ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ
Український театр корифеїв отримав велику популярність в Криму, і зокрема в Ялті, на рубежі ХІХ та ХХ століть. Талант українських майстрів сцени, музикальність і народність вистав сприяли популярності театру в різних верствах населення України та за її межами. Ялтинський міський театр, побудований у 1908 році С. Новиковим (колишнім актором малоруської трупи), був призначений і для малоросійських вистав, які на той час сприймались, поряд з оперою і драмою, окремим видом сценічного мистецтва. Ялта зустрічала теплими оваціями ряд визначних акторів, режисерів і драматургів. Разом з героями вистав ялтинці сміялись і плакали, як це було скрізь, де гастролювали українські трупи. К. Станіславський писав у листі до А. Кримського: "Тот, кто видел игру украинских актеров, сохранил светлую память на всю жизнь. Такие украинские актеры, как Кропивницкий, Заньковецкая, Саксаганский, Садовский – блестящая плеяда мастеров украинской сцены, – вошли золотыми буквами на скрижали истории мирового искусства".
Першою отримала визнання в Ялті трупа Старицького (1885 р.). У 1888 році тут гастролювала трупа Садовського, у складі якої була незрівнянна королева української сцени Марія Заньковецька. Через десять років Заньковецька і Садовський знову побували в Ялті, але на цей раз у двох різних трупах, сформованих після тимчасового розриву стосунків цих видатних майстрів сцени. Міська газета у своїх рецензіях найчастіше згадує такі вистави як "Наталка Полтавка", "Сватання на Гончарівці", "Наймичка", "Циганка Аза", "Чорноморці", "Ой, не ходи, Грицю…". Загалом наприкінці ХІХ – початку ХХ століття в Ялті побувало понад десяток українських труп. Місцеві жителі та гості міста мали можливість познайомитись з мистецтвом Марка Кропивницького (1840-1910), Панаса Саксаганського (1859-1940), Івана Карпенка-Карого (1845-1899).
"Батько новочасного українського театру", як влучно його назвав І. Франко, Іван Карпенко-Карий особливо припав до серця ялтинцям. Народився майбутній класик в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград). Його батько, Карпо Тобілевич, дворянин за походженням, працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. З юних літ малому Івану довелось заробляти собі на хліб, хоч душа його нестримно тягнулась до освіти і мистецтва. Майже два десятиліття забрала в Івана Тобілевича служба в різних канцеляріях – від писарчука до секретаря міського поліцейського управління. Перед його очима розгортались драматичні сторінки життя представників різних верств народу. Завдяки самоосвіті І. Тобілевич всмоктав в себе визначні твори європейської літератури, соціології, філософії. І все це спонукало його, щедро обдарованого природою, до самовияву.
З вісімнадцяти років Іван Тобілевич – учасник аматорських драматичних гуртків. Отримав визнання як актор, режисер, пройшов школу керівника трупи. За перо І. Карпенко-Карий береться зрілою людиною, переживши втрату дружини і сина. За участь у нелегальному гуртку його засилають на три роки у Новочеркаськ, де він, відірваний від свого звичного середовища, написав п'єси "Бурлака", "Безталанна", "Наймичка" та ін. З кожним роком п'єси І. Карпенка-Карого завойовували все більшу популярність, деяким з них судилось надовго залишитись у золотому фонді українського театру.
Повернувшись із заслання, І. Карпенко-Карий опинився у бурхливому вирі театрального життя. У складі мандрівних труп об'їздив всю Україну, не раз він показував свій акторський і режисерський хист на кримській землі. Особливою віхою для ялтинського глядача стали гастролі трупи Садовського з 3 жовтня по 3 листопада 1899 року. Цілий місяць Карпенко-Карий фактично був неофіційним режисером майже 30 вистав і водночас блискуче виконував провідні ролі. Третину репертуару, запропонованого ялтинцям трупою, становили п'єси власне І. Карпенка-Карого: "Мартии Боруля", "Паливода", "Безталанна", "Сто тисяч", "Бондарівна", "Чумаки", "Лиха іскра". Невідомий ялтинський рецензент у своєму дописі до "Кримського кур'єру" відзначав: "Одним из лучших авторов малорусской драмы справедливо считаем г. Карпенко-Карого. Почтенный автор – глубокий знаток малорусского народного быта, и его бытовые картины народной жизни, помимо правдивости, очень типичны и художественны. К наиболее удачным в этом смысле относятся "Чумаки"…". Цікаво, що ялтинська поліція встановила на період гастролей трупи негласний нагляд за І. Карпенком-Карим як за особою неблагонадійною. Відомо також, що навесні 1902 року делегація українських акторів на чолі з Іваном Карпенком-Карим побувала в Гаспрі, щоб привітати великого російського письменника Льва Толстого і тим самим висловити йому свою підтримку у зв'язку з його відлученням від церкви.
