Життєвий і творчий шлях Івана Франка
Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичі, розташованому в мальовничому куточку галицького передгір”я Карпат неподалік від Дрогобича ( перший син).
Батько Яків Іванович літнім вдівцем одружився з набагато молодшою від нього Марією Кульчицькою із сусіднього села Ясениця – Сільна . Крім Івана, батьки мали ще 4 дітей: дочок Тетяну та Юліану та синів Захара й Онуфрія. Однак дівчатка померли ще малими.
Хрестив його у Нагуєвицькій церкві священик Йосип Левицький- руський поет, автор першої руської Граматики. Те, що хрестив Франка один із перших руських поетів, може видатися символічним.
Яків Франко був сільським ковалем, і, як добрий майстер та великодушна людина, користувався повагою серед своїх односельчан.
"Кузня мого тата була, так сказати, місцем збору, нарад та приязної балаканини для всіх сусідів. Мене тягнуло на двір до кузні. Мені хотілося власними очима глядіти на все, слухати всього, що там робиться та говориться.”
Оповідання "У кузні”:
"На дні моїх споминів і досі горить той маленький , але міцний вогонь. Це вогонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі”.
Батькові присвятив :
"Великдень” (вірш), оповідання "Злісний Сидір”, вірш "У долині село лежить”, поему "Історія товпки солі”, поеми " Панські жарти”, "Святий Валентій”.
Марія Франко (Кульчицька) вродлива, поетично обдарована селянка ніжно любила свого сина – первістка. Походила з сім”ї ходачкової щляхти. Може здатися дивним, чому 20 – літня ходачкова шляхтянка Марія Кульчицька вийшла заміж за старшого від неї майже на 25 років вдівця Якова Франка, який за своїм становищем був їй не парою. Ходачкова шляхта дотримувалась такої лінії : рівними їй за чином можуть бути люди, корисні загалові. Такою людиною і був Яків Франко.
Дуже любила Івана бабця Людвіка Кульчицька.
І.Нагребецький :
"З сього родоводу виходить: дідицтвом родинним Івана був духовний аристократизм бабці Людвіки, якої впливом підпадав від наймолодших літ, … якби Іван Франко не мав бабки Людвіки і її доньки Марії яко матері, ледве чи розвивала б ся у нього в селі Нагуєвичах жажда знання, ніжне відчуття правди, добра, краси…”
Іван Франко завжди гостро відчував своє селянське походження:
"Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов”язку віддати працю свого життя тому простому народові”.
Мамі присвятив:
Вірш” Пісня і праця”, "Неначе сон”.
Про дитинство:
"Малий Мирон”, " Під оборогом”, " Микитичів дуб”, " Мавка”, " Мій злочин”.
1862 – батько віддав його вчитися до початкової школи в сусіднє село Ясеницю- Сільну ( живе у бабці Людвіки та її сина Павла).
Малий Іван проявляв неабиякі здібності. Читати навчився з допомогою свого дядька П.Кульчицького всього за 10 днів. І надто відрізнявся від інших дітей постійною задумливістю. Ясеницький вчитель , дяк-п”яничка Андрусевич якось сказав : " Ти будеш великим писателем або великим багачем, або злодієм”.
Протягом двох років перебування в початковій школі хлопець навчився 4 дій арифметики, а також читати й писати німецькою, польською та українською мовами. Основною мовою в школі була німецька, і вчителі часто карали учнів, котрим важко давалися основи грамоти ( "Грицева шкільна наука”, "Олівець”).
1864 – 1867 – навчається у "німецькій нормальній школі”. ( "Отець – гуморист”, "Урок чистописання”).
"До 1867 року учителям було дозволено тілесно карати учнів. Особливо відзначалася у цьому відношенні школа отців василіан, в яку зразу попав малий Франко. Нормальна школа в Дрогобичі ще перед вступом дитини до неї була місцем постраху. Школа була для нас жорстокістю, тьмою обичаїв, карою, лихом, - писав шкільний товариш І.Франка Карло Бандрівський.- Серед учителів василіанської школи своїм садизмом прославився отець Телесницький. На його совісті - смерть учня Новосельського, одного з найближчих Франкових друзів.”
А тим часом природні здібності малого Йвана швидко змусили вчителів вирізнити його серед інших учнів.
"Я, по- мужицьки вбраний, боязливий, несміливий та часто немитий хлопець, цілий курс бувши посміховиськом у класі, і, перетерпівши досить від деяких нелюдських учителів, наприкінці першого курсу на превелике диво цілого класу і своє власне одержав першу локацію. На екзамені, котрий був властиво тільки парадом, був і мій батько. Я не бачив його, а тільки коли мене викликали першого, щоб одержати нагороду( книжку) , то я почув, що він голосно заплакав”.
