 Парономазія
Парономазія (грец. παρονομασία — біля і ονομάσω — називаю) — це стилістична фігура, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням. Наприклад: «Раділи радієм, плутоново плодились, // А ми світили вами, аж посліпли... //їв судний день чорнобильський збудились...» (М. Влад).
Найчастіше парономазія використовується у віршових творах, з причини того, що вони більшою мірою, ніж проза, орієнтовані на звукову відчутність слова, на вияв звукової значущості художнього мовлення.
У прозі парономазія найчастіше використовується для створення каламбурів, наприклад: «Як у вас тяглова сила, що-небудь тягає? — Тягає!.. Оце два дні у степ вивозила курей» (О. Ковінька, «Розмова по телефону»).
Досить часто і у віршових текстах парономазія виступає як засіб творення комічного враження. У зв'язку з цим О. Пономарів пише: «Стилістичні властивості парономічного зближення слів часто використовуються при створенні епіграм, пародій, шаржів. Для прикладу можна навести одну з пародій Юрія Івакіна, навіяну творами Івана Драча:
Біля персів вона тримала зоряного сина („Ніж у сонці")
Чистих персів торкатись не дасть („Балада про дівочі перса")
Та персів проклятих два рідні вулкани („Божевільна балада")
Торка її холодні полум'яні перса („Калина")
Вітер перса мої пестить („Жінка і море")
Іван Драч „Персальна балада"
І невідь звідки падають ці сни...
Лечу на крилах персів
в країну персів,
в державу персів, в князівство персів,
у Персію, сказати б.
Шукаю серед персів свій босий слід і не знаходжу.
На сполох б'ю у дзвони персів:
„Постаньте, персів бранці —
протуберанці!"
Із персів смутку спиваю оскому пісні. Співаю „Баладу про острів Антораж"... І гей! На абордаж беру галери персів — Де перса персонал і персонаж (за борт цей
екіпаж!).
Тримаюся за стопи персів, за грона персів, за вулкани персів, за бетатрони персів,
за їх ракетодроми, Як той Персей за Андромеду, І мегатонни персів вибухають — віршем»
|
