Біблія (Святе Письмо) - священна книга християнства, що складається зі Старого Заповіту та Нового Заповіту. Біблія складається з окремих книг (згідно з каноном, 39 - у Старому Заповіті, 27 - в Новому), написаних різними авторами. Для християн Біблія є Божим Словом, яке, хоч і писалося людьми, є богонатхненним.
Склад та структура Біблії
Біблія поділяється на дві частини: Старий Заповіт і Новий Заповіт. В основі назви "Заповіт" (від гебрейського berit - угода, договір, союз, заповіт) лежить ідея угоди Бога з усім людством.
В Старому Заповіті розповідається про союз Бога з єврейським народом.
В Новому Заповіті розповідається про союз Бога з людством через Ісуса Христа.
Для християн священними є обидві частини Біблії. Для євреїв, прихильників іудаїзму, священною є лише перша частина. Але іудеї не вживають терміну "Старий Заповіт". Вони виділяють три частини Святого Письма:
• Тора (תורה – Вчення) або П’ятикнижжя Мойсеєве.
• Невіім (נביאים – Пророки) та
• Кетувім (כתובים – Писання).
Поєднання перших літер цих назв дає аббревіатуру תנ"ך, яка читається як «ТаНаХ». "ТаНаХ" і є назвою єврейського (іудейського) Священного Тексту.
Залежно від згрупування біблійських текстів іудейська Біблія налічує у своєму складі 22, 24 або 27 книг.
У християн погляди на структуру і склад Святого Писання є дещо складнішими через неоднозначність тлумачення різними християнськими течіями проблеми складу та кількості біблійних книг, які визнані як богонатхнені.
Нови́й Запові́т
Нови́й Запові́т — священна книга християнства, частина Біблії, написана християнськими святими давньогрецькою мовою. Для християн уся Біблія з Новим Заповітом є Божим Словом, яке, хоч і писалося людьми, є богонатхненним.
У Новий Заповіт, що сформувався протягом І- II ст. н. е., богослови відібрали 27 книг, текст яких є єдиним для усіх християн. Він складається з чотирьох Євангелій — від Матвія, Марка, Луки та Іоанна, в яких розповідається про прихід Спасителя (Месії) Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів, в Одкровенні Іоанна Богослова (Апокаліпсис) описується життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, даються пророцтва про страшний суд та кінець світу. Канонізація Нового Заповіту відбувалася у складній боротьбі.
Терміни Заповіт і Євангелія
В Новому Заповіті розповідається про союз Бога з людством через Ісуса Христа. Слово «заповіт» має двоє понять: умова між двома стронами і заповіт умираючого. Заповіт Бога з людиною є в тому, щоб людина прийняла в своє серце Христа, як свого власного Рятівника, і дістала усиновлення від Бога; заповіт Христа, складений напередодні хресної Його смерті і скріплений кров`ю, як кров`ю безневинних жертовних тварин, був скріплений заповіт Бога з Ізраїлем (Євр. 9:16-17):
16. Бо, де є заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповідача,
17. Тому що Заповіт чинний після померлих; він не має сили, коли заповідач живий.
Грецьке слово «Євангелія» означає Добру і радісну Вістку
Поділ Нового Заповіту на вірші
Поділ Біблії на вірші відбувся лише у XV ст. Спочатку рабин Натан, який 1448 р. поділив на вірші єв¬рейський Старий Заповіт, а згодом — французький Друкар Робер Етьєн (Стефанус), який 1551 р. у Масній друкарні в Парижі видав грецький Новий Заповіт з поділом на вірші. Біблія поділена на 31 173 вірші.
Таким чином, лише у другій половині XVI ст. Біблія набула сучасного вигляду.
Історія Нового Заповіту на українських землях
Уперше на українську землю Біблія прийшла з Візантії. Принаймні відомо, що слов`янський просвітитель Кирило бачив у Криму руське Священне писання; в часи ж Київської Русі Біблія потрапила на українську землю, очевидно, як кирило-мефодіївський переклад. Ми знаємо, що Кирило і Мефодій склали нам абетку — ми й досі звемо її кирилицею; вони ж таки вперше переклали Біблію на старослов`янську, тобто літературну, мову, спільну для всіх слов`ян-християн грецікого обряду. Поширювалися тут і глаголичні біблійні книги, тобто писані глаголицею-азбукою, що була поширена в Моравії, Чехії, Паннонії, Західній Болгарії, Хорватії і в нас, у Київській Русі — Україні.
Популярними були Чотириєвангелія та Апостоли. З євангелій найдавніші, що дійшли до нашого часу, називаються Мстиславове, Турівське, Галицьке — вони належать до ХІ-ХІІ ст. Найдавніші ж Апостоли датовані 1195 і 1220 роками. Повне зібрання біблійних книг, призначене для українських та білоруських земель, надрукував у 1517—1519 роках Франциск Скорина, а на основі Біблії Скорини Лука з Тернополя створив свій біблійний кодекс 1569 р. 1581 року вийшла знаменита Острозька Біблія — результат праці острозького культурного осередку, очолюваного українським ученим Герасимом Смотрицьким.
Повний текст Біблії вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври в 1758 році, а перший переклад повної Біблії власне українською мовою було видано лише в 1905 році.
Переклали її знамениті українські письменники Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та не менше відомий вчений Іван Пулюй; сама книжка вийшла у Відні, бо царський уряд забороняв перекладати Біблію чи окремі її книжки українською мовою.
