ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА
Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 р. у Полтаві в родині канцеляриста міського магістрату. Невеликий будинок Котляревських стояв неподалік від собору. З нього відкривався чудовий краєвид: серед луків вилася тихенька річка Ворскла, а далі синіли ліси.
У серпні 1845 року, через сім років після смерті Котляревського, Т.Шевченко, перебуваючи в Полтаві, намалював цей історичний будиночок. Малюнок зберігся до сьогодні.
У 1789 р. Котляревські внесені до списку дворян. З 1780 року маленький Іванко почав навчатися в Полтавській духовній семінарії. Особливо старанно й
наполегливо осягав хлопець гуманітарні дисципліни: піїтику, риторику, філософію, латинську, грецьку, французьку, німецьку мови. З інтересом знайомиться з античною літературою, перекладає Горація, Овідія, Вергілія. Відкриває для себе творчість Ломоносова, Кантемира, Сумарокова. Один із співучнів Котляревського згадував про поета, що той «мав пристрасть до віршування і вмів до будь-якого слова вправно добирати рими, дотепні і вдалі, за що товариші по семінарії прозвали його римачем».
У 1789 році, після смерті батька, двадцятирічним юнаком він на останньому році навчання залишає семінарію і починає служити чиновником у полтавських канцеляріях, а згодом вчителює у поміщицьких родинах. «В цей період свого життя бував він на зібраннях та іграх народних і сам, переодягнений, брав участь у них, дуже уважно вслухався в народну розмову, записував пісні й слова, вивчав мову, характер, звичаї, обряди, вірування, перекази українців, наче готуючи себе до майбутньої праці…»
Саме під час вчителювання, з 1794 р., й розпочинається творча робота письменника над славнозвісною «Енеїдою». Протягом 1794—1796 рр. І.Котляревський працює над першими трьома частинами поеми.
Протягом 1796—1808 pp. І. Котляревський перебував на військовій службі. У складі Сіверського полку, сформованого на базі українського козацького полку, у 1806—1812 pp. брав участь у російсько-турецькій війні, особливо відзначившись у баталіях під Бендерами та Ізмаїлом. За відвагу й хоробрість І.Котляревського було відзначено кількома нагородами. Навіть у нелегких бойових буднях Іван Петрович продовжує працювати над «Енеїдою». Спочатку І.Котляревський не мав наміру публікувати поему, вона поширювалася серед читачів у рукописних копіях, але в 1798 році її видав у Петербурзі один із любителів українського слова, конотопський поміщик Максим Парпура. ( У Петербурзі стараннями колезького асесора М. Парпури у 1798 р. виходить у перших трьох частинах «Енеида на малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ»).
Згодом, у 1808 році, книговидавець І.Глазунов повторив це видання. Ці публікації робилися без відома і згоди автора, тому вийшли зі значними огріхами, які не могли задовольнити автора.
У 1809 році з’являється друком його знаменита поема у чотирьох частинах
«Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским». На
титулі містилося авторське зауваження: «Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий».
З 1810 року і до кінця свого життя Іван Петрович Котляревський живе в Полтаві, працюючи наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян — навчально-виховного закладу, в якому навчання відбувалося за програмою гімназії. Обов’язки свої він виконував дуже сумлінно і дбав про дітей, як рідний батько: щоб були не тільки нагодовані, одягнуті й доглянуті, а й щоб росли освіченими й чесними, любили свій край і рідну мову. Його очі сяяли радістю, коли розповідав про своїх вихованців, багатьох він спонукав до навчання у вищій школі.
У побуті Іван Петрович був скромним, жив просто. Його часто відвідували друзі. Він був бажаним співбесідником, мав гострий розум, природний нахил до гумору й сатири, був усебічно начитаним. Про його освіченість свідчить велика зібрана ним бібліотека.
У 1812 р. він сформував український козацький полк на війну з Наполеоном, у 1813-— 1814 pp. працював у Дрездені й Петербурзі.
У 1818р. став членом масонської ложі «Любов до істини», був обраний членом Харківського товариства любителів красного письменства.
У 1818 році його призначають директором Полтавського театру. З метою збагачення репертуару він створює драму «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які з успіхом було поставлено у 1819 році. Так, на полтавській сцені, з початків нової української драматургії зароджувався національний професійний театр. Драматичні твори «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарів-ник» написав у 1819 р.
Стараннями І.Котляревського було випущено з кріпацтва М.Щепкіна, який згодом успішно виступав у п’єсах свого покровителя.
У 1821р. Котляревський став почесним членом петербурзького Товариства любителів російської словесності, був скарбником і книгохранителем Полтавського відділення Російського біблійного товариства.
У 1821 році поет закінчує писати поему, останню частину «Енеїди», але побачити повне видання йому не судилося. Воно з’явилося на світ у 1842 році, уже після смерті автора.
