ШОПЕН
Шопена вальс... Ну хто не грав його
I хто не слухав? На чиїх устах
Не виникала усмiшка примхлива,
В чиїх очах не заблищала iскра
Напiвкохання чи напiвжурби
Вiд звукiв тих кокетно-своєвiльних,
Сумних, як вечiр золотого дня,
Жагучих, як нескiнчеиий цiлунок?
Шопена вальс, пробреньканий невмiло
На пiанiно, що, мовляв поет,
У неладi "достигло идеала",
О! даль яку вiн срiбну вiдслонив
Менi в цей час вечiрньої утоми,
Коли шукає злагiднiле серце
Ласкавих лiнiй i негострих фарб,
А десь ховає i жагу, i пристрасть,
I мрiю, й силу, як земля ховає
Непереборнi паростi трави...
В снiги, у сиву снiжну невiдомiсть,
Мережанi, оздобнi линуть сани,
I в них, як сонце, блиснув iз-пiд вiй
Лукавий чи журливий - хто вгадає? -
Гарячий чи холодний-хто, збагне ?-
Останнiй, може, може, перший усмiх.
Це щастя! Щастя! Руки простягаю
Б'є снiг iз-пiд холодних копитiв,
Метнулось гайвороння край дороги
I простяглась пустиня навкруги.
Сiдлать коня! Гей, у погоню швидше I
Це щастя! Щастя! - Я прилiг до гриви,
Я втис у теплi боки остроги -
I знову бачу .те лице, що ледве
Iз хутра виглядає... Що менi?
Невже то сльози на її очах?
То сльози радостi - хто теє скаже?
То сльози смутку-хто те розгада?
А вечiр палить вiкна незнайомi,
А синя хмара жаром пройнялася,
А синiй лiс просвiчує огнем,
А вiтер вiти клонить i спiває
Менi в ушах... Це щастя! Це любов!
Це безнадiя ! Пане Фредерiку,
Я знаю, що нi вiтру, нi саней,
Анi коня немає в вашiм вальсi,
Що все це - тiльки вигадка моя
Проте... Нехай вам Польща , чи Жорж Занд
Коханки двi, однаково жорстокi! -
Навiяли той нiжний вихор звукiв,-
Ну й що ж по тому? А сьогоднi я
Люблю свiй сон i вас люблю за нього,
Примхливий худорлявий музиканте...
1934 p.
ВЕРБОВА ГIЛКА
Вербова гiлка зацвiла
У мене на столi,
Як символ сонця i тепла,
Ще схованих в iмлi,
Як знак зеленої весни,
Котра ще вдалинi,
Як знак, що щастя сад рясний
Даровано менi.
Вербова гiлка на столi
У мене розцвiла...
Прилинуть, серце, журавлi,
А в них на кожному крилi
Дар сонця i тепла!
13 лютого 1946_ p._
* * *
Вже червонiють помiдори,
I ходить осiнь по травi,
Яке ще там у бiса горе,
Коли серця у нас живi?
Високi айстри, небо синє,
Твiй погляд, милий i ясний...
Це все було в якiйсь країнi,
Але не знаю я в якiй.
Що з того, що осiннiм чарам
Прийде кiнець? Але в цю мить
Баштан жовтiє понад яром,
Курiнь безверхий нiби спить,
I гнеться дерево вiд плоду,
I не страшний, моє дитя,
Нам час останнього походу
Без вороття - без вороття.
1911-1918 pp.
* * *
Ластiвки лiтають, бо лiтається,
I Ганнуся любить, бо пора...
Хвилею зеленою здiймається
Навеснi Батийова гора.
Гнуться клени нiжними колiнами,
Чорну хмару срiблять голуби...
Ще от день - i все ми, все докинемо
Для блакитнокрилої плавби.
Хай собi кружляє, обертається,
Хоч круг лампочки, земля стара!..
Ластiвки лiтають, бо лiтається,
I Ганнуся плаче, бо пора...
1929 p.
* * *
На бiлу гречку впали роси,
Веселi бджоли одгули,
Замовкло поле стоголосе
В обiймах золотої мли.
Дорога в'ється мiж полями...
Ти не прийдеш, не прилетиш
I тiльки дальнiми пiснями
В моєму серцi продзвениш.
1911-1918 pp.
* * *
Поле чорнiє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.
Пролiскiв перших блакитнi отари..
Земле! як тепло нам iз тобою!
Глитає далеч. Рiчка синiє.
Рiчка синiє, зiтхає, смiється...
Де вас подiти, зеленi надiї?
Вас так багато - серце порветься!
1911-1918 pp.
* * *
Серпень з вереснем стискають
Один одному правицi,
Що одна правиця - сонце,
Друга - мiсяць-молодик.
Просвистiли ситi крижнi
Над утомленим болотом;
У густому верболозi,
Де залiг густий туман,
Гомонять перед нiчлiгом,
Опустившись, нiби хмарка,
Невпокiйливi шпаки.
А земля лежить медова, .
А над вiчними льодами,
Над Пiвнiчним океаном,
В гострiй птичiй далинi, -
Прокладають путь сувору
Молодi аеронавти,
I домують: на крижинi
Мореплавцi молодi.
А земля лежить медова,
А в глухих степах азiйських,
Де схиляється без вiтру
Дзвiнкостеблий саксаул,
Добувають воду свiтлу,
Росять жадiбнi просторiї,
Живоносне зерно сiють
Нашi сестри i брати.
Я стою, я стис рушницю,
Дожидаю перельоту,
Лугову вдихаю вогкiсть
Ненаситними грудьми,
А душа вже набрякає,
Як дубова брость весною,
I розiв'ється небавом
У неспiванi пiснi.
Все тобi, медова земле,
Все тобi, моя країно,
Де смуглява ходить праця
По оновлених полях!
Все тобi несу з любов'ю,
Пiвдню й пiвночi складаю
Працю рук, зусилля мозку,
Блиск очей i серця кров!
1936 p.
* * *
Яблука доспiли, яблука червонi!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведеш до поля,
Я пiду - i, може, бiльше не прийду.
Вже моя любов доспiла пiд промiнням теплим,
I її зiрвали радiснi уста,
А тепер у серцi щось тремтить i грає,
Як тремтить на сонцi гiлка золота.
Гей, поля жовтiють, i синiє небо,
Плугатар у полi ледве маячить.
Поцiлуй востаннє, обнiми востаннє;
Вмiє розставатись той, хто вмiв любить.
1911-1918 pp.
|