Переклади Біблії та їх поширення
Перші переклади
Книжки Старого Заповіту були перекладені вперше на грецьку мову за єгипетського Птоломея Філядельфа (283—247 до Р. Хр.) 72 єврейськими мудрецями, і тому цей переклад носить назву Септуаґінти — Семидесятки. Новий Заповіт був написаний грецькою мовою, за винятком Євангелія від Матвія, яке було написана арамейською. У IV столітті все Писання було перекладено на латинську (382—405) Cвятим Єронімом. Цей латинський переклад відомий під назвою Вульґати (найстарший друк — 1462 р. в Майнці). Сама назва Біблії означає з грецького власне — "книги" і почала прикладатися до Святого Писання тільки десь з кінця III - початку IV столітть.
Переклади Біблії українською мовою
До України Святе Письмо прийшло у X столітті у так зв. церковно-слов'янській мові, але то не була вся Біблія, а тільки Новий Заповіт, а з нього Євангелія (найстарший текст з 1092 р. переховується в Рум'янцівському музеї в Москві, дальше — Бучацьке з ХІV ст., переховувалася в монастирі оо. Василіян у Львові), та окремі твори Старого Заповіту (головно Псалтиря).
Першою друкованою книгою зі Святого Письма був у нас Апостол, видання Івана Федорова (Львів, 1574 р.), а першим виданням всього Святого Письма була Острозька Біблія 1581 року.
У XVI ст. реформаційні впливи з Заходу підсилили в українському народі прагнення читати св. Письмо живою зрозумілою мовою. Тоді й появилися перші переклади св. Євангелії на живу народну мову. З того часу маємо три переклади святої Євангелії — ченця Григорія, Архимандрита Пересопницького монастиря на Волині, далі Василя Тяпинського, і Валентина Нагалевського. З них найцінніша пам'ятка «Пересопницьке Євангеліє» зі 1561 р. Перекладач чернець Григорій так і зазначив, що переклад з болгарської мови на українську зроблено «для ліпшого вирозуміння люду християнського посполитого.»
У XVII ст. процес ународовлення текстів Святого Письма до деякої міри був загальмований в Україні в наслідок панування в тодішній школі латинської схоластики.
І не зважаючи на те, в катехизисі митрополита Петра Могили тексти св. Письма наводяться Українською мовою. Становище погіршало наприкінці 17-го ст., коли українська Православна Церква була підчинена Московській патріархії (1685 р.).
Російський уряд почав вбачати в ужитку української мови в церковних книгах — вияв українського сепаратизму, і тому заборонено друк церковних книжок, що відріжнялися б будь-чим від московських.
А в XVIII ст. за Катерини II запроваджено по школах і церквах України московську вимову церковно-слов'янських текстів.
Але в ХІХ ст. Григорій Квітка в Харкові, Маркіян Шашкевич на Галичині, майже одночасно, починають перекладати витяги з св. Письма Нового 3аповіту на українську мову. "Псальми, переложені на малорускоє нарєчіє" професором Михайлом Максимовичем. Дуже видатна праця 19-го ст. переклад Євангелії й Діянь Апостольських, що його зробив Пилип Морачевський, інспектор ліцею на Чернігівщині. Морачевський переслав свій переклад Священному Синодові російської Церкви і російській Академії Наук. Академія Наук прихильно поставилася до пропозиції дати цей переклад до друку для добра українського народу. Але розглядали цей переклад і шеф канцелярії князь Долгоруков та Київський генерал-губернатор Аннєнков. І перемогли політичні мотиви: Синод заборонив друкувати переклад Євангелії українською мовою. Тільки під тиском революційних подувів 1905 року, себто 45 років після закінчення перекладу, коли вже не жив Морачевський, його переклад святої Євангелії побачив світ у 1906 році. Текст перекладу зредагував єпископ Подільський Парфеній.
У 1936 році Святий Синод Православної Церкви Польщі видав Євангелію, в тій же редакції, як велику Напрестольну.
Біблія перекладу Куліша
Не маючи змоги в XIX ст. друкувати к Росії Святе Письмо українською мовою, українці перенесли цю справу закордон. Український письменник Пантелеймон Куліш, сам православний, разом з українським ученим Іваном Пулюєм, греко-католиком, спільними силами перекладають майже ввесь кодекс Біблії. Заслугою цього перекладу становить те, що воно являє собою перший повний переклад з єврейських та герцьких текстів українською новітньою мовою.Частинами цей переклад друкувався у Львові й у Відні. Під час пожежі згорів рукопис перекладу Старого Заповіту. Але Пантелеймон Куліш з незламною енергією вдруге взявся за цю працю. Він не встиг закінчити її до своєї смерти, але закінчив її Іван Пулюй (переклав: книги Рут, 1-ше і 2-ге Паралипоменон, Ездри, Неємії, Естери і Даниїла) і письменник Іван Нечуй-Левицький (переклав Псалтир). Право власності на переклад здобуло Британське Біблійне Товариство, яке вперше видало Біблію українською мовою в 1903 році. В Україні ці видання були заборонені. Українську Православну Церкву, яка відродилася під час визвольної боротьби, ліквідувала совєтська влада, після чого не можна було друкувати церковних книг українською мовою. Передрук цього перекладу Біблії відбувся 1947і 1969 роках.
Переклад Кобрина
В Польщі, крім Напрестольної Євангелії, надруковано українською мовою ввесь Новий Заповіт і Псалтир, що їх переклав проф. Михайло Кобрин.
Біблія перекладу Хