Неділя, 23.01.2022, 23:20
EUREKA!!!
Віртуальний підручник

з української літератури
"Еврика!"
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії каталога
Творчість Григорія Косинки [6]
Творчість Ю.Яновського [4]
Творчість В.Підмогильного [6]
Творчість Миколи Хвильового [12]
Творчість Остапа Вишні [3]
Творчість Олександра Довженка [2]
Творчість Івана Кочерги [1]
Неокласики [8]
Творчість Богдана -Ігоря Антонича [1]
Український футуризм [1]
Творчість П.Тичини [1]
Теорія літератури [1]
Літературний процес 20-х років [3]
Завдання [3]
Театр "Березіль" , Лесь Курбас [3]
Творчість Миколи Куліша [2]
Творчість Євгена Маланюка [8]
Іван Багряний [5]
Олександр Довженко [4]
Олег Ольжич [6]
Олена Теліга [4]
Улас Самчук [8]
Шістдесятники [10]
Творчість О.Т.Гончара [4]
Василь Барка [10]
Андрій Малишко [2]
Василь Стус [9]
Сучасна українська література [0]
Міні-чат
Головна » Статті » Навчальні матеріали -11 клас » Творчість Григорія Косинки

Аналіз творів Г.Косинки
В. Агеєва


Автор і герой як виразники оцінки зображуваного у прозі Г.Косинки


З-поміж новелістів 20-х років Григорій Косинка був найглибше закорінений у національну мистецьку традицію. Саме його можна, певне, вважати найпильнішим учнем Стефаника й Коцюбинського і водночас одним із найбільш самобутніх представників лірико-імпресіоністичної стильової течії в тогочасній прозі. (В "Автобіографії" письменник називав своїми вчителями Винниченка, Стефаника, Васильченка й Гамсуна). Причому, Косинчин імпресіоністичний стиль вибудовується на основі перш за все зорових, пластичних образів, вражень.

У ранній творчості Косинки утвердився своєрідний жанровий різновид лаконічної, ескізної новели, в основі якої якась одна драматична подія, одне — цілісне й сильне — враження, потрясіння. (Симптоматичною тут може бути назва новели "Мент".) Пізніше помітне виразне тяжіння письменника до Розлогіших прозових форм. Імпресіоністична ескізність, прагнення якнайточніше передати безпосереднє враження постулюється (чи принаймні доповнюється) розлогішими психологічними характеристиками. Зростає і роль сюжету. А відтак, закономірно, зміцнення одного рівня структури твору веде до послаблення ролі інших. Ощаднішими стають метафоти епітети, рідше використовуються інверсії, менше уваги віддається ритмічній організації твору. Зріла проза Косинки — строгіша, стриманіша, психологічно місткіша. 

Лише упередженістю недалекоглядної критики можна пояснити, що Косинчина творчість часто трактувалася як надто традиційна. Хоча в своїх художніх шуканнях письменник ішов власним шляхом, при пильнішому аналізі знаходимо у нього близькість з поетикою А.. Головка, М. Хвильового, Ю. Яновського. "При всій відмінності, — писав Ю.лавріненко, — у нього є справді чимало спільних із "Синіми етюдами" рис: орнаменталізм, контрастне поєднання тонкого ліризму із "брутальною метафорою", сміливий анатомічний розтин крізь нутрощі психіки людини революції"... Справді, психіку селянина-повстанця Косинка аналізує без страху перед будь-якими естетичними чи політичними табу.

