Ждуть спереду моторошности дні — Дні неминучі. Горіння, зимність витримати мені Страшної бучі.
Я надіну, надіну на груди міцні Сталевий панцир. Хто, хто шляхи зітре мені? Виходь уранці.
За містом хмари, дими страшні, Блиски сліпучі. Ждуть спереду моторошности дні, Дні неминучі.
1917 p.
Бронзове тіло
В мене бронзове тіло На білім піску Скільки іскор горіло На яснім струмку
Скільки плямок тремтіло На обличчі води В мене бронзове тіло Я — молодий.
Кондуктор
Багнеться бути Кондуктором на товарному потязі В похмурну ніч Темну ніч Осінню дощову Сидіти на тормозі У кожусі Зігнувшись і скупчившись Дивитись у прірву рухливу Про дні що минули Що всерці зосталися Ясними плямами Про образи згадні Заснулі у грудях навіки Навіки Мріять Мріять Вдивляючись в сутінь
Океан
Я не знаю — є Що ще більш таємне Як це співуче слово — Океан. Скільки людей-героїв В твої простори впивалося — Скільки надій ламалося Крізь туман. Скільки народів твоїми водами — Крізь піну невірних хвиль — Змагалося з бурями й непогодами Проклинало могутній Штиль. Скільки губів безгучно зціпилось В бажанні непевних ран І проклинало — й благословляло В шепоті: Океан. І я — закоханий — я наче мрію — Прагну хвилинами найгостріших стум До тебе — в обрій — приходь — зогрію І душа повна невиразних Ран. Що це мені й сьогодні вдарило — За колом полярним — барабан? Серце в мені клично захмарило — Океан — Океан!
ПАРИКМАХЕР
Сьогодні вдень мені було так нудно, Ніби докупи зійшлись Олесь,
Вороний і Чупринка.
Почувалося дощово і по-осінньому облудно — В душі цілий день
парикмахер на гітарі бринькав.
Іноді думав про неї й робив ескізи листа — Що не гадався їй надісланим бути. Згадав кілька французьких фраз забутих, Разів зо два поглянув на образ Христа.
Наспівував банальні вальси безголосно, Дивлячись на стелю в брудне павутиння. Ні, мені було тільки тоскно — тільки тоскно… В серці моєму розкладалась диня.
13. XI. 1916. Владивосток
МИЛА ЙДЕ
Червоноплямиться за оградою парку — То мила йде.
12-25. VII. 1917. Владивосток
Поет
Я про тихi тiнi спiваю I про боязну в серцi гру На цих струнах я граю Доки їх не порву Про тихi тiнi спiваю я.
1913 р.
Я хочу
Я хочу кожний день все слiв нових Нових нових пiсень iдей нових
Я хочу кожний час новожиття Горiть палать в екстазi почуття
Нових нових пiсень i тем нових Я хочу кожний день рокiв нових!
Київ. 1914 р.
Бажання
Чому не можна перевернути свiт? Щоб поставити все догори ногами? Це було б краще. По-своєму перетворити. А то тiльки ходиш, розводячи руками. Але хто менi заперечить перевернути свiт? Мiсяця стягнуть i дати березової кашi, Зорi вiддати дiтям — хай граються, Барви, що кричать весняно, — служницi Машi. Хай би одягла на себе всi отi розкошi! Тодi б, певно, Петька покохав її, скiльки б було сили. А то ходиш цим балаганом, що звуть — природа, Й молиш: о. хоч би вже тебе чорти вхопили!
Київ. 1914 р.
Місто
Осте сте бi бо бу вiзники — люди трамваї — люди автомобiлiбiлi бiгорух рухобiги рухливобiги berceus* кару селi елi лiлi пути велетнi диму сталь палять пах пахка пахiтоска дим синiй чорний ди м пускають бензин чаду жить чаду благать кохать кахикать життєдать життєрух життєбензин авто трам.
Київ. 1914 р.
*Berceus — колискова (фр.).
Мій рейд у вічність — ІІ
Слухайте шепiт хвої на хребтах i гомiн вiкових вiт. Не можна затуляти сучасним життям життя тисячолiть.
Будьте вдячнi вiчностi, що живе в вас, оживлюйте кожну рiч.
Коли знайдете в землi напiвзгнилий людини таз — ви з людиною вiч- на- вiч.