З 1827 року — попечитель «богоугодних закладів» Полтави. На цьому відповідальному поприщі І.Котляревський зарекомендував себе як талановитий педагог і організатор освітнього процесу. Увесь цей час письменник не пориває з
творчою діяльністю, захоплюється театральною справою. Котляревський і цій справі віддався увесь, безкорисливо заступаючись за всіх знедолених, скривджених поміщиками або чиновниками. Про нього сучасник писав так: “Під скромною простотою щирого українця в ньому приховувалась натхненна душа, відкрита всім благородним почуттям, і чудове, рідкісне по доброті серце, здатне на всі жертви”.
На вулиці письменника часто тепло вітали “Здоровенькі були, добродію куме”, і він зупинився, вітався і кожного розпитував про здоров’я. За ретельне виконання гуманітарних обов’язків його нагородили діамантовим перснем і присвоїли чин майора.
У 1835 році за станом здоров’я І.Котляревський виходить у відставку, але не пориває з культурним життям того часу. До нього постійно зверталися за підтримкою і порадою представники найширших верств населення, і кожному він намагався надати
необхідну допомогу.
Іван Петрович Котляревський помер 10 листопада 1838 р. Похований у Полтаві. Смерть основоположника нової української літератури була великою втратою для всієї України. «Все сумує»,— сказав молодий Тарас Шевченко у вірші «На вічну пам'ять Котляревському», в якому пророкував безсмертя авторові «Енеїди».
Вся Полтава йшла за труною улюбленого письменника і шанованої людини. Поховано його під кроною розлогої тополі край шляху, що веде з Полтави до Кобеляків, як він і заповідав. Смерть І.П.Котляревського була великою втратою для культури всієї України.
ТВОРЧА СПАДЩИНА І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО — це поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», послання-ода «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», переклад російською мовою уривків з праці Дюкела «Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року...», переспів вірша давньогрецької поетеси Сапфо «Ода Сафо». Але найвідомішим твором письменника стала, безперечно, поема «Енеїда». Так, «Енеїда» була популярною завжди. Ще за життя поета вона розходилась по Україні в рукописних списках. Першу ластівку нової літератури Україна прийняла із захопленням.
Над «Енеїдою» Котляревський працював близько ЗО років (з перервами). Три перші частини вийшли з друку в 1798 p., четверта — в 1809 p., п'ята в 1822 p.; повністю твір завершено в 1825—1826 pp., а видано в 1842р. після смерті письменника. Для написання поеми автор скористався досвідом своїх попередників. Близькими до обраного ним жанру були різдвяні та великодні вірші мандрівних дяків, жартівливо-сатиричні сцени яких нагадують окремі картини «Енеїди», її стиль, гумор. У роки написання «Енеїди» Котляревському, безумовно, були відомі бурлескні поеми російських письменників М. Осипова, М. Чулкова, комедії М. Фонвізіна, В. Капніста. Проте все це були впливи побічні.
Головні джерела «Енеїди» — реальна дійсність того часу та усна народна творчість. Слід згадати, що незадовго до написання «Енеїди», у 1775 році, за наказом Катерини II Запорозьку Січ було зруйновано. Тож зображення Котляревським козаків в образах відважних троянців було спробою нагадати українцям про героїзм, незламність духу, волелюбність, патріотизм наших предків. Тому письменник усвідомлював, що писати такий твір мертвою книжною мовою неможливо, і скористався «мужичою», тобто народною мовою Правда, народну мову зустрічаємо в нашій літературі й до Котляревського: в інтермедіях, сатиричних віршах, але там народна мова була засобом пародії, низького стилю, бо для «високих» літературних жанрів її вважали непридатною. Але письменник довів, що це не так.
ПАМ’ЯТЬ ПРО ПОЕТА
30 серпня 1903 року в Полтаві було відкрито пам’ятник І.П.Котляревському. Створив його скульптор Л.В.Позен. В 1950 році відкрився Полтавський літературно-меморіальний музей І.П.Котляревського. З 1990 року встановлено премію ім. І.П.Котляревського за кращі здобутки в галузі драматургії та театрального мистецтва. Гідно відзначено в 1994 році 225-річний ювілей автора “Енеїди” вже в незалежній Україні.
ТВОРИ ПРО ПОЕТА
Безумовно, така яскрава особистість хвилювала серця майстрів художнього слова. Свої поезії І. Котляревському присвятили М. Рильський ("Іванів гай"), В. Сосюра ("І. Котляревський"), С. Олійник ("Поважна причина"), П. Усенко ("Іванів гай"), М. Нагнибіда ("Вітання"), В. Коломієць ("Слово на вінок І. Котляревському"), Я. Шутько ("Слава Енеїди") та ін.
Життя І. Котляревського послугувало сюжетом для роману відомого українського письменника Бориса Левіна "Веселий мудрець" (Післямова К. Волинського.- К.: Дніпро, 1990.- 797 с.).
| 