1865 – помер батько ("Великдень”). Мати виходить заміж удруге. Вітчимом Франка став Гриць Гавриляк, молодий парубок з Ясениці, що доробився трохи грощей у Бориславі.
"Се натура наскрізь практична і реальна, без іскри поезії, а зато з значною дозою скептицизму і вільнодумства, чоловік сильної волі і енергії. Я й досі дуже високо поважаю його, як , звичайно, поважаємо того чоловіка, що відзначається прикметами, яких у нас самих мало,”- писав Франко про свого вітчима. Мине ще 7 років і помре його мати. Франко залишиться круглим сиротою, та до хати свого вітчима і його сім”ї приїжджатиме , як до рідної. Зрештою, Франко переживе його на декілька днів.
Шкільна наука давала йому мало знання. Читав дуже багато і при кожній найменшій можливості (робив це навіть на уроах під лавкою). З цього часу і до кінця життя його рідко можна було зустріти на вулиці без книжки в руках.
1867 – 1875- навчається в дрогобицькій гімназії. У тому ж році у зв”язку із введенням у дію австрійської конституції, були відмінені тілесні покарання учнів та введено замість німецької польську мову викладання. За добрі успіхи у навчанні, враховуючи його вбогість, Крайова шкільна влада звільнила Франка від плати за гімназію.
"В часи моїх гімназіальних студій Дрогобич був містом дуже багатим на негативні прикмети. Почислити, чого там не було, вийде дуже довгий реєстр. Не було ані одної порядної кав”ярні, ані ресторації, ані одної публічної бібліотеки, ані одного освітнього товариства, ані одного зібрання чи то політичного, чи з освітньою метою. Дрогобич був собі " вільним королівським містом”, вільним, незважаючи на свою нормальну школу та гімназію, від усього, що пахло цивілізацією та інтенсивнішим духовним життям.”
За згадкою І.Погорецького :
" … в гімназії був Франко дуже скромний і несміливий, ходив у полотняній блузі, носив багато книжок і дуже багато читав. Аж в останніх класах він спромігся на більш-менш пристойний костюм”.
Час, проведений у гімназії залишився в пам”яті Франка одним з найкращих часів його життя.
"Товариське життя між учнями було таке, що доставляло багато невинних приємностей. Відносини вчителів до учнів у гімназії були звичайно ліберальні., хоч майже ніколи не доходили до тісніших, приятельських відносин, як це було іноді по наукових закладах. Учителі майже всі дивилися на учнів звисока та не допускали їх до близької довіреності.”
Франко виявляє інтерес до літературної праці. Неабияк дивував юнак свої учителів, коли домашні й класні завдання виконував віршем.
Прочитавши Франкову домашню роботу "Міф про прибуття Енея ло Італії”, учитель польської мови поставив оцінку " Прекрасно”.
Віршовані драми "Югурта” польською мовою, "Ромул і Рем” німецькою.
Повністю переспівавши українським віршем "Слово о полку Ігоревім” і чеський "Краледвірський рукопис”, юний поет під їх враженням пише драми " Три князі на один престол”, "Славой і Хрудот” ( не закінчив).
" В 6 класі, - свідчить друг, - Франко уже писав вірші, кликав мене або других, щоб перед нами прочитати їх і почути, що ми на те скажемо. По найбільшій частині такі вірші він все вважав за невдалі і палив”.
1873 - на гастролі до Дрогобича прибув український театр О.Бачинського. Франко близько зійшовся з театральним колективом, охоче взявся перекладати для нього комедію Ф.Раймунда "Марнотратник”, трагедію К.Гуцкова " Уріель Акоста”.
Шевченкового "Кобзаря” знав майже напам”ять.
"А пам”ять у мене була така, що лекцію з історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово.”
З 5 класу гімназії (1871-1872) Франко став збирати власну бібліотеку. Грошей на купівлю літератури у нього не було. Книжки одержував від своїх товаришів за те , що писав за них домашні завдання – невеликі літературні твори на задану тему.
"Я міг зробити протягом одного дня, не занедбуючи класної науки, 5 або й більше задач на одну тему. І всі так відмінні одна від одної, що вчитель не пізнав , що це чужі, а не учневі роботи.”
Таким чином до кінця свого навчання у гімназії він назбирав близько 500 томів різних книжок.
1874 – почав друкуватися. Першопублікацією був сонет "Народнії пісні” у львівському журналі "Друг” ( псевдонім Джеджалик).