Він однаково уважний і до розкриття мотивів поведінки героїв з різних суспільних таборів, здебільшого представників трьох основних протиборствуючих сил української революції. Місце дії у його новелістиці здебільшого граничило локалізоване: в житах, на обніжках, у сільській хаті. У цьому обмеженому просторі й розігруються трагедійні епізоди революційного дійства. З цим хронотопом пов'язаний і вибір та оцінка персонажів. Вони здебільшого діляться на два табори: на своїх, "земляних", закорінених у рідний ґрунт (майже буквально — в той конкретний, зображениїй у творі обніжок чи смужку) — і чужих, прийшлих. Важить тут не так політична орієнтація, як зрідненість з землею, а чи відірваність від неї. Герої-супротивники не можуть ужитися в трагедійному просторі Косинчиної новели, боротьба неминуче веде до кривавої розв'язки. Селянам-повстанцям, борцям за споконвічні "обніжки" протистоять тут часом прийшлі безгрунтяни, ніяк не зв'язані з цією землею (як Кость в "Анархістах" чи Горват-Божечко в "Сорочці"), а часом — сини цієї ж таки землі. Як раз в останньому випадку конфлікт у Косинки найтрагічніший. У цих творах немає правих і винуватих. Кожен, і з того і з іншого табору, має свою правду, і готовий за неї вмерти. Критики 20-х років по-своєму мали рацію, коли закидали Косинці невизначеність класових симпатій. Якщо чужинцем, ворогом виступає такий же селянин, з такими ж інтересами й системою цінностей, тільки з сусіднього повіту, то ціннісні позиції, скажімо, комуніста Байденка, і "бандитів"-повстанців ("Темна ніч") фіксуються автором як однаково актуальні, кожен з них відстоює власну істину. І автор не приєднується до чиєїсь однієї оцінки, не підсилює її за рахунок іншої своїм власним авторитетом, хоча герої — непримиренні, смертельні вороги. Це смертельне ворогування постає як трагедія народу, нації, де обидві сторони виявляються жертвами.

На опозиції "своїх" — і "чужих", "земляних" — і "прийшлих", "безгрунтян" побудовано цілий ряд Косинчиних новел: "Темна ніч", "Десять", "Сорочка", "На золотих богів", "Постріл", частково й "Троєкутний бій", "Мати" та "Політика". (Зауважу, що це стосується більше зрілої новелістики, названої опозиції немає у таких ранніх речах, як "На буряки", "За земельку", "Мент".)...

...Інакше охарактеризовано точки зору героїв, діалектику зближення й протистояння цих точок зору в новелі "Темна ніч", хоча в основу твору покладено той же трагедійний конфлікт, що і в "Десятьох". Знов, як і в попередній новелі, чітко окреслено місце дії. Цього разу трагедія розігрується в тісній селянській хаті. Хоч у дядьківських очах одбивалося "страшне слово — смерть", полоненого комуніста Байденка повстанці "посадили на покуті, як почесного гостя". Розмова за столом велася навіть добродушно:

"А наша партія, товаришу, "темна ніч"... Але вечеряти просимо і ворогів: знай нашу добрість козацьку, — ти ж українець!..".

...Неповторна особливість Косинчиної новели в тому, що ворогами тут часто постають люди з дуже близькими ціннісними установками, люди, які, власне, майже однаково сприймають навколишній світ. Жертв і переможців більше об'єднує, ніж розділяє, за інших обставин вони б легко знайшли спільну мову. Але попри все це примирення неможливе. Авторська ж точка зору здебільшого співчутливо-примирлива, безпристрасна, він не стає на бік жодної з ворогуючих сторін.

Косинка рідко звертався до розповіді від першої особи. У ранніх пробах пера ("На буряки", "Мент") форма оповіді від першої особи служила майже виключно фіксації зовнішніх вражень. У "згадці з дитячих літ" "На буряки" (перший друкований твір Косинки) точка зору оповідача ще проведена непослідовно, окремі уривки, описи не можуть сприйматися як побачені дитячими очима. На чергуванні спостережених епізодів — яскравих зорових вражень від літнього пейзажу і сірих деталей "канцелярського болота" — побудована новела "Мент". Тут автор уже пильніше дбає про дотримання єдиної точки зору. У монолозі героя — "крикові молодості, що тоне в болоті життя", — лише калейдоскопічно змінюються кадри буденної навколишньої обстановки. Скрупульозно нанизуються нудні подробиці: "Стіни підведені сірою фарбою, що од часу зробилась чорно-зелена, папки з паперами, щоти; біло-синя, трохи поколупана стеля нагадує про білі квітки...". Миттєва згадка про весняні проліски, і знов "сизо-синій димок легенько стелеться по паперах", "на столі розгардіяш, в очах бігають од переутоми жовто-сині вогники, а розлита гуміарабіка нервує і викликає іронічну посмішку". Із зіткнення двох кольорів — яскраво-сонячного й втомливо-сірого, двох настроїв — безпросвітної нудьги й поривної мрії — виникає зафіксований новелістом "мент" наростаючого протесту, прагнення боротьби за життя. Фінал новели насторожено-іронічний, сповнений сумнівів у спроможності перебороти засмоктуючу інерцію щодення. Кінець робочого дня — "це був мент, коли безнадійні рушали в простори синього неба". Ілюзорність такого визволення не може розвіяти гнітюче-сірого колориту твору.

