Григорій СКОВОРОДА 
БАЙКИ ХАРКІВСЬКІ 

Байка 1 
ПСИ 
У селi в господаря жило два пси. Довелося якось повз ворота проїжджати незнайомцевi. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловiк не зник iз очей, i повернувся до двору. 
Що це тобi дало? — спитав другий собака. 
У всякому разi не так нудно, — вiдповiв той. 
Але ж не всi,— сказав розумнiший, — переїжджi такi, щоб їх обов'язково мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то б i я повинностi своєї не залишив, хоч iще з минулої ночi в мене пошкоджено вовчими зубами ногу. Собакою бути — це рiч непогана, а от брехати на кожного — зле. 

С и л а. 
Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без розбору. 

Байка 2 
ВОРОНА I ЧИЖ 
Неподалець озера, з якого визирали жаби, сидiв на гiлцi й висшвував Чиж. Поблизу нього каркала собi й Ворона та, бачачи, що Чиж не полишає спiвати, сказала: 
— Чого ще й ти сюди пнешся, жабо? 
— А чому це ти мене жабою звеш? — спитав Чиж Ворону. 
— Тому, що ти такий же зелений, як та жаба. 
— Коли я жаба, — мовив на те Чиж, — тодi ти сама справжнiсiнька жабера за внутрiшньою своєю сутнiстю, бо спiв твiй зовсiм схожий на жаб'ячий. 

С и л а. 
Серце i звичаї людськi мають свiдчити, хто вiн такий, а не зовнiшнi якостi. Дерево по плодах пiзнається. 

Байка 3 
ЖАЙВОРОНКИ
Ще в давнi часи, коли черепахи в орлiв лiтати вчилися, молодий Жайворонок сидiв недалеко вiд того мiсця, де одна зi згаданих черепах, за розповiддю мудрого Езопа, своє лiтання щасливо з великим шумом та грюком скiнчила на каменi. Жайворонок злякався i, тремтячи всiм тiлом, дiстався до свого батька. 
— Батечку! Бiля тiй гори, мабуть, сiв орел, про якого ти менi розповiдав колись, що то найстрашнiша й найсильнiша з усiх птиця... 
— А чому тобi так здалося, синку? — спитав старий. 
— Батечку! Коли вiн сiдав, я такої швидкостi, шуму i грому нiколи ще не бачив. 
— Коханий мiй синку, — сказав старий. — Ти маєш молоденький розумець. Знай, друже мiй, i завжди спiвай отаку пiсеньку: 

Не той орел, що високо лiтає, 
А той, що легко сiдає... 

С и л а. 

ГОЛОВА I ТУЛУБ
Тулуб, одягнутий у розкiшну, франтовиту, з дорогими прикрасами одiж, величався перед Головою i дорiкав їй тим, що на неї й десятої частини не припадає того багатства, яке має вiн. 
— Слухай-но, дурню! Коли може помiститися твiй розум у черевi, то затям, що так робиться не через велику твою вартiсть, а тому, що годi тобi обiйтися таким малим, як це можу я, — вiдказала Голова. 

Фабулка ця для тих, хто честь свою на самiй пишнотi поклали. 

Байка 5 
Чиж i Щиглик 
Чиж, вилетiвши на волю, зустрiвся з давнiм своїм приятелем Щиглем, i той спитав його: 
— Як ти, мiй друже, звiльнився? Розкажи менi! 
— Дивом,— вiдповiв полонянин. — Багатий турок приїхав посланником у наше мiсто i, прогулюючись задля цiкавостi по торговицi, зайшов у наш пташиний ряд, де нас бiля чотирьохсот висiло в клiтках одного господаря. Турок довго дивився зi спiвчуттям, як ми одне перед одним виспiвували, i спитав нарештi: 
— А скiльки хочеш грошей за всiх? 
— Двадцять п'ять карбованцiв, — вiдповiв той. 
Турок, не кажучи й слова, заплатив грошi, звелiв подавати собi по клiтцi й випускав нас на волю, тiшачись i задоволено позираючи, як ми розлiталися. 
— А що ж тебе, — спитав товариш, — замануло в неволю? 
— Солодкий харч та гарна клiтка, — вiдповiв щасливець, — але тепер, доки житиму, дякуватиму Боговi такою пiсенькою: 

Краще вже сухар з водою, 
Анiж цукор iз бiдою. 

С и л а. 

ГОДИННИКОВІ КОЛЕСА 
Колесо годинникової машини спитало у Другого: 
— Скажи менi, а чого ти гойдаєшся не так, як ми, а в iнший бiк? 
— Мене, — вiдповiло Друге, — так зробив мiй майстер, i цим я не лише не заважаю, але ще й допомагаю, аби годинник мав єдиний шлях по сонячному колу. 

С и л а. 
З рiзними природними нахилами i життєвий шлях рiзний. 
Одначе всiм їм один кiнець — чеснiсть, мир i любов. 

