Кармалюк
Устим Якимович Кармалюк народився 27 лютого 1787 р. в с.Головчинці, Літинського повіту, Подільської губернії (нині с.Кармалюкове Жмеринського р-ну Вінницької обл.), в родині бідного кріпака, який належав пану Андрію-Йосипу Пігловському. 18-ти річного Кармалюка забрали до панського двору. Парубок був роботящим, але неслухняним і непокірним. За це 1812 р. його віддали у солдати, хоч за наказом Олександра I рекрутів з Поділля тоді не брали у зв’язку з чумою, що тоді лютувала.
Надзвичайно палкий і енергійний, Кармалюк не схотів коритися долі. Він скоро дезертирував з 4-го уланського полку, який був розміщений у К-П, і відразу ж порахувався з паном Пігловським, спаливши ґуральню. Вірним другом і помічником Кармалюка був його свояк з сусіднього с. Вівсяники Данило Хрон, який разом з ним втік з війська.
Чутка про дії втікачів стривожила місцеве панство та представників влади. За ними організували погоню і обох спіймали. Військовий суд виніс вирок - 500 ударів шпіцрутенами кожному, а потім направити в кримський штрафний батальйон. Проте по шляху до Криму Кармалюк і його побратим вночі втекли з-під варти. Опинившись на волі, Кармалюк почав згуртовувати навколо себе скривджених, знедолених бідняків для боротьби проти поміщиків та сільських багатіїв і швидко став визначним ватажком загону. З цього часу активізувався на Поділлі селянський рух, пізніше до нього приєдналися втікачі з царської армії, серед яких було багато росіян, містечкова біднота і так звана загонова шляхта, що знаходилась на грані повного розорення. В різних містечках Подільської губернії запалали панські маєтки і куркульські садиби. Після нового арешту в 1817 р. Кармалюк був засуджений до страти. Пізніше цей вирок був замінений 25 ударами батога і 10-річним засланням на сибірську каторгу. По дорозі в Сибір Кармалюк та Хрон у Вятській губернії втекли з етапної в’язниці і повернулися на Поділля, щоб продовжувати боротьбу. Наприкінці 1818 р. Кармалюк знову з'явився в околицях Бара, а потім перейшов до Балтського повіту, де створив великий загін. З непомірною швидкістю він міняв райони дій, скрізь піднімаючи селян. Популярність безстрашного ватажка дедалі зростала, навколо нього збиралися все нові й нові бійці.
Представники панівного класу докладали всіх зусиль, щоб спіймати народного месника. Кармалюка схопили під час облави і під посиленою вартою, прикутого до воза, повели в літинську тюрму. Селяни дізнавшись про лихо, що спіткало ватажка, виходили до шляху, щоб попрощатися з ним. Кармалюк тримався бадьоро, навіть жартував і обіцяв скоро повернутися, щоб відплатити народним гнобителям. Під час слідства в Літині Кармалюк приховав своє справжнє прізвище і назвався Василем Гавриленком, родом з Галичинни, утеклим солдатом з Костроми. Він розмовляв російською мовою, навіть показував документи і заперечував усі пред'явлені обвинувачення. Тоді йому влаштували провокаційну зустріч з сім'єю. Восьмирічний син Остап кинувся до батька, проте Кармалюк продовжував наполягати на своєму.
З Літина Кармалюка відправили до Кам'янецької фортеці. Тут разом з іншими в'язнями він організував нову втечу, але на цей раз невдалу. Поранений у ногу під час сутички з вартою, Кармалюк усю осінь просидів прикутим до кам'яного стовпа в одиночному казематі Папської башти, а зимою того ж 1824 р. після прилюдного покарання на базарній площі сто одним ударом батога і таврування розпеченим залізом був відправлений на довічну каторгу в Сибір. Два роки гнали Кармалюка до Тобольська. Деякий час він відвідував каторжні роботи на ґуральні, а потім знову втік. Влітку 1826 р. він з'явився в Києві, а згодом під виглядом чумака пробрався на Поділля в рідний Літинський повіт. І знову зібраний їм загін проводить сміливі і вдалі операції. Пани б'ють на сполох. Проти повстанців були кинуті значні військові сили. У 1827 р. через зраду дрібного шляхтича Ольшевського Кармалюка схопили в с. Кальна Деражня і знову віддали до суду. На пропозицію покаятися Кармалюк заявив:" Доки пан панує, Кармалюк не візьме плуга в руки, не покине зброї. Оце моя відповідь". Тоді його вдруге покарали сто одним ударом батога і знову в Сибір на довічну каторгу. Проте і цього разу він втік і в 1830 р. вже діяв у Подільській губернії, де в цей час у зв'язку з польським повстанням 1830-31 р. р. особливо посилилась антикріпосницька боротьба селян.
Налякані поміщики звернулися за допомогою до уряду. Був створений спеціальний орган - Галузинецька комісія, яка складалася з представників летичівського і літинського земських судів. На чолі комісії стояв вищий чиновник Візерський. Кармалюк готував велике повстання, але його наміри не здійснилися, бо восени 1830 р. на Поділлі спалахнула епідемія холери. Саме в цей час панські посіпаки виказали схованку Кармалюка у Новій Синяві. Але й цього разу тюремні грати не змогли втримати того, хто присвятив своє життя служінню народові. Через два роки Кармалюк, розібравши стелю у своїй камері втік з літинської в'язниці і знову взявся за зброю.
Тоді уряд вирішив піти на провокацію. За допомогою зрадниці Кармалюк був вистежений в с.Коричинці Шляхові і в ніч на 10 жовтня 1835 р. вбитий шляхтичем Рудковським.
Тіло вбитого Кармалюка кілька днів возили по селам. Цар Микола I викликав убивцю Кармалюка у Петербург, особисто розмовляв з ним і нагородив діамантовим перснем.
Галузинецька комісія аж до 1839 р. продовжувала слідство в справі Кармалюка. Вона зареєструвала понад 1000 нападів на поміщиків і притягла до суду 2700 чоловік. Всього ж протягом 23 років діяльності Кармалюка до лав стало близько 20 тисяч борців.
Джерело: Енциклопедія УСЕ
| 
