Іван Сірко – лицарська душа і воїн славний
Іван Дмитрович Сірко родом із Поділля, можливо з Вінниччини, з дрібної шляхетської сім’ї, стверджують його біографи. Рік народження невідомий, ймовірно, він народився десь на початку XVII ст.
В історії Запорозького козацтва постать Сірка одна із найлегендарніших. Історики визнають особливий військовий талант полководця, все його життя було прикладом безмежної відданості українському народу.
Німецькі джерела ім'я його вимовляють «Цірко», російські - «Серко», французькі - «Сіро», турецькі й кримські - «Урусшайтан», в дійсності, це було козацьке прізвисько, тобто «вовк».
Чоловік він був розважливий, мудрий, демократичний, скромний до аскетизму і віруючий (в Рідну Провославну Віру - бо був характерником - О. ЧЕРНЯВСЬКИЙ). Дослідниця О. Апанович порівнює його вдачу і поведінку з легендарним полководцем Руси-України X ст. Святославом Ігоревичем. І це дійсно так. Сірко ніколи не відривався від козацьких мас, жив у курені разом з козаками, харчувався із спільного котла, вів тверезий спосіб життя, полюбляв пасічникувати в десяти верстах від Січі, в Грушевці.
Коли Сірко козакував, його сім'я проживала в Мерефі (нині Харківська область), батько його мав там млина, господарство і будинки. Дружина Софія - з козацького роду, народила йому двох дочок і двох синів - Петра і Романа. Перший загинув в одному із сухопутних походів на Крим, другий помер на очах у матері. Доньки Сірка були видані заміж за козаків Івана Сербина та Івана Артемова.
Все життя Сірко мало бував на батьківщині, більшість років віддав Січі, військовим експедиціям, битвам. На Січі він перебував понад 26 років, здійснив близько 100 військових походів, не програв жодної битви. На історичній арені Сірко з'являється у званні вінницького полковника, а згодом і кошового Січі. Отаманував Сірко протягом 22 років, зокрема, обирався кошовим отаманом по вибору війська у 1659, 1660, 1663, 1668, 1673, 1674, 1675, 1676, 1677, 1678, 1679 і 1680 до серпня, коли помер.
Починаючи з 1654 по 1680 рік був найвідомішим полководцем України.
«Сірко - від Бога полководець», - говорили про нього козаки і недруги. Істинний син Запорожжя провів таку кількість походів, що хроністи не встигли все засвідчити, в окремі роки їх організовувалось по 2-3. Ось лише короткий перелік найрезультативніших: ходив з Косоговим на Перекоп проти татар, виграв велику битву з Керач-беєм, де проявив особисту відвагу, здійснив ряд морських походів за Дніпро і Буг, здобув перемоги під Корсунем, Уманню, Чигирином і успішно діяв проти кращого польського воєначальника С. Чернецького, витіснив його з України 1675 року, розгромив турків, які на Різдво спритно увірвались до Січі, того ж року здійснив похід на Крим, повністю зайняв його, взяв столицю Кримського ханства Бахчисарай та Ак-Мечеть (сучасний Сімферополь), розгромив хана у битві над Сивашем...
Сірко не раз командував великими військовими з'єднаннями, вражав сучасників винахідливою стратегією і тактикою. Виграв 55 великих битв - що не має аналогів у історії військового мистецтва.
Варто зазначити ще одну рису Сірка. Коли у Криму настала нищівна спека: посохли всі пасовища, гинули люди і худоба, кримський хан звернувся до Сірка пустити численні отари овець і людей на землі півдня України, щоб врятувати від загибелі свій народ. Сірко, не вагаючись, дозволив і всіляко сприяв цьому. Гетьман Самойлович докоряв Сіркові за цю акцію, мовляв, допомагаєш недругу християнства, бусурману, ворогу. Сірко відповів: «Коли б чорт, пане гетьмане, помагав людям у крайній нужді, то брезгувати тим не годиться, бо, кажуть люди, нужда закон міняє» (Летопись С. Величка, - К., 1851, т.11).