У цих ранніх речах, написаних від імені оповідача, ще немає спроб проникнення у сам перебіг психічних процесів. У пізнішому "Пострілі" (1924) оповідач, дезертир Корній, стає свідком і, власне, співучасником вбивства найближчого друга дитячих літ комуніста Киянчука. Трагічний, вибуховий момент, коли близькі люди стають ворогами, чужими одне одному, тут побачено зсередини, очима не автора, а одного з дійових осіб. Новела починається спогадами Корнія про дружбу з Матвієм Киянчуком, про неповторний смак вкрадених ними у багатія Дзюби огірків як про символ самого дитинства. А згодом доля якось розвела їх у різні табори, і ось разом з іншими бандитами отамана Гострого Корній веде на розстріл комісара Киянчука. "Чи розстріляв би Матвій мене?" — з якимось внутрішнім подивом думає Корній. Його душа роздвоюється. Узи нерозривного товариства єднають друзів дитинства. І лише зовнішні, майже що незалежні від Корнієвої волі обставини змушують його стати співучасником вбивства... 

У ряді новел поняття "чужих", які протистоять героям, намертво прив'язаним до своєї землі, набуває буквального значення. Чужі — це окупанти, які прийшли завойовувати чиюсь землю і яким протистоять її господарі. Тут уже, на відміну від названих раніше творів, авторські симпатії виявити неважко. Особливо чітко це протиставлення бачиться у ранніх речах, зокрема "Перед світом" (1920), "На золотих богів" (1920), "Сорочка" (1923). Персонажі виступають представниками різних світів, різних способів життя, носіями різних моральних норм.

Новелу "На золотих богів" написано в піднесено-пісенній манері, її стиль разюче відрізняється від, скажімо, майже безсторонньо-фактографічного "Троєкутного бою". Проза 20-х років плекала цей своєрідний різновид героїко-легендарних, зі зверненням до фольклорної поетики, розповідей про революційні події як про визначний, переломний момент національної історії. У стильовому плані Косинчина новела змушує згадати "Легенду" Хвильового, окремі новели з "Вершників" Яновського. Прагнучи надати зображуваному масштабніших, узагальнено-символічних вимірів, письменник вдається до усталених народно-поетичних формул, постійних епітетів... 

...На важливе значення ліричних барв у стильовій палітрі Гр. Косинки вказувала й критика 20-х років. "Чільне місце в оповіданнях Косинки належить ліриці, — писав Я. Савченко. — Вона завжди виконує композиційну функцію: урівноважує окремі частини оповідання, зв'язок їх, стає фоном, освітлює окремі психологічні моменти і т.д. І, мабуть, через те його лірика не викликає негативного рефлексу, чого не можна сказати про багатьох інших українських белетристів". Ліризм у Косинки врівноважується увагою до реальності, фіксацією безпосередніх вражень. Більше того, у нього чи не найсильніше з тогочасних новелістів помітне прагнення "звернути шию риториці" (П.Верлен)...