На схилі літ драматург занедужав. На лікування, за порадами лікарів, приїжджав до Криму. Зокрема, провів у Ялті травень-червень 1906 року та лютий, березень і половину квітня 1907 року (про що повідомляла своїм читачам газета "Русская Ривьера"). На жаль, лікування не надало очікуваного полегшення, ревматизм спричинив ускладнення. Покинувши Ялту, Карпенко-Карий вимушений був їхати за кордон, щоб звернутись до німецьких лікарів. 15 вересня 1907 року, в Берліні, він закінчив свій земний шлях. Але творчість Карпенка-Карого продовжувала жити своїм окремим життям.
П'єси визначного українського драматурга і надалі хвилювали серця глядачів, торуючи шлях у майбуття. Важко уявити собі репертуар будь-якої тогочасної української трупи без творів І. Карпенка-Карого. На ялтинській сцені їх з успіхом відтворювали і місцеві театрали. Серед них чільне місце належить Товариству малоруських акторів під керуванням Петра Націлевича (? – 1927), яке за багатьма показниками можна вважати напівпрофесійним театром. Головні ролі у виставах товариства виконував сам режисер Петро Націлевич та його дружина Марія Азовська (? – 1920), улюблена учениця Марка Кропивницького. Окрім них, в трупі нараховувалось біля тридцяти акторів-любителів, жителів Ялти. Любов до українського слова та музики об'єднала в колективі цілу низку обдарованих ялтинців, поряд з українцями на сцену виходили росіяни, греки, євреї, татари. Серед акторів найталановитішими визнавали С. В. Любченка, К. Н. Попову, А. М. Комарову, Є. і Н. Харченків, Б. А. Малюженка, Є. Х. Бєлоглазову та ін. "Русская Ривьера" не шкодувала компліментів на адресу артистів-любителів, відзначаючи, що вони "могут образовать в Ялте постоянную малороссийскую труппу и поставить дело малорусской сцены гораздо выше, чем ставят его иногда заглядывающие к нам большей частью захудалые, провинциальные профессиональные труппы". Спектаклі влаштовували найчастіше в Домі народного зібрання (нині там розташований кінотеатр "Спартак"), нерідко виїжджали в Алупку та Гурзуф. Театр проіснував до 1918 року. У вихорі громадянської війни П. Націлевич та М. Азовська змушені були покинути Ялту, шукаючи більш надійного притулку в Ростові, де вони мешкали до останку. У 20-их і в 30-их роках традиції українського театру в Ялті відроджувались, хоч не знайшли належної державної підтримки.
На жаль, винятковою популярністю українського театру нерідко користувались і аферисти, які організовували трупи з акторів, що мали досить сумнівне обдарування, з метою отримати фінансовий зиск, демонструючи публіці примітивні смаки і творчу безпорадність.
Українське художнє слово на ту пору було популярним настільки, що інколи ставало засобом для збору коштів на російський флот, допомогу голодуючим та інші благочинні цілі. Вельми показовим щодо популярності творчості І. Карпенка-Карого в Ялті є оголошення 1908 року в міській газеті "Русская Ривьера": "Группой членов родительского комитета ялтинской женской гимназии устраивается в городском театре спектакль. Идет интересная малорусская пьеса из современной жизни "Суета" популярного украинского писателя Карпенко-Карого и в заключение дивертисмент "Украинские спивы". Цель этого спектакля чисто благотворительная – собрать средства для помощи 18 учащимся старших классов, которым за невзнос платы за право учения грозит увольнение с нового года".
Отже, Іван Карпенко-Карий своєю творчістю вніс значний внесок у розвиток української культури на південному побережжі Криму і завоював любов і вдячність численних прихильників свого таланту в Ялті.
ЛІТЕРАТУРА
1. Тобілевич І. Твори: У 3 т. – К., 1960-1961.
2. Коломієць Р. Театр Саксаганського і Карпенка-Карого. – К., 1984.
3. Спогади про Івана Карпенка-Карого. – К., 1987.
4. Циганьова О. С. Літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого (І. Тобілевича). – К., 1967.
5. Чарнецький С. Театр // Історія української літератури (За загальною редакцією І. Крип'якевича). – К., 1994.
6. Газета "Русская Ривьера", 1898, 1908.
7. Газета "Крымский курьер", 1899.
Джерело: http://ruthenia.info/txt/kochergas/metod.html#ІВАН%20КАРПЕНКО-КАРИЙ |