Не будьте мертвими археологами, минуле не розкладайте номенклатурою механiстичною! Гляньте: в гробницi лежить мумiя фараона, i бiля неї — його зубочистка.
Мiльйоннi когорти лежать кiстяками таких же футуристiв, як ми. I вони будували "вiчнi" стiни i брами i в боротьбi лягли грудьми.
А ви хочете зробити з людини якусь платонiвську iдею, коли кожна людина — повна вiчностi вщерть. Мiльйони сучасних i майбутнiх людей — мiльйони людей смерти.
Так не вмирає життя. Так ми iдем у вiчнiсть. Атлант-ель-стан, Нiл-ель-стан — змiняє наш Днiпр-ель-стан. От чому, коли i я вмру — покладiть зi мною вмiстi мою зубочистку i мiй чемодан.
1928 р.
Сільський пейзаж
О АО АОО ПАВЛО ПОПАСИ КОРООВУ
Крим (Самотність)
Місяць сходить над кипарисами вночі - водить вітер смуги по морю - а вдень від Ай-Петрі з розім'ятих жмень - різнобарвні веселі мінливі плями - аж до берега де Ірочка ходить по зелених схилах у светрі. У виноградниках в букетах зелені кинуто білі палаци - чужі - нудні - а в глупу ніч як нічого не бачиш - сни. Порожня лірика під сонцем Нудна під місяцем Над бутафорним краєвидом-морем Криму - і ходиш сам і ловиш гони в жилах і молиш безгучно і квилиш: Гори - Камінь - Ліс - Берег - якби чорт приніс будь-якого в дверях Ялового
Михайло Яловий (Юліан Шпол) - український письменник, один час належав до аспанфутів.
СОНЦЕКРОВ
Без сонця жити я не хочу Стерпіть не можу я холодних ліхтарів Я сонцекров люблю і в крові сонце І знову сонце в кровофарбах малярів А як затулить хмара моє сонце Ще не холоне моя кров тоді Вона горить палає й рве охоче Щоб не коритися ні палу ні воді Вона бере мене і линем разом вгору І сонце зустрічаєм знов І кричимо: Сонце Драстуй — Шле тобі привітання бунтливий Семенко!
4. I. 1914. Київ
ПРИТИСНУТИЙ
Ще нижче поклонись! Ще кланяйсь, кланяйсь! Вони здобутки всі зараз тобі дали — І Ігор, і Бальмонт, і Білий, і Чурляніс — Всі хором і ретельно так гули: Семенко — кланяйсь, кланяйсь! — Ні, не схилюсь, Смерть буде перемогою моєю, Коли я буду сам, А коли ні…
4. I. 1914. Київ
* * *
…про білі ночі. про рожевий сутінок. про ко- лихання сіроморя в туманах. про найтихший гуркіт. про найтихший стогін. хвилі. душа. нові пісні на старій віоліні. найтихший плюск. най- тихший гомін. шепіт у молодокущах. і хвилі. і душа. метелик білий. метелик синій.
…ах, Стрункодівчина. Русодівчина. Руходів- чина. Теплодівчина в ажурній сукні. тонкостан- на. гнучкостанна, в рожевих сутінках. серед сірих берез.
…про білі ночі… про рожесутінок.
11. III. 1914. Київ
* * *
Потяг пролинув. Її вже нема. Зникли очі й веселий рот. Залишилась в уяві всмішка німа. Осиротів мій bloc-notes.
11. V. 1914. Київ
ЧЕТВЕР
Мені сьогодні тоскно — може тому
Що дощ іде.
Ах невже тільки тому тільки тому?
Місця нема ніде.
Сьогодні середа — лише завтра побачусь
Завтра четвер.
Я з нудьгою своєю ношусь не розстанусь
Нудьга нудьга відтепер.
17. VIII. 1916. Владивосток
П’ЄРО КОХАЄ
Я мовчу До тихих затонів своєї душі прислухаюсь Про те що мовчу не признаюсь не признаюсь Я смутний Я смутний Я смутний Бо щось душу стиска мов кошмар навісний Я веселий Бо в смутку є пелюст невмерлий
Я не хочу буть листом осінньо-зотлілим Не хочу про зиму зітхать восени Хочу бути смілим І жду весни
Хочу буть в парку і милій читати Верлена Хочу кружляти я з нею у парі в юрмі Багнесь ноктюрнів Шопена Душу її зрозуміть
Хочу заплющити очі тісніше тісніше Душу свою відчувати струнніше струнніше Я люблю Я люблю Я люблю
Я мовчу І до тихих затонів своєї душі прислухаюсь Що чую — я в душу до тебе віллю Я признаюсь.
