Роман Роман (франц. roman, нім. Roman, англ. novel) — великий епічний жанр, в основі якого лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв'язку із суспільним розвитком.
Як жанровий термін поняття «роман» вперше використав у XVI столітті англійський дослідник літератури Джордж Патенхем у праці «Мистецтво англійської поезії» (1589 p.). Еволюція значення самого слова «роман» така.
Спочатку словом «роман» називали будь-які віршові твори, написані романською(французька, італійська, іспанська, португальська та деякі інші мови), а не латинською мовою. Повсюдного поширення це словосполучення отримало після
... Читати далі »
Епопея Епопея, або героїчна чи епічна (на відміну від пізнішої романтичної чи ліро-епічної) поема (грец. εποποιία від εποζ — слово, оповідь і ποιέω — творю), — значний за обсягом монументальний твір епічного змісту, в якому широко і всебічно відтворено епохальний перелом у житті цілого народу (часом багатьох народів), відображені події, що мають вирішальне значення для багатьох поколінь.
Епопея виникає із фольклору як відображення духу та поглядів широких народних мас на найважливіші історичні події минулого, як колективна пам'ять народу, втілена в монументальній естетичній формі. Легендарні перекази, пісні творилися протягом століть безіменними поетами, що складали їх у цикли, поєднані спільною історичною тематикою, єдиним «великим епічним стилем», який, за словами Ге
... Читати далі »
Система епічних жанрів Сучасний літературний епос має досить розвинену ієрархію жанрів.
Класифікація жанрів, співвідносних з епічним родом літератури, може ґрунтуватися на різних принципах їх розподілу: за часом виникнення, особливостями мовної організації (прозаїчної чи віршової) і т. д.
Найчастіше епічні жанри групують за ознакою обсягу їхньої тематики, тобто більшої чи меншої повноти охоплення дійсності. Залежно від масштабів зображення подій і доль розрізняють три групи епічних жанрів.
Генезис і родові ознаки епосу Епос (грец. εποζ — слово, мова, розповідь) — один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками, від лірики та драми.
Типологія епосу та його жанрів була розроблена Арістотелем, Лессінґом, Шеллінґом, Гегелем, Франком. Головне в їхніх працях — епос розкриває об'єктивну картину навколишньої дійсності. В його основі лежить подія. Кожний епічний твір передає певний випадок або цілу історію життя героя чи героїв. Це не значить, що людські настрої, емоції чи переживання випадають з поля зору письменника. Вони визначають поведінку героїв, спрямовують логіку розвитку людських характерів.
Риторичні фігури Риторичними фігурами (грец. ρητορική — риторика, наука про ораторське мистецтво) називаються фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер.
Риторичні фігури постають внаслідок порушення комунікативно-логічних норм висловлювання, оскільки ті діалогічні інтонації, які вони вносять у процес мовлення, не розраховані на реальну відповідь або практичну дію, як це має місце в «живому», побутовому спілкуванні, коли діалог слугує передусім потребам обміну інформацією, такому звертанню до співрозмовника, яке передбачає відповідь або спонукає його до конкретних учинків.
Оксюморон Оксюморон, або оксиморон (грец. οξόμωρον — нісенітниця), — це стилістична фігура, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу.
Наприклад: «На нашій — не своїй землі» (Т. Шевченко); «довго тягтиметься мить» (Є. Плужник); «холодний окріп нарзану» (М. Лєрмонтов).
Оксюморон дуже виразний стилістичний прийом: використовуючи мінімум мовленнєвих засобів, він характеризує складність, внутрішню суперечність описуваного предмета або явища:
Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватис
... Читати далі »
Антитеза Антитеза (грец. άντίθεσιζ — протиставлення) — це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом.
Наприклад: «Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе» (Т. Шевченко).
Антитеза часто зустрічається в прислів'ях та приказках, афоризмах: «Ситий голодного не розуміє», «Багатство дме, а бідність вдвоє гне». Антитеза використовується для описів, характеристики предметів, часто іронічної або сатиричної.
Парономазія Парономазія (грец. παρονομασία — біля і ονομάσω — називаю) — це стилістична фігура, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням. Наприклад: «Раділи радієм, плутоново плодились, // А ми світили вами, аж посліпли... //їв судний день чорнобильський збудились...» (М. Влад).
Найчастіше парономазія використовується у віршових творах, з причини того, що вони більшою мірою, ніж проза, орієнтовані на звукову відчутність слова, на вияв звукової значущості художнього мовлення.
У прозі парономазія найчастіше ви
... Читати далі »
Ампліфікація Ампліфікація (лат. amplifikatio —поширення, збільшення) — стилістична фігура, яка полягає в підкреслено відчутному накопиченні в межах суміжних висловлювань (як правило, одного, двох-трьох речень або коротенького абзацу) однотипних мовних одиниць. «Кожна з цих одиниць має самостійне значення, а всі разом, функціонуючи у взаємодії, вони підкреслюють, експресивно посилюють висловлену думку. Відповідно до стилістичної настанови нагромаджується певна кількість таких одиниць з дотриманням, звичайно, міри своєрідної „норми", яка забезпечує належний художній ефект.
Нагромадження ампліфікованих елементів без почуття міри може мати зворотній ефе
... Читати далі »
Синтаксичні засоби увиразнення Синтаксичні засоби увиразнення мовлення складає група так званих стилістичних фігур мовлення, тобто своєрідних відмітних форм синтаксичного впорядкування фрази: «стилістичні фігури — це особливі побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для образного вираження думок і почувань людини» [90, 357].
Термін «фігура» (лат. figura — обрис, зовнішній вигляд) уперше з'явився в античній риториці, куди був перенесений з мистецтва танцю. Згідно з античною традицією вперше термін «фігура» використовується в Анаксимена з Лампсака (IV ст. до н. є.). Біля витоків вчення про фігури стоїть також один з основоположників
... Читати далі »
Роман 
Епопея 
Система епічних жанрів 
Генезис і родові ознаки епосу 
Риторичні фігури 
Оксюморон 
Антитеза 
Парономазія 
Ампліфікація 
Синтаксичні засоби увиразнення