СЛОВО ПРО РIДНУ МАТIР
Благословен той день i час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тара
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрiбними росами-сльозами.
Благословенна в болях ран
Степiв широчина-бездонна,
Що, як зелений океан,
Тече круг бiлого Херсона,
Що свiй дiвочий гнучий стан
До днiпрового тулить лона.
Благословенна ти в вiках,
Як сонце наше благовiсне,
Як вiщий бiлокрилий птах,
Печаль i радiсть наша, пiсне,
Що мужнiсть будиш у серцях,
Коли над краєм хмара висне.
Благословеннi ви, слiди,
Не змитi вiчностi дощами,
Мандрiвника Сковороди
З припорошiлими саквами,
Що до цiлющої води
Простує, занедбавши храми;
Благословен мечiв ясних
Огонь, отчизни охорона,
Iржання коней бойових,
Морських походiв даль солона,
I "Енеїди" владний смiх,
Полтави тихої корона,
Гаряча дума Кобзаря,
Що i в огнi не спопелiє,
I молоток Каменяра,
I струни Лисенка живiї,
I слави золота зоря
Круг Заньковецької Марiї!
I труд, i пiт благословен,
Життя рясного виногради,
I при дорозi зелен клен,
I свiтло мудрої лампади,
I майво збратаних знамен
Навкруг Кремлiвської огради.
Благословенна синь озер,
I Псло, i повiв рути-м'яти,
Народу генiй, що не вмер,
Не вмре вiд жодної гармати,
У гронi свiтлому сестер
Благословенна наша мати.
Благословеннi ви, брати,
Що в сяйвi дружби i свободи
Идете до спiльної мети,
На яснi зорi й тихi води,
Благословен i славен ти,
Росiйський смiливий народе!
Хто може випити Днiпро,
Хто властен _виплескати море,
Хто наше злото-серебро
Плугами кривди переоре,
Хто серця чистого добро
Злобою чорною поборе?
Настане день, настане час -
I розiллється знов медами.
Земля, що освятив Тарас
Своїми муками-дiлами,
Земля, що окрилив Тарас
Громовозвукими словами.
Хiба умерти можна їй,
В гарячiй захлинутись кровi,
Коли на справедливий бiй
Зовуть i дерева в дiбровi,
Коли живе вона в мiцнiй
Сiм i великiй, вольнiй, новiй?
Хiба їй можна одцвiсти,
Коли зоря горить рожева,
Коли шумлять-дзвенять свiти
Вiд рику раненого лева,
Лисицi брешуть на щити
I кличе див поверху древа!
Хто золоту порве струну,
Коли у гуслях - дух Боянiв,
Хто димний запах полину
Роздавить мороком туманiв,
Хто чорну витеше труну
На красний Київ наш i Канiв?
Нi! Сили на землi нема
I сили на землi не буде,
Щоб потягти нас до ярма,
Щоб потоптати нашi груди,
Бо Партiя бiля керма
Стоїть, радянськi, вiльнi люд и I
Гримить Днiпро, шумить Сула,
Озвались голосом Карпати,
I клич подiльського села
В Путивлi, сивому чувати.
Чи совам зборкати орла?
Чи правду кривдi подолати?
О земле рiдна! Знаєш ти
Свiй шлях у бурi, у негодi!
Встає народ, гудуть мости,
Рокочуть рiки ясноводi!..
Лисицi брешуть на щити,
Та сонце устає - на Сходi!
1941 p.
|