Під кінець навчання у гімназії у Франка назбиралося кілька рукописних книг з власними творами та 2 товсті зошити із записами народних пісень.
У гімназії Франко інтересу до політики не виявляв. Зрештою, цьому сприяли умови гімназійного життя.
"Читання газет було, здається, навіть заборонено шкільними програмами, і я пройшов цілу гімназію, не читаючи газет…”
В останні роки навчання у гімназії , зробивши відповідний грошовий внесок, став членом "Просвіти”.
1874- він, учень 7 класу , вперше не поїхав одразу додому на літні канікули пасти худобу та косити сіно. Поїхав до Лолина, невеличкого гірського села, відрізаного від світу лісами та бурхливою рікою. На запрошення Михайла Рошкевича, тамтешнього пароха, йшов репетитором до сина Ярослава.
Зовнішній вигляд гостя, його одяг, манера поводитись за столом не припали до вподоби Рошкевичам, хоча начитаність, розум, людська гідність, простота гімназиста справили належне враження. Він полюбив Ольгу. Наступного року Іван Франко знову в Лолині : успіхи Ярослава в навчанні очевидні. Тепер гість у новому костюмі, вперше пошитому спеціально для нього Це дарунок за безплатне навчання Ярослава Рошкевича.
1875 – закінчує гімназію і стає студентом Львівського університету (філософський факультет). Входить в "Академический кружок”.
Навесні Ольга разом з батьком приїздить до Львова на бал, влаштований у народному домі студентським товариством "Академический кружок”. Після цього балу в листуванні юнака і дівчини з”являються слова про кохання.
Франко перекладає для Ольги Шеллі й Байрона, Гете. Залучає Ольгу та її сестру Михайлину до записування фольклору серед селян Лолина.
1876- Франко просить руки старшої дочки Рошкевича. Батько відповідає згодою, однак радить трохи почекати ."До офіційних заручин не дійшло”,-сказав пізніше Франко.
Він включається в громадське життя.
"Ідея соціалізму,- згадував Антін Дольницький,- була тоді ще нова і не дивниця, що нею захоплювалась молодь”.
Захоплення ідеєю соціалізму мало особливо глибокі наслідки для Франка та М. Павлика. Під впливом знайомства з соціалістичними теоріями у молодого Франка виникає ідея написати цикл оповідань та повістей про Борислав. ("Ріпник”, "На роботі”, " Навернений грішник”).
1877 – Франка було заарештовано за підозрою в приналежності до таємної соціалістичної організації. Судовий процес відбувся у Львові 14-19 січня 1878 року. Франку - 21 рік. Під час обшуків поліція конфіскувала цілі стоси паперів і книжок ( у Франка було вилучено понад 80 книжок). Однак, незважаючи на масштабність цієї акції, поліції не вдалося знайти жодного доказу існування в Галичині таємної соціалістичної організації. Надія була тільки на свідчення самих арештованих. Але всі підсудні, хоч і визнавали певною мірою своє ознайомлення з соціалістичними теоріями, заперечували існування таємної соціалістичної організації.
"Мене трактовано як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв та волоцюг, котрих бувало в одній камері зі мною по 14 – 18, перекидувано з камери до камери при ненастанних ревізіях та придирках ( се, бач, за те, що я "писав”,т.є. записував на случайно роздобутих карточках паперу случайно роздобутим олівцем пісні та приповідки з уст соузників, або й свої вірші), а кілька тижнів я просидів у такій камері, що мала тільки вікно, а містила 12 людей, з котрих 8 спало на тапчані, а 4 – під тапчаном для браку місця. З протекції для свіжого повітря, соузники відступили мені "найліпше місце” до спання- під вікном супроти дверей, а що вікно задля задухи мусило бути день і ніч отворене і до дверей продувало, то я щорана будився, маючи на голові повно снігу, навіяного з вікна”.
У тюрмі пробув до початку березня 1878, тобто, враховуючи час слідчого ув”язнення, 9 місяців. Та не тюрма була для Франка найважчим випробуванням. Його виключили з усіх товариств, викинули з "Просвіти”, заборонили приходити до "Руської бесіди”, позбавили стипендії в університеті, хоча навчання він продовжував.
М.Рошкевича було допитано, а в Лолині проведено обшук. На щастя, Ольга встигла заховати на пасіці листи та книжки, одержані від Франка. М.Рошкевич вимагав, щоб Ольга звільнила Франка від обіцянки стати його дружиною. Ольга довго боролась.
