Неділя, 23.01.2022, 23:28
EUREKA!!!
Віртуальний підручник

з української літератури
"Еврика!"
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії каталога
Творчість Григорія Косинки [6]
Творчість Ю.Яновського [4]
Творчість В.Підмогильного [6]
Творчість Миколи Хвильового [12]
Творчість Остапа Вишні [3]
Творчість Олександра Довженка [2]
Творчість Івана Кочерги [1]
Неокласики [8]
Творчість Богдана -Ігоря Антонича [1]
Український футуризм [1]
Творчість П.Тичини [1]
Теорія літератури [1]
Літературний процес 20-х років [3]
Завдання [3]
Театр "Березіль" , Лесь Курбас [3]
Творчість Миколи Куліша [2]
Творчість Євгена Маланюка [8]
Іван Багряний [5]
Олександр Довженко [4]
Олег Ольжич [6]
Олена Теліга [4]
Улас Самчук [8]
Шістдесятники [10]
Творчість О.Т.Гончара [4]
Василь Барка [10]
Андрій Малишко [2]
Василь Стус [9]
Сучасна українська література [0]
Міні-чат
Головна » Статті » Навчальні матеріали -11 клас » Творчість Євгена Маланюка

Є.Маланюк
Євген Маланюк
В історії української літератури ХХ ст. Євгенові Маланюку належить одне із найпомітніших місць. Талановитий поет і літературознавець, культуролог й автор мистецьких есе та історичних розвідок, палкий патріот України й гуманіст — таким постає він перед читачами. Його поетична творчість перебуває на вершинах розвитку української лірики, адже засвоївши вітчизняні й світові традиції, він створив неповторний художній світ ідей та образів, на новий щабель підніс версифікаційну культуру, ставши «імператором залізних строф». Його філігранно довершені й вольові ритми, наснажені енергією героїчного подвигу, щирий ліризм, поклоніння перед ідеалами краси й гармонії як першочинними факторами поетичного мистецтва справляли сильний вплив не тільки на митців «празької школи», а й на всю українську лірику ХХ ст.
Євген Маланюк народився 20 січня 1897 року в селищі Архангород, яке розташувалося понад берегами чудової річки Синюхи на Херсонщині (тепер Кіровоградська обл.).Його родина належала до національно свідомих українців козацько-чумацького походження. «В нашому старому, мурованому з степового каменю домі жилося «на дві хати» — дідову й батькову. В першій хаті панував дух віків, старовинного побуту, тисячолітніх звичаїв і обрядів та свідомого, що так скажу, україноцентризму», — згадував поет. Батько, Филимон Маланюк, був освіченою людиною, проводив просвітницьку роботу на селі, ставив вистави, організував читальню. Мати, Гликерія, була дочкою серба, колоніста й військовика Якова Стоянова, захоплювалась поезією. Від неї, як писав Євген, успадкував сердечність й любов до мистецтва і їй присвятив поему «Липень» (1931). Згодом поет так охарактеризує себе: 
  Внук кремезного чумака, 
  Січовика блідий праправнук, — 
  Я закохавсь в гучних віках, 
  Я волю полюбив державну. 
  І крізь папери, крізь перо, 
  Крізь дні буденні — богоданно 
  Рокоче запорозька кров 
  Міцних поплечників Богдана. 
  («Уривок з поеми», 1924)


Закінчивши Єлисаветградське реальне училище в 1914 р., вступив до Петербургського політехнічного інституту, але з початком Першої світової війни став слухачем Військової школи в Києві. 1916 р. його у званні поручика направили на Південно-Західний фронт. Після лютневої революції 1917 р. перейшов на бік УНР, працював у Генеральному штабі України, став ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддністрянською армією УНР, якому згодом присвятив поему «П’ята симфонія».
В жовтні 1920 р. армію УНР інтернували до Польщі, і Маланюк опинився в таборі біля Каліша, де пробув три роки. Тут він прийшов до висновку, що за умов національної трагедії потрібно виборювати свободу Україні «вже не військовою зброєю, а лише зброєю мистецтва й культури». Література має формувати в читача національну свідомість й державницьку волю, не втрачаючи при цьому мистецької самодостатності й самобутності і не стаючи ілюстрацією до партійної політики та ідеології.
1923 р. виїхав до Чехії, вступив до Української господарської академії в Подєбрадах на гідротехнічне відділення інженерного факультету, який успішно закінчив й працював у Варшаві.
У 1929 р. організував літературне угрупування «Танк», редагував журнал «Ми», але під впливом Д.Донцова незабаром відмовився від групи і співпрацював тільки з «Вісником». Потім, за словами поета, настала «похмура доба німецької окупації», короткочасне перебування в Празі, а згодом — Регенсбург, де викладав математику й українську мову в табірній гімназії. Активно співпрацював з МУРом.
У червні 1949 вдруге емігрував до США. Маланюк замешкав у Нью-Йорку. Спочатку працював чорноробочим, а згодом — креслярем. Одночасно активно творив, видавав збірки, літературознавчі праці, есе, часто подорожував, читав лекції й проводив авторські поетичні вечори. Був почесним головою об’єднання українських письменників у діаспорі «Слово». Поет вважав себе елітним митцем, дружив з молодими поетами-модерністами «Нью-Йорської групи», хоча, за словами Б.Бойчука, до їх експериментів ставився дещо скептично.
У середовищі поетів «празької школи» й утверджується Маланюк як лірик, видавши збірки «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926). У цих книгах він виявив себе як митець державницького мислення, який болісно роздумує над уроками й причинами втрати Україною незалежності. За нових умов, що склалися, поет все-таки бачить перспективи для державної самостійності, а тому проголосив активну концепцію мистецтва, окреслив ту роль, яку повинна відіграти поезія в боротьбі за кращу долю народу. Маланюк пише про значення митця для своєї нації. Назва першої збірки символічна: стилет — невеличкий кинджал з тонким тригранним клинком, грецьке слово стилос (паличка для письма) символізує поезію, котра як зброя має служити Україні в її державотворчих змаганнях. Так молодий поет продовжив традиції Шевченка, Франка, Лесі Українки, у новому ідейно-естетичному вимірі розв’язуючи проблему митця. 
Його творчість поділяється на два періоди: перший охоплює 1925 — 1943 рр., коли виходять уже названі збірки: «Стилет і стилос», «Гербарій», а також «Земля і залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939), «Вибрані поезії» (1943); другий — 1944 — 1968 рр.: побачили світ збірки «Влада» (1951), «П’ята симфонія» (1954), «Поезії в одному томі» (1954) (новим був тільки розділ «Проща»), «Остання весна» (1959), «Серпень» (1964), «Перстень і Посох» (1972), остання вийшла після смерті поета, що настала 16 лютого 1968 р.
Похований на нью-джерському цвинтарі Баунд Брук, котрий американські українці називають «нашим Пантеоном». Надгробок на могилі зведено за проектом сина Богдана Маланюка, який проживає в Празі.


Категорія: Творчість Євгена Маланюка | Додав: nmix (12.12.2008)
Переглядів: 6778 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 5.0/5 |
Всього коментарів: 3
26.02.2012 Спам
3. Маргарита [Матеріал]
Не совсем то, что нужно, но и на том спасибо.

13.10.2009 Спам
2. Севиль [Матеріал]
бебе00))

07.10.2009 Спам
1. :killed: [Матеріал]
killed killed killed

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2022
Створити безкоштовний сайт на uCoz