Коли в новелі "На золотих богів" героїка селянської волі ниці передана на рійні узагальнено-символічному, то "Сорочка" — зразок глибокого розкриття селянської психології, моменту наростання й утвердження віками притлумлюваної людської гідності і гордості. Тут майже немає символічних деталей, натомість засобом психологічної характеристики виступає діалог, передача внутрішнього мовлення, авторська іронія (вступний абзац з описом сорочки дано навіть з точки зору оповідача, від першої особи).

"Сорочка" — це один з тих творів, що визначають певну якісну межу в творчій еволюції Косинки. Ранні новели його будуються за законами імпресіоністичної поетики. Письменник максимально подрібнює дійсність, щоб в окремій її частинці відбити протиріччя великого світу. Особливо помітна ця "моментність" зображення в творах 1920-21 рр. ("Під брамою собору", "Мент", "За земельку", "Перед світом"). Згодом з'являються спроби дати розлогішу, психологічно місткішу новелу. Менш вдалими тут були "Місячний сміх" (1922), "Анархісти" (1923), цікавішими— "Сорочка" (1923). "Голова ході" (1923), особливо "Постріл" (1924). Десь починаючи з 1924 р. (хоча при надто короткому творчому шляху майже неможливе чітке розрізнення якихось етапів, періодів) у Косинчиній прозі міцнішає реалістичний струмінь. Ось як характеризував свого часу динаміку Косинчиного стилю Ол. Дорошкевич: "Це ліричний, уривчастий стиль типової імпресіоністичної новели, де Косинка виступає здібним учнем Стефаника, Коцюбинського, Винниченка: свій імпресіонізм Косинка в останніх творах поволі перемагає". Однак елементи імпресіоністичної поетики не зникають з його мистецької палітри.

У ранніх речах Косинка фіксував здебільшого лише зовнішні прояви внутрішнього життя своїх персонажів — вираз очей, жест, рух тощо. Пізніше психологічний аналіз поглиблюється, письменник охочіше звертається до невласне прямої мови, внутрішніх монологів Косинка вже намагається показати зудар двох ворожих таборів так, щоб і всередині кожного з них розрізнити певні нюанси, мотиви поведінки. Увага зосереджується не лише на розвитку зовнішнього конфлікту (як в "Темній ночі", "На золотих богів", "Перед світом"), але й на неоднозначній позиції кожного персонажа. А відтак бачимо закономірне ускладнення новелістичної структури, збільшення кількості персонажів, посилення ролі сюжету. При Цьому послаблюється ліричний струмінь. Ці нові якості Косинчиної новелістики виразно помітні в "Фавсті" (1923), а особливо в пізніших: "Політиці" (1926), "Матері" (1925), "Змовинах" (1930).

Чи не найтрагічніша постать з-поміж Косинчиних героїв, принаймні в тому сенсі, що його самопожертва була цілком свідомою, — це Прокіп Конюшина з незавершеної новели "Фавст". Косинка часто наголошував стихійність селянського повстанства. У "Фавсті" цей мотив виникає через видряпані кимось на карцерній стіні поетичні рядки:


Сліпе село лютує, 
А Україна кров'ю харка... 

Але цій ідеологічно-ціннісній позиції протиставлена інша. ("Фавст" загалом один з найбільш "ідеологічних'' Косинчиних творів, в тому сенсі, що для героїв тут стає важливим осмислення й відстоювання якраз, свого політичного статусу, своєї громадянської позиції як приналежності до якогось з протиборствуючих таборів.) Косинчин герой — представник уже іншої формації українства. "Подільський Фавст" Конюшина тільки вдає з себе "незрячого гречкосія". Він — освічений, переконаний селянський ватажок, лицар своєї ідеї, правоту якої стверджує навіть перед ворогом. Співмешканців по камері сивий, схожий на Фауста з оперної вистави Конюшина вражає благородстом і спокійною гідністю, але й водночас непокорою. Його очі раз у раз спалахували ненавистю до тюремників. Співкамерники "найбільше боялися цієї хвилини сказу: ми були глибоко переконані, що Фавст, хоч і виснажений до краю, відповів би на удар, більше того, він готовий був перекусити горлянку". Оцінка оповідача тут адекватна авторській. Погляд на героя збоку, точка зору рівного йому, близького й водночас захопленого оповідача збагачує інтонаційну структуру твору порівняно з тим, як це могло б бути за умови звернення до об'єктивної манери...