"Наша любов тяглась 10 літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючися , що я зроблю блискучу кар”єру, але по моїм процесі 1878 - 1879 рр. заборонили мені бувати в своїм домі, а 1880р. примусили панну вийти заміж за іншого…”
Франко після ув”язнення став справжнім революціонером. До ув”язнення він, як признавався раніше, "був соціалістом по симпатії, як мужик, але далекий був від розуміння, що таке соціалізм науковий”. Після ув”язнення Франко посилено вивчає всю доступну йому соціалістичну літературу. Основну увагу приділяє "Капіталу” К.Маркса, а також читає твори Лассаля, Герцена, Чернишевського та ін. соціалістів.
Разом з Павликом приступає до видання журналу "Громадський друг”. Перший номер вийшов 1878р., відкривався віршем Франка "Товаришам із тюрми”.
Жив у злиднях, напівголоді, напівхолоді. Написав польською мовою "соціалістичний катехізис”("Що таке соціалізм””).
Суспільний ідеал Франка:
"В основі будови нового ладу лежатиме суспільна ( громадська) власність на засоби виробництва. Суспільство складатиметься із рівноправних громад, які будуть управлятися вибраним ними ж керівництвом. Усі плоди праці повністю повинні належати робітникам. При такому ладі політичні питання займатимуть другорядне місце. Зникнуть класові привілеї і нерівність, справи загальнодержавної ваги( розвиток шкіл, музеїв, інститутів) фінансуватимуться із суспільних фондів, військо буде замінене громадською міліцією. Соціалістичний лад забезпечуватиме вільний розвиток усіх націй, які створять "вільну федерацію”. Запанує необмежена свобода особистості, зникнуть нерівні шлюби, укладені з розрахунку, діти будуть виховуватися у поняттях розумних, поступових і наукових, але ніхто не заборонятиме їм знайомитися й з іншими, протилежними ідеями”.
Водночас у Франковому світогляді було чимало такого , що суперечило марксизму.
У його творах практично не зустрічаються терміни " класова боротьба”, "пролетарська революція”, "диктатура пролетаріату”. Франкове розуміння революції було особливим.
"Під словом "ВСЕСВІТНЯ РЕВОЛЮЦІЯ” я не розумію всесвітній бунт бідних проти багатих, всесвітню різанину… Я розумію під революцією іменно цілий великий ряд таких культурних, наукових і політичних фактів, будь вони криваві або й зовсім ні, котрі змінюють всі дотогочасні поняття і основу ,і цілий розвиток якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу. Я переконаний , що послідній акт великої революції соціальної буде остільки лагідніший, а тим самим розумніше і глибше переведений, оскільки освіта і наука зможе прояснити масам робочого народу ціль і способи цілого дня.”
1789-Франка забирають в армію. Військова муштра тривала недовго ( вересень – листопад). Його звільнили через "безсумнівну нездатність далі відбувати військову службу”.
1880- поїхав у Коломию, щоб звідти дістатися до с.Нижній Березів, куди його запросив у гості Геник, якого мав підготувати до іспиту зрілості. Однак 4 березня в м.Яблунові був заарештований і припроваджений у коломийську тюрму. Слідство тривало 3 місяці. Франка звільнили, але як неналежного до Коломийського повіту його велено відправити "цюпасом" ( пішки під конвоєм) до рідного села Нагуєвичі.
"Сей транспорт по поліцейським арештам в Коломиї, Станіславі, Стрию і Дрогобичі належить до найтяжчих моментів в моїм житті. Вже до Дрогобича я приїхав з сильною гарячкою. Тут впаковано мене в яму, описану в моїй новелі "На дні”, відти ще того самого дня післано пішки з поліціянтом до Нагуєвич. По дорозі нас заскочив дощ і промочив до нитки. Я дістав сильну лихорадку, прожив тиждень дома в дуже прикрих обставинах, вернувся до Коломиї, щоб удатись до Геника, прожив там страшний тиждень в готелі, написав повістку "На дні” і на останні гроші вислав її до Львова, а опісля жив три дні трьома центами, найденими над Прутом у піску, а коли й тих не стало, я заперся в своїй кімнатці в готелю і лежав півтори дні в гарячці й голоді, ждучи смерті, безсилий і знеохочений до життя”.
Врятував Франка готельний служка, приносячи йому час від часу декілька ложок супу. Через декілька днів з”явився Кирило Геник. Він допоміг Франкові вернутися до Дрогобича за паспортом, а тоді на кілька днів дав йому притулок у своєму будинку в Березові. Коли коломийський староста дізнався про побут Франка у Нижньому Березові, негайно наказав доставити його до Коломиї. А оскільки у Франка не було грошей на підводу, то жандарм погнав його ще хворого в літню спеку. Від тяжкої дороги у нього на обох ногах повідпадали нігті на пальцях. Староста, побачивши паспорт Франка, дуже розлютився, але змушений був випустити його на волю. Не чекаючи нового "цюпасу”, Франко повернувся до Нагуєвич, звідти восени знову приїхав до Львова і записався на новий курс до університету.