Польський король Ян Собеський писав: «Сірко - воїн славний і в ратному ділі великий здобутник». Сірко ходив з Богданом Хмельницьким морським походом на Трапезунд, а з 1646 року спільно з Хмельницьким вів переговори про участь козаків на чолі з Сірком у Французько-іспанській війні в протоці Па-де-Кале за взяття фортеці Дюнкерк, яку французи ніяк не могли відбити в іспанців. Давши морський бій іспанській ескадрі на підступах до Дюнкерка, Сірко з козаками взяв місто протягом однієї ночі. Пройшов Сірко і всю Визвольну війну українського народу проти шляхетської Польщі під знаменами гетьмана Б. Хмельницького. Тоді він близько зійшовся з героєм Визвольної війни легендарним Іваном Богуном, війська якого в складі козацько-селянської армії були свого роду національною гвардією України.
Зокрема, в битві під Жванцем Сірко діяв рішуче і сміливо, про це літописи зазначали під 1653 роком. Сірко був, як і Іван Богун, прекрасним стрільцем із лука й самопала і навіть на «повному скаку коня влучно бив птахів у небі, а звіра в полі, і рідко, коли вони рятувались від нього».
Спільно з Іваном Богуном виступав проти Івана Виговського, організувавши похід на орду, і цим не дозволив хану виступити на Україну, як того добивався Виговський. Сірка підтримував гетьман Правобережної України Петро Дорошенко.
За доносом Федора Жученка, ставленика Москви, який сприяв Івану Самойловичу прийти на гетьманство, Сірка кинули до в'язниці в Тобольську. Москва пригадала славному козацькому отаманові і його зв'язки з народними рухами, і виступи проти І. Самойловича, і контакти із Степаном Разіним.
Козацтво рішуче вимагало повернення Сірка на Січ, підтримував ці вимоги і коронний гетьман Польщі Ян Собеський (майбутній король Польщі). Царський уряд того ж року (1672) вимушений був звільнити Сірка, і той направився в Січ. Добравшись до Січі, Сірко моментально організував флотилію козацьких чайок і пішов на Асламкермен (нині м. Берислав), а потім розгромив Очаків.
1675 року Сірко здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів Ібрагім-паші, які вдерлися на Україну.
1679 року султан Туреччини планував похід на Україну і Росію, окремо на Січ готувалось вторгнення 25000 турків. Остання бойова акція Івана Сірка була здійснена за кілька місяців до його кончини. 1680 року спільно з донцями Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ординцями.
Повертаючись з походу, занедужав і поїхав з Січі за 10 верств на свою пасіку в село Грушівка (нині село Ленінське Дніпропетровської області). Там 1 серпня 1680 року не стало великого сина українського народу Івана Сірка. Літописець Величко писав, що «2 серпня водою Сірка доставили на Чортомлицьку Січ, ховали його з великими почестями, з «арматною і мушкетною» стрільбою, з усім Військом Низовим Запорозьким».
Довго ще на Україні бандуристи співали: «А на Запорожжі кошовий Сірко, ватаг сильний, помер», - оповідав козацький літописець Самовидець.
Деякі українські історики рівняють військовий талант кошового Сірка з масштабністю таких полководців, як Чингісхан і Тамерлан. З цим варто погодитись.
Історик козацьких часів Георгій Кониський так сформулював про нього думку: «Сірко хоробрий, підприємливий, вдало воював, очолюючи мале військо, вважав битву за іграшку і, зневажаючи корисливість, віддавав здобич запорожцям і частково ділився навіть із ворогами своїми».
Український народ протягом віків вшановує пам'ять славного козака Івана Сірка. У народній пам'яті Сірко асоціювався з козацьким характерником. Досі живі легенди, що 5 років після смерті кошового козаки возили його з собою в походи, а пізніше його праву руку виносили перед битвою наперед і отримували перемоги над ворогами. Після жахливого руйнування Чортомлицької Січі Петром І у 1709 році потай переховали його і поклали правицю. Сьогодні, мабуть, немає українця, котрий би не прийшов поклонитись великому патріоту України. Лежить його прах біля високого кургану, що неподалік села Капулівка. Час від часу лягають до підніжжя стародавнього кургану квіти, беруться пригорщі землі...
11 серпня 1680 р. помер Іван Сірко, запорізький кошовий отаман, керівник більш як 80 переможних походів, автор знаменитого листа запорожців до турецького султана.
Найвищу оцінку діяльності нашого земляка дав наш народ. Перемоги козаків під проводом Івана СІРКА знайшли свій відбиток в думі "Не тумани з моря". Прийміть її, мої любі читачі, мої подоляни, як неповторне світло очей наших прадідів-героїв.
|
ачуметь 