Байка 7 
ОРЕЛ ТА СОРОКА
Сорока Орловi мовила: 
— Скажи менi, як тобi не набридне безперервно вихором крутитися на просторих небесних висотах — чи вгору, чи вниз, наче хиляєшся гвинтовими сходами?.. 
— Я нiзащо б на землю не спустився,— вiдповiв Орел, — коли б плотськi потреби не приневолювали мене до того. 
— А я нiзащо б не вiдлiтала з мiста, — сказала Сорока, — коли б Орлом була. 
— Я теж так робив би, — мовив Орел, — коли б лише був Сорокою. 

С и л а. 
Хто народжений до того, щоб бавитися вiчнiстю, тому приємнiше жити в полях, гаях i садах, анiж у мiстах. 

Байка 8 
ГОЛОВА I ТУЛУБ
— Як би ти жила, — спитав Тулуб Голову, — коли б з мене не витягувала для себе сокiв життя? 
— Достеменно, — вiдповiла Голова, — але в нагороду тобi моє око як свiтло, а я допомагаю порадою. 

С и л а. 
Народ повинен володарям своїм служити i годувати їх. 

Байка 9 
МУРАШКА ТА СВИНЯ
Свиня з Мурашкою сперечалися, хто з них багатший. А Вiл був свiдком i побiчним суддею. 
— Чи ж багато у тебе хлiбного зерна? — спитала з гордовитою посмiшкою Свиня. — Ану-бо, з'яви, шановна панi... 
— В мене повнiсiнька жменя найчистiшого зерна. 
Як тiльки сказала це Мурашка, зареготали раптом щосили Свиня та Вiл. 
— Хай буде нам за суддю пан Вiл, — проказала Свиня. — Вiн двадцять з лишком рокiв правив у великiй славi судiйство, i можна сказати, що вiн промiж усiєї своєї братi наймайстернiший юриста i найгострiший арифметик та алгебрик. Його благородіє зможе нашу суперечку легко вирiшити. Окрiм того, вiн досить управний, здається, в латинських диспутах. 
Вiл після таких слiв, мовлених мудрою звiриною, вiдразу скинув на рахiвницю i за допомогою арифметичного множення зробив таке визначення: 
— Оскiльки бiдна Мурашка тiльки одну жменю зерна має, як сама призналася об тiм без принуки, i, окрiм зерна, бiльше нiчого не споживає, а, проти того, у панi Свинi в цiлий кадуб, у якому жмень є триста з третиною, через те за всiма правилами здорового розрахунку... 
— Не те ви рахували, пане Вiл, — обiрвала його мову Мурашка. — Надiньте окуляри i киньте на рахiвницю витрати проти прибуткiв... 
Справа ще бiльше розпалила суперечку, i її перенесено до вищого суду. 

С и л а. 
Не мале те, чого досить для прожиття, врештi, це i є статок та багатство. 

Байка 10 
ДВI КУРКИ 
Випало якось Дикiй Курцi залетiти до Домашньої. 
— I як це ти, сестро, живеш у лiсах? — спитала Домашня. 
— А точнiсiнько так, як iншi лiсовi птахи, — вiдповiла Дика. — Годує мене той самий Бог, що й диких голубiв. 
— Вони ж лiтати добре можуть,— проказала господиня. 
— Це так, — згодилася Дика, — одначе i я можу лiтати й цiлком задоволена крильми, якi менi дано вiд Бога... 
— Ось у те я, сестрице, не можу повiрити, — сказала Домосида, — бо я ледве-ледве можу перелетiти он до того сарая. 
— Не перечу, — каже Дика, — але дозвольте, голубонько моя, згадати, що ви з мальства, як тiльки народились, зволите на подвiр'ї гнiй гребти, а я щодень мусила досвiдом поповнювати своє лiтання. 

С и л а. 
Багато хто, не маючи змоги щось зробити, не вiрить, що можуть це iншi. Безлiч є таких, хто з солодкої млостi вiдученi мандрувати пiшки. Це свiдчить, що практика без природженостi бездiльна, а природженiсть утверджується працелюбнiстю. Яка користь знати, як робиться дiло, коли ти сам його не зробиш? Взнати не важко, важче зробити. Наука та досвiд — це одне й те ж. Вона не в знаннi самiм живе, а в роботi. Знання без дiла — це мука, а дiло — без природи. Ось чим рiзниться scientia et doctrina*. 

* Знання та наука (латин.) 