1883 – знайомство з Юзефою Дзвонковсько.( померла 1892).
1885 знайомиться з Ольгою Хорунжинською- слухачкою вищих жіночих курсів. Дівчина дуже сподобалась йому, і він, повернувшись у Львів, у вересні того ж року листовно запропонував їй стати його дружиною.
1886 –виїжджає в Київ, щоб одружитися. Після одруження виїхав разом з Ольгою до Львова. Лише в січні 1887р. Ольга з чужим паспортом могла провідати рідних. ( Діти : Тарас, Петро, дочка Ганна).
15 серпня 1889 року втретє заарештований. Ув”язненим інкримінувався страшний злочин: відірвати Галичину від Австрії, Україну – від Росії, із Галичини та України зробити самостійну українсько – руську державу під назвою Київське князівство. Слідство тривало 10 тижнів. Припинили через відсутність доказів.
1896 – зб.”Зів”яле листя”
1898- "Мій Ізмарагд”.
1891- "Украдене щастя”.
Переслідуваний австрійською владою, обтяжений матеріальними нестатками, Франко змушений був припинити відвідування обов”язкових курсів в університеті і вибув із складу студентів.
Освіту завершив 1891 року в Чернівецькому університеті, після чого під керівництвом відомого славіста професора В.Ягича писав докторську дисертацію у Віденському університеті . Захистив її 28 червня 1893 року.
З Львівським університетом пов”язані події , які стали для Франка справжнім нещастям. Після смерті професора Огоновського тут з”явилася вакантна посада доцента української літератури та етнографії . На її заміщення претендував І.Франко. Мріючи про педагогічну роботу в університеті, він навіть склав за семестрами і точно визначеною тематикою "План викладу історії літератури руської”.
Франкову справу розглядала обрана факультетською радою спеціальна комісія. Колоквіум відбувся 18 березня 1895 року. На всі 17 запитань Франко дав глибокі кваліфіковані відповіді. ІІ тур: 22 березня кандидат у приват-доценти прочитав пробну лекцію про "Наймичку” Т.Шевченка. Професорська колегія цього разу поставилася до Франка об”єктивно, доповідь оцінила позитивно й одноголосно рекомендувала міністерству освіти атестувати його доцентом. Австрійське міністерство освіти – не затвердило. Доктора російської словесності присвоїла йому вчена рада Харківського університету.
1897 – стаття "Поет зради”(про Міцкевича).
Ще в 1895 р. Франко написав автобіографічну передмову "Дещо про самого себе” до польської збірки своїх оповідань. Передмова писалась під впливом невдачі у справі з доцентурою у Львівському університеті. Тому рядки були продиктовані почуттям гіркоти, яке викликала у Франка політика сановитих земляків. У ній Франко признавався , що не любить Русі:
"Що в ній маю любити? Щоб любити її як географічне поняття, для цього я є занадто великий ворог порожніх фраз, забагато бачив я світу, щоби твердити, що ніде немає такої гарної природи, як на Русі.
Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб я не мав почувати, як мало в історії Русі прикладів справжнього громадянського духа, справжньої посвяти, справжньої любові. Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь, як расу,- цю расу стяжілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізноріднішого сорту? Чи, може, маю любити світлу будучину Руси, коли цієї будучини не знаю, і для світлості й не бачу ніяких основ?…
Мій руський патріотизм- то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, накладене долею на мої плечі… І коли що полегшує двигати мені це ярмо, так це те, що я бачу, як руський народ, хоча він гноблений, отемнюваний і деморалізований довгі століття, хоч сьогодні бідний, недолугий і непорадний, але все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості й до них шукає своїх шляхів”.
В одному з травневих номерів "Діла” було вміщено статтю "Смутна поява”. Її автор Юліан Романчук звинуватив Франка у національній зраді. "Отже, коли ви лише з обов”язку руський патріот, то можете се тяжке ярмо скинути без церемоній”. Відповідь Франка – поезія "Сідоглавому”.
1897 – його кандидатуру на виборах до австрійського уряду забалотували.
1906- почесний доктор Харківського університету, член-кореспондент Чеського, Австрійського товариств у Празі й Відні, дійсний і почесний член Наукового товариства ім. Т.Шевченка.
28 травня 1916 перестало битися серце Каменяра.
1933 – пам”ятник на Личаківському кладовищі.
|
Нема нічого!!!