Анепіфора Анепіфорою (грец. άνεπιφορά ), або просаподосісом (грец. προσαποδο-σιζ — буквально надлишок), або кільцем, називається стилістична фігура, яка зв'язує повтором окремих слів чи словосполучень початок і кінець суміжних мовних одиниць (абзац, строфа) або й однієї одиниці (речення чи віршовий рядок).
Пояснюючи назву цієї фігури, В. Домбровський, зокрема, писав: «Повторення початкового слова або фрази на кінці того самого речення, вірша, строфи або цілої п'єси, через що дана гадка або ж ряд гадок, що творять логічну цілість, отримує певного роду заокруглення; звідси й назва тієї фігури» [35, 72]. Наприклад:
Епіфора Епіфора (грец. έπιφορά — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, яка утворюється повтором окремих слів або словосполучень на кінці суміжних мовних одиниць.
Наприклад: Будемо вічно в труді рости, З серця землі підіймать пласти, Чорного золота давні пласти. (Я. Шпорта)
Набагато рідше епіфора зустрічається в прозі: «Мне бы хотелось знать, отчего я титулярный советник? Почему именно титулярный советник?» (М. Гоголь). Інколи епіфора, як і анафора, може поширюватися на весь віршовий твір.
Анафора Анафора (від грец. αναφορά — винесення нагору, повторення) — стилістична фігура, яка утворюється повтором слів або словосполучень на початку суміжних мовних одиниць. Наприклад:
Тобі одній, намріяна царівно, Тобі однійдзвенять мої пісні, Тобі одній в моєму храмі дивно Пливуть молитви і горять огні. (М. Рильський)
Найчастіше анафора зустрічається у віршових текстах, рідше в прозаїчних.
Прозаїчна анафора зв'язує звичайно початки суміжних речень, наприклад: «Небо, гей на морі піна. А з тої піни дрібна
... Читати далі »
Синтаксичний паралелізм Паралелізм (грец. παράλληλοζ — той, що йде поруч) синтаксичний — це стилістична фігура, яка ґрунтується на однотипній синтаксичній побудові двох або більше суміжних мовних одиниць, переважно рядків поетичного тексту, що породжує відчуття їхньої симетрії.
Найчастіше паралелізм, симетрія в синтаксичній побудові суміжних поетичних рядків супроводжується образним зіставленням виражених у них думок — так званим образно
... Читати далі »
Тавтологія Тавтологія (від грец. ταύτό — те саме і λόγοζ — слово) — це стилістична фігура, що грунтується на однокореневому повторі попереднього слова: диво дивне, темниця темна, тьма-тьмуща і т. д.
Як і плеоназм, тавтологія немотивована логічно і вводиться в текст зі стилістичних міркувань.
Найтиповішим уживання цієї фігури є для народнопоетичної творчості, проте досить часто вона трапляється й у літературній поезії: «У чужую сторононьку, // Да на чужу чужиноньку» (народна пісня); Пр
... Читати далі »
Плеоназм Плеоназм (грец. πλεονασμόζ — надмірність) — це стилістична фігура, що ґрунтується на синонімічному повторі попереднього слова: ждати — чекати, пам'ятай, не забувай, тишком-нишком і т. д.
Плеонастичний повтор не мотивований логічно і вживається як засіб стилістичного увиразнення мовлення.
Найчастіше вживаний у народнопоетичній творчості: «Під ним кониченько, // Під ним вороненький // Сильно дужий» (народна пісня). Трапляється й у літературній поезії: Серед мороку, бурі-негоди
... Читати далі »
Полісиндетон Полісиндетон (грец. πολυσύνδετον, від πολύζ — численний і σύνδετον — зв'язок), або багатосполучниковість, — це стилістична фігура, яка полягає в накопиченні сполучників, що зв'язують окремі слова та частини фрази. Наприклад: «Над ялицями лютилась буря, і трясла ними, і гнула їх, і робила їх тим кріпшими» (О. Ко-билянська); «...й на личку змарнів, і волю стратив, і ходив засмучений та задуманий» (Ю. Федькович).
Багатосполучниковість використовується як засіб, який уповільнює мовлення, служить для виділення значущих слів, надає мові урочистості, оскільки часто асоціюється або й стилізується під багатосполучникові синтаксичні конструкції біблійних тексті
... Читати далі »
Інверсія Інверсія (лат. inversio — перевертання, переміщення) — стилістична фігура, побудована на порушенні того порядку слів у реченні, який здається нормованим, звичайним. Українська, як і інші східнослов'янські мови, належить до мов з вільним порядком слів у реченнях, проте певна їх синтаксична послідовність, унаслідок своєї узвичаєності, а також через її підпорядкованість логіці розгортання висловлюваної думки здається більш природною, тоді як зміна такої послідовності психологічно сприймається як відступ від певної сталої норми.
Логічна послідовність розгортання думки регулює, зокрема, порядок головних членів речення, які складають свого роду
... Читати далі »
Літота Літотою (грец. λιτότηζ — простота) називається словесний зворот, в якому ознаки описуваного предмета подаються з надмірним їх применшуванням.
Наприклад: «О принесіть як не надію, // То крихту рідної землі: // Я притулю до уст її // І так застигну, так зомлію» (О. Олесь); «Такой маленький рот, что больше двух кусочков никак не может пропустить» (М. Гоголь).
Анепіфора 
Епіфора 
Анафора 
Синтаксичний паралелізм 
Тавтологія 
Плеоназм 
Еліпсис 
Інверсія 
Літота