...Основна думка таких зрілих речей Косинки, як "В житах", "Політика", "Мати", — це ствердження недосконалості, трагічної дисгармонійності світобудови. Світ розколотий на ворогуючі табори, кожен готовий пожертвувати не лише власним, а й чужим життям, щоб утвердити вищість своєї правди, своїх переконань. І нема кінця цій виснажливій боротьбі, кривавому круговороту смерті. До такого трагічного висновку підводив уже пам'ятний діалог комуніста-китайця з селянським отаманом у "Голові ході" (1923): "Чуєш, хлопці, "патрон єсть — свобод єсть! Мой умірай за свобод". А ми за що вмираємо?" Ніхто з ворогуючих сторін не здатен змінити світ на краще, ніхто не володіє остаточною істиною. Косинка пробує шукати її в якихось інших вимірах, над протиборством. Авторська ціннісна позиція здебільшого не є позицією, близькою до точки зору якоїсь з ворогуючих сторін. (Втім, незалежно від характеру політичного протистояння, можна зауважити, що авторське співчуття, коли воно якось виражене, все ж завжди на боці жертви.) Правда кожного табору показана як по-своєму ілюзорна. І авторське бачення — це не схвалення чи осуд, а якраз розкриття цієї ілюзорності.

Зріла Косинчика проза дихає певністю в тому, що злом не побороти зло. Це те ж тичининське зрозпачене попередження про "навіки обідніле" людське серце, про необхідність партії, де на людину дивляться, "як на скарб світовий". Мусій Швачка і його родичі — вороги змушують згадати Косинчину "Темну ніч". Це, власне, той же комуніст Байденко і його супротивники — повстанці, той же конфлікт, перенесений в інший час. Нічого не змінилося й після громадянської війни. Кожен зостався при своїй правді, і знову мирне застілля дихає смертю. Не стали господарями повстанці, які вмирали, здавалося, за свободу, не встановили на землі обіцяної справедливості й миру Байденки та Швачки. В обох творах авторське співчуття на боці жертви. Але ж жертви ці не безвинні.

Косинка все ж пробує шукати ідеалів, які могли б примирити ворогуючих. Цим ідеалом для письменника стає образ матері, материнської любові й всепрощення. (Зауважу, що де в чому подібну еволюцію у пошуках ідеалу пройшов і неоромантик Хвильовий. Він побачив порятунок від невпинної ескалації зневіри і зла в образі Богоматері, вселюблячої Марії. У Косинки голос земної матері, української жінки часом пробує примирити криваві пристрасті.)

Письменник впродовж всієї своєї творчості ніколи не піддавався жодним романтичним ілюзіям. Відтворюючи лише сприйняту реальність і лише такою, як вона сприйнята, імпресіоністи відмовлялися від будь-яких умоглядних її трактувань, від конструювання якогось вимріяного, позачуттєвого світу.

Навіть в найідилічніших Косинчиних творах звучать і тривожні нотки, нагадування про нетривалість цієї повнокровної краси, схопленої зором художника. Але водночас усвідомлення минущості надає зображуваному ще більшої принадності, вияскравлює барви і форми. Яскрава, радісна тональність новели "В житах" твориться перш за все з допомогою багатої і вишуканої кольорової гами. Зустріч дезертира Корнія зі своєю юнацькою любов'ю, "загубленою в житах" долею-Уляною відбувається на тлі чудового ранкового пейзажу. Тут кожній спостереженій барві відповідає певний нюанс настрою, душа героя навдивовижу співзвучна з навколишнім світом. Негадане побачення — як чарівне інтермеццо в нелегкому, "дикому, вовчому" дезертирському житті. (Про специфіку саме такого, умовно названого "інтермеццовим", хронотопу, характерного саме для імпресіоністичної прози, йтиметься в спеціальному розділі).

