Григір Тютюнник

 Український письменник, перекладач.

Найвідоміші твори: оповідання і повісті «Деревій», «Батьківські пороги», Крайнебо», «Зав'язь», «Вогник далеко в степу», «Три зозулі з поклоном», «Климко», «Оддавали Катрю», «Син приїхав» та ін.

Лауреат літературної премії імені Лесі Українки (1980); Державної премії У PCP імені Т. Г. Шевченка (1989, посмертно)

 Григір Михайлович Тютюнник народився на Полтавщині в селі Шилівка 5 грудня  1931 р. в селянській родині. Дитинство Григора було важким, бо припало на жорстокі воєнні роки. Справді, деякі відомості з біографії письменника — ніби сторінки з книги війни — сприймаються як художній твір.

Коли Григорові було шість років, заарештували батька. Він пам'ятав, як холодного осіннього дня біг за возом, у якому везли безневинного тата. З того часу його так і не бачив. У 1957 р. прийшов документ, у якому повідомлялося, що Михайла Тютюнника реабілітовано посмертно. Письменник усе своє життя згадував: «Я тільки трохи пам'ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голові якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким».

Мати вдруге вийшла заміж, а малого Григора забрав до себе на Донбас батьків брат. Дядько та його дружина, які мали своїх троє дітей, вчили і виховували хлопця як рідного. Під їхньою опікою майбутній письменник почав здобувати освіту.

«Сьогодні я знаю, для чого взяв мене дядько. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, з сусіднього з нами хутора Троянівка, вчили й виховували мене, а кажучи просто, були моїми батьками. Вони обоє працювали в школі. Дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й літературу. З того часу я запам'ятав «Як упав же він з коня», «На майдані». (...) Я любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я найбільше люблю й зараз «Котигорошко», — прекрасна казка. Перечитував оце недавно — диво, та й годі...» (Автобіографія)

 З перших днів війни дядько пішов на фронт. Тітці важко було прогодувати чотирьох дітей, тому Григір вирішив повернутися до свого села, на Полтавщину: «Ішов пішки (війна кругом), маючи за плечима одинадцять років, три класи освіти й порожню торбинку, у котрій з початку подорожі було дев'ять сухарів, перепічка й банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні...» Проте біду й тут породила війна: хату, у якій мешкала родина Тютюнників, зруйнувала бомба, і вони опинилися в чужих людей.

Після п'ятого класу Григір навчався в Зіньківському ремісничому училищі № 7. Закінчивши його, працював на Харківському заводі імені Малишева, але захворів на туберкульоз легенів, тому й повернувся в рідне село, не відробивши належних трьох років, як тоді вимагалося. За це був засуджений на чотири місяці. Коли Григір виходив із колонії, бібліотекар табору жалкував: «Тебе випускають? Ох, жаль, хороший читач був...» Відтепер при кожній нагоді йому згадували, що не лише його батько ворог народу, а й він сам «тюряжник».

У двадцятирічному віці Григір Тютюнник пішов до армії, служив у морському флоті радистом на Далекому Сході. Потім навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті.

У 1963 р. Григір Тютюнник переїхав до Києва, працював у газеті «Літературна Україна», у сценарній майстерні кіностудії імені О. Довженка.

6 березня 1980 р. Григір Тютюнник пішов із життя. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Значна частина творчого доробку письменника — це твори про дітей і для дітей. Один із них — повість «Климко», яку і пропонуємо тобі прочитати.

1.                 Авраменко О.М. Українська література. Підруч. для 7 –го класу. – К.: Грамота, 2007.- 296с.

2.                 Фотографії: Усе для школи. Українська література. 11 клас Випуск 8. Григір Тютюнник.