Байка 11 
ВIТЕР ТА ФІЛОСОФ
- А щоб тебе чорт забрав, проклятий!.. 
- За що мене лаєш, пане Фiлософе? — спитав Вiтер. 
— За те, — вiдповiв Мудрець, — що, як тiльки я вiдчинив вiкно, аби викинути часникове лушпиння, ти так вiйнув своїм проклятим вихором, що все розсипалося по столi й свiтлицi. Окрiм того, ти перекинув i розбив останню чарку з вином, не кажучи вже про те, що, видмухнувши з папiрця тютюн, засмітив усю тарiль зi стравою, яку я збирався по працi з'їсти... 
— Та чи знаєш ти, — сказав Вiтер, — хто я такий? 
— Ще б пак не знав такого! — вигукнув Фiлософ. — Хай про тебе мужички розбалакують. А я після вивчення небесних планет навiть не зверну на тебе уваги. Ти лише порожня тiнь... 
— А коли я,— каже Вiтер, — тiнь, то є при менi й тiло. Це достеменне — я тiнь, а невидима в менi Божа сила — мов тiло. Як же менi не вiяти, коли мене наш всезагальний т в о р е ц ь i невидиме всемiстиме єство рухає. 
— Знаю, — сказав Фiлософ, — що в тобi є живе єство i воно неповинне, оскiльки ти Вiтер. 
— І я знаю, — каже Дух, — що в тобi стiльки ж розуму, скiльки у тих двох мужичкiв, з яких один, нахилившись, привiтав мене задом, задерши одежу, за те, що я роздував пшеницю, коли вiн вiяв її, а другий зробив менi такий же комплiмент, коли я не давав йому вивершити стiг сiна. Ти мiг би бути в них головою. 

С и л а. 
Хто на погоду i врожай сердиться, той замiряється на всетворящого Бога й гордіє. 

Байка 12 
ОСЕЛКА ТА НІЖ
Нiж розмовляв з Оселкою: 
— Звичайно, ти нас, сестро, не любиш, коли не хочеш у нашу стать вступити й бути ножем... 
— Коли б я гострити не годилась, — сказала Оселка, — то не вiдмовилася б піти за вашою порадою i станом. Але нинi люблю вас саме тому, що не хочу бути мiж вас. Бо як не кажiть, а, ставши ножем, нiколи стiльки сама не перерiжу, скiльки всi тi ножi й мечi, якi за життя своє наточу. А в наш час на оселки великий сутуж. 

С и л а. 
Народжуються i такi, що не хочуть женитися i йти на вiйськoву службу, щоб iнших вiльнiше навчати розумної чесностi, без котрої будь-який суспiльний стан нечинний. 

Байка 13 
ОРЕЛ ТА ЧЕРЕПАХА
На похилiм до води дубi сидiв Орел, а поблизу Черепаха своїй братi проповiдувала таке: 
— Пропадай воно, оте лiтання! Покiйна наша прабаба, дай Боже їй царство небесне, навiки згинула, як видно з переказiв13, за те, що почала цi гиблої науки вчитися в Орла. Сам сатана таке вигадав!.. 
— Слухайно, дурепо! — обiрвав її проповiдь Орел. — Не тому загинула премудра твоя прабаба, що лiтала, а тому, що взялася за неналежну їй справу. Лiтання нiколи не гiрше повзання. 

С и л а. 
Марнославство i прагнення насолод багатьох потягло у протиприродний стан. Це тим шкiдливiше для них буває, чим вищий стан. І зовсiм небагатьох мати зродила, примiром, до фiлософiї та янгольського життя. 

Байка 14 
СОВА ТА ДРIЗД
Тiльки забачили Сову пташки, як почали її наввипередки клювати. 
— I не злить вас, панi, — спитав Дроздик, — що на вас, безневинну, нападають? Чи не дивно вам це? 
— Анiтрохи,— вiдповiла та.— Вони й помiж себе завжди роблять, те саме. А щодо озлостi, то я й через те не маю, що хоч мене сороки й ворони з граками клюють, та Орел з Пугачем не чiпають, при тому й афiнськi громадяни мають мене в пошанi14. 

С и л а. 
Лiпше з одним розумним та добрим душею жити в любовi та шанi, анiж з тисячею дурнiв. 

Байка 15 
ЗМIЯ ТА ЖАБА
У час, коли Змiя скинула линовище, її побачила Жаба. 
— Бог з вами, пані! — гукнула здивовано.— Вiдмолодiли! Що за причина? Прошу сказати... 
— Я вам залюбки можу порадити,— каже Змiя.— Ходiть за мною. 
I повела Жабу до тiй щiлини, крiзь яку вона нещодавно ледве продерлася, скинувши з себе стару шкiру. 
— Ну ось, панi Жабо, прошу пролiзти крiзь цей вузький прохiд. 
А як пролiзете — вмент оновитесь, лишивши по цей бiк весь непотрiб. 
— Ти що, хочеш зачавити мене тут? — скрикнула Жаба. — Та хоча б менi i вдалося сюди пролiзти, то здерла б я всю шкiру! 
— Прошу не гнiватись,— вiдказала Змiя.— Окрiм цього шляху, годi вам дiстатися туди, куди вдалося менi. 

С и л а. 
Чим ліпше добро, тим глибшим трудом, як ровом, воно обкопане. Хто труда не докладе, той i до добра не прийде.