Несподіваність того, що відбувається, загострює сприймання героя-оповідача (а саме його і лише його очима побачене все зображуване в творі), допомагає вирізнити й закарбувати в пам'яті безліч деталей, які в буденній обстановці зосталися б поза увагою. (Можна висловити гадку про безпосередній вплив "Intermeсco" Коцюбинського на задум цього Косинчиного твору.) "В житах" — це розповідь золотих, синіх, рожевих і червоних барв, "крайкована синіми льонами плахта з вівса, ячменю і п'яних гречок". Напоєність сонячним сяйвом, яке змішує у мінливій грі відтінки барв, оповиває землю тремким заколисуючим маревом, "тліючим" мерехтінням, — риса, що надає імпресіоністичним пейзажам Косинки та Коцюбинського близького колориту й емоційного звучання, сприйманні, всі оцінки — вияв піднесеного душевного стану героя. І це суб'єктивне сприймання відмінне від буденних вражень обох персонажів. Спалах пристрасті змітає всі умовності Та безхмарне, ідилічне щастя у Косинки може бути лише миттєвим Дійсність одразу ж нагадує про себе, і в сприйманні героїв тьмяніють барви дня: "Тихо поцілувала, рвонула льону горстку, й очі були сині-сині, мов льон, а хустка гасла. Це була лише святкова мить, і, сповідується герой, яскравий спогад "горить переді мною ще й досі".

"В житах" — одна з найжиттєлюбніших Косинчиних новел. Вона пронизана, як на полотнах імпресіоністів, сонцем — прозорістю, тремтлива далина степового шляху манить несподіванками. "В житах" — якраз з тих творів, що й дали підстави Я. Савченку вирізнити "міцне радісне світовідчування" Косинки. "В його творчості почуття сили, бадьорості, навіть якогось чисто біологічного щастя, б'ють мов з глибокого джерела". "Творів його не можна читати, не проймаючись переживанням фізичного здоров'я. У них багато — сонця, руху, повітря й простору". Це якраз та повнота сприймання світу, повнота чуттєвого досвіду і чуттєвої насолоди, які справді властиві Косинчиним творам і які є одною з характерних рис імпресіоністичного ставлення до світу, а відтак і імпресіоністичної поетики. (Врешті, фразу про багатстію сонця, руху, повітря, й простору легко уявити в характеристиці якихось пейзажів художників-імпресіоністів)

Здебільшого ми бачимо Косинчиних "земляних" героїв-селіян у боротьбі, в злій напрузі. Корнієва ж історія — апофеоз гармонійної, щасливої близькості прекрасної в своїх почуттях людини з чудовою навколишньою природою. Мить втіленої гармонії не знімає недосконалість світобудови. Щаслива Корнієва доля знов губиться у житах. Нагадування про вічну мінливість світу, даного нам через наш чуттєвий досвід, є одним з важливіших мотивів імпресіоністичної творчості.

Авторська безсторонність, відмова від позиції всевідаючого творця привели до оновлення засобів психологічного аналізу Це стосується й творчості Гр. Косинки, легенда про "традиційність" якої так довго побутувала в критичній і читацькій свідомості. Косинка здебільшого утримується від передачі розлогих роздумів героїв, майже немає тут їхніх самооцінок. Імпресіоністична проза дуже рідко звертається до типових психічних станів, вона цікавиться душевними переломами, навіть афектами.

