прозору тишу голубину
  Ти зiйдеш, рiдна, iз хреста!

  1942 p.
  Нова редакцiя - 1956 p.




Категорія: Неокласики | Додав: nmix (11.09.2008)
Переглядів: 2378 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2020
Створити безкоштовний сайт на uCoz