8. IX. 1916. Владивосток
ВОНА
Вона мене оболесила, вона мене занадсонила — Мені ж здавалось, що підійме мене до вершин! Ах, невже вона навіки серце моє розореолила! Ах, невже, невже тут мені кінець і загин!
21. X. 1916. Владивосток
ЗОРІ РЕКЛАМ
Кохання не любить щирості — Кохання любить гру. В нім — безліч мук і крихта милості, А зрештою від нього я умру.
Хто казав, що для кохання йдуть на ешафоти? Хто казав, що кохання — то єднання душ? Ах, не нагадуйте і не підходьте до мене доти, Заким я не зміцнію і не скажу: не руш!
А може тому, що вже витислись соки… Може тому, що сонце зміняли на зорі реклам?.. Роки ж ідуть — ідуть же наперед роки? І взагалі — нам не знищити ж плям?
Так гниє і валиться, зоставляючи прирости, Свою виснаженість кидаючи моралі, добру. Кохання не любить щирості — Кохання любить гру.
16. II. 1917. Владивосток
НЕВРАСТЕНІЯ
Нерви. Рухливі в безсиллі. Зимність. Потворна, як жах. Думки похилі В небесах. Безсилля душить. Напруження з центру. Туга силу живу заглушить, заглушить,
заглушить —
Як здиблю мертву. Не мислить про найдорожчі вії. Не розміцнітись, щоб не зобачить загин. …Нерозважність хуртовин… Неврастенія.
22. XII. 1916
ГАЗЕТЯР
День ідейного краму Новин, крові і хмар Дай телеграму, Газетяре!
Захвати, пориви й вигуки. Декларації, наради. Смішні комічні крики І настрій радий.
Преклоніть, схиліть хоругви У час найтихших свят, Ах, не підводьте голови — Ще гармати не сплять!
6-19. VII. 1917. Владивосток
УМИРАЄ ХЛОПЧИК
Я здоровий і обідаю двічі на день. Сонця в мені великі куби. Біль мій ніким не розгаданий, Але я до болю звик.
Я заздрю маленькому хлопчикові, Що вмирає у хорих муках. “О! відкіля ці руки нові? Не було ж рук…”
Я здоровий і двічі на день обідаю. Газель умирає у день охмарений. Але я хочу — чому — не відаю Туберкульозних марень.
НА РОСІНАНТЕ
Я не люблю тиші й суму, Коли плину andante. Я люблю, коли мчить, повна глуму, Моя Росінанте.
Не спинить, не спинить ніхто Наш біг експресний. Ми обганяєм і кпим авто — Зими, весни.
Залесливо-мерзотно лізе на нас,— Станем в бій, одкаснись від неї — Хай сяє незмінено Ясна Дульцінея.
З шостого поверху дивлюсь на стіни — В надвечірній час, коли дими мережчаті. Люблю міста мініатюрні сонатини, Без свідків за орхідеями стежачи.
ГРАМОФОННИЙ ТУШ
Літхар самотній пустинним вечором Не сполохує повільні рипи — Як вона ходить з повітовим фельдшером Де квітнуть і пахнуть липи.
Нерухомі, вслухаються в голоси мовчанні — Про кохання, про єднання душ. І на зло викине з вікна,
у безвідраднім спочуванні,
Стара панна грамофонний туш.
ЧИСТИЛЬЩИК ЧОБІТ
Кинь ранкову газету, маестро, Поставив на твою машину чобіт. Ріг всміхається затурбованим сестрам, Кожний своє діло робить.
З гаманця виконав відповідний мінус — Можеш продовжувати своє читання. Я залишу тебе на розі, але ніде не дінусь. Виблискує за будинком позолочена баня.
1918. Кибинці — Київ
ЖАЛІБНУ СУКНЮ
У тінях смерку полохливих, Збираючись на концерт, В кімнатці синій мрій бурхливих У дзеркалі зобачив смерть.
Злетів із серця посміх білий. Зайшов я необачно й рано. І голос твій — такий несмілий: Ах, я не вбрана.
Коли прийду колись я вдруге І сміливо у двері стукну,— Ти зодягни, на фоні туги, Жалібну сукню.