Імпресіоністи вважали, що "дійсність, люди, речі, й події та взагалі все, що нас оточує, не є [...] насправді таким, як ми звикли його бачити, бо воно є наслідком вивчених і прийнятих нашою свідомістю концепцій, ідеологій, теорій тощо, від яких треба звільнитися, щоб пізнати справжню дійсність. Тому письменники та теоретики імпресіонізму були переконані, що хто, досліджуючи явища, думає, що бачить їх такими, якими вони е в дійсності, той "є наївним реалістом"

Косинчині герої здебільшого не схильні до роздумів. Не надто доброзичлива критика свого часу відмовляла авторові у здатності представити мислячих персонажів: "Проте, точніше сказати, це не мислення, а почування. Косинка не може розповісти, як мислять його персонажі, а як і що почувають". Але ж це якраз і було принциповою і свідомою настановою письменника-імпресіоніста: відтворення первинних чуттєвих вражень, а не узагальнено-типізуючих образів і роздумів. Він часом звертається до внутрішніх мов, до невласне прямої мови. Використовується в деяких і прийом сну. Майстерно вміє відтворити Косинка ті думки, асоціації знервованого, звідчаєного героя і крайнього психічного напруження. Тут якесь одне слово, новий спогад, дріб'язкова деталь заполонюють свідомість, набувають майже символічного значення. (Ось полонений утопіст Рубель ("Десять") чомусь весь час згадує про тепер уже марні застереження товаришів, які послали його на завдання: "Думка Рубля, чогось дивно для нього самого, спинилась на Горобцеві, шугнула до його товариської поради, і в голові серед страшного хаосу вимережалось тільки одне слово "пропав", пропливло трохи в пам'яті і раптом стало: на нього хижо, злісно дивились очі Діброви". Думка чіпляється за другорядне, боячись страшної реальності.).

Чи не найважливішим засобом психологічного аналізу стає у Косинки художня деталь (асоціативна, лейтмотивна, символічна тощо) як фіксація моментального враження чи безпосередньої реакції на дійсність. Цю рису його творчої манери відзначали вже перші рецензенти Косинчиної прози: "Вражає вмілість Гр. Косинки підкреслити певний психологічний момент чисто фізіологічною рискою, суто натуралістичного типу", — відзначала В. Клименко.

Часом живописна деталь наскрізне проходить через всю новелу, служачи ніби додатковим композиційним каркасом (як різноманітні згадки про "місячний сміх" в однойменній новелі або нагадування про виритий із землі череп у "Голові ході"). У "Сорочці" згадка про куплену в Парижі елегантну сорочку з "аристократичними" ґудзиками виконує роль композиційного обрамлення (так само й згадка про омріяну хлопцем гармонію в однойменному творі). У трагікомічній новелі "Циркуль", яка за своєю поетикою, емоційним звучанням стоїть дещо осторонь у доробку письменника, навколо випадково знайденого голодним вчителем у кишені циркуля розгортається весь сюжет. У Косинки чимало натуралістичних деталей (як в "Голові ході", в "Троєкутному бою"), але знаходимо й вишукано-романтизовані образи (як в "Заквітчаному сні").

У різні періоди творчості Гр. Косинки зображальне і виражальне начало поєднувалися по-різному. А відтак змінювалося і співвідношення функції автора і героїв, співвідношення елементів різних стильових систем, зокрема імпресіоністичної та реалістичної.

Категорія: Творчість Григорія Косинки | Додав: nmix (11.11.2008)
Переглядів: 98060 | Коментарі: 26 | Рейтинг: 3.3/73 |
Всього коментарів: 261 2 3 »
25.11.2014 Спам
26. ded_moroz [Матеріал]
eto ochen mnogo pockoroche nado bilo

19.11.2014 Спам
25. КСЮША БОРИСОВА [Матеріал]
очень много fear

12.11.2014 Спам
24. мари [Матеріал]
lol

12.02.2014 Спам
23. Влад [Матеріал]
eek eek eek eek eek eek eek eek eek

20.01.2014 Спам
tongue

22.10.2013 Спам
21. ґфпи [Матеріал]
dry

17.10.2013 Спам
20. моьпм [Матеріал]
cry wacko

14.10.2013 Спам
19. Мфтнф [Матеріал]
wacko

26.01.2013 Спам
18. Олег [Матеріал]
smile

17.10.2012 Спам
17. vlad [Матеріал]
shock no mellow killed fear facepalm blink wink wacko surprised sad cry angry

1-10 11-20 21-26
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2022
Створити безкоштовний сайт на uCoz