Киця — це пухнаста система, самодостатня і незалежна, як імператриця Киця — це погляд з глибин галактичних, це вхід в паралельні світи, це така таємниця, вбрана у грацію, у лизанину і в муркотіння. Коли вона робить прохід, антена хвоста поглинає пульсуючі сновидіння.
Киця — це дослідний центр, і для неї довколишнє — невичерпне. Носик її, наїжачений вусами, дбає де біле, де чорне. Варта вух перевіряє шумам, звукам і шелестам візу в пашпортах. Ротик її на замку, та до часу, і в ньому ув'язнено ніжного чорта.
— Риби, мишва і птахове! Мешканці трьох стихій! Полум'я пізнання кличе вас на конґрес! Киця — уважний слухач, ви сповідайтеся її — самі собою вирішуються проблеми ніг, і плес, і небес…
Шахівниця ґравітаційна, заокруглення простору, стеження за петлянням мушви, медитація, позіхання і ніження розглядання з вікна колообігу часу чи звістка, що нарешті потрапили всі ми у тотальне теперішнє. Киця — постмодерністка.
Пощо її нагромадження глупств, і томиська нявчань, і манірний заброда з-за морів, що вивчав сто наук і мистецтв — нашу кицю розмалювала Природа чи Господь. Вона — зрима краса. І здобута вона мета. Та бодай раз на рік потребує, дурепа, кота!
*** ЛІТАЮЧА ГОЛОВА
ВОНА ПІДНІМАЄТЬСЯ, ЯК ГОЛОВА, відрубана голова волоцюги. Вона промовляє уперше, і вдруге, і втретє свої потойбічні слова: Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА! Над юрмищем площі нависло навскіс її всевидюще летюче бароко. Кров гусне в повітрі, розчахнутий зріз тінь відкидає, важку і глибоку: Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА! Сокира невидима в місто ввійшла, стягнути з помостів тіла безголові, роззяви напились дешевої крові, та зішкребе слід іржавий з чола ПРИВИД ЛІТАЮЧА ГОЛОВА! Жереш мелодрами телевізійні? Ти розглядаєш драконів за склом! Стіну тобі проламає чолом ожила куля з Оркестру Фелліні — Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА! Запам'ятай, не сховатись ніде! Площа приходить у схови, площа! Бруківку темну свято полоще і в Реберітаційне небо гряде МАСКА — ЛІТАЮЧА ГОЛОВА Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА Я ГО ЛОВА ЛІТА ЮЧА ГОЛО ВАЯ ЧАГОЛО Ю АЯ АО А О
МОНОЛОГ З ПСЯЧОГО ПРИВОДУ
Тіло покійного знайшли у рові посеред подвір'я, завішаним на ланцюгу, і закопали за городом
Джульбарс повісився — самовбивця-пес. Душу Джульбарса поженуть з небес. Там йому скажуть:"Не здох як слід!" Там його підважать під хвіст і під…
Джульбарс повісився на цепу вночі Справжнє кіно ноцне -щурі глядачі і зітхання, і залицяння, і завивання, і злягання!
Ти звешся поетом, а він — собакою. Тебе вірш гризе, а його ланцюг. Ти станеш колись професійним писакою, а Джульбарс вибрав не м'ясо, а дух!
Скільки можна на місяць брехати? Скільки можна чекати зарплати? Скільки можна зади ваші дерти? Вічно? До смерти! Що за професія шизофренічна — вік сторожити курей і кіз і посилати їх на заріз?
Пронизує землю і небеса Сузір'я Пса!
*** ЖАХ
Жа жах жовтий жаль замучив Ха хо хочеш ти втекти А чи знаєш як живучі Чорні гадини повзучі І пошарпані коти
М'я м'я м'ятий вітер свище Стежки вже нема Чути крики ближче й ближче Небо трусить попелище Пробудилася пітьма
Лава лізе з-під гори Жах, жах, жах бере за плечі І влітають жовті смерчі Полувідьомської гри
Дідьки до мене, до мене Полум'я дрантя палене В потяг пристойний зберіться І забирайтеся звідси
Співи подохнуть пташині Де на камінні стежині Гади не свинні і блазні Змішують тельбухи власні
Там де чума хрипло кряче Смерчем промчіться гарячим Збільшуватися повинно Царство моє домовинне
Хто хто топче печериці Печені харчі щуриці Зупинись Хіба не відаєш незграбо Жаба там пускає з граба жовту слизь І там кота літає нявкіт Падають повзучі п'явки на плаї А де по папороть несеться В'ється смужкою по стежці сік змії
Халепа склеп тобі готує Я вже пію алілуя по тобі Могильному нічному клоччі Згинеш за ніщо ти хлопче далебі
Тай нащо цвіт тобі казковий Зжерли вчора все корови Жах жах жах Повір беру у світі Бога Суть усього світ усього У грошах
Печера темна полоняє Там і тихо поміняєм То на то Мені свою віддайте душу І аж тобі між гір натрушу Золото
Ой ходить сон коло вікон А дрімота коло плота Питається сон дрімоти Ой деж ти буде ночувати
*** ПРИЧИННА
ти йдеш одна між лілій сорочки но сиш білі малюєш очі де ревам ти королева де білів
коли заходиш у храми за ними валяться брами вони шкребуть пазу рами дебіли на ве сіллі
ти королева де білів температура плюс сорок не приведи мій Боже в її гаряче ложе
спадає в ду ші морок густе вино га ряче а короле ва плаче над рилом по ро сячим
ти королева де білів ти-ди-ка-ро ролева танцюємо в по вітрі Я МОЖУ ПО-ВТО-РИТИ ти королева де білів
Мені дуже сподобались ці вірші! Я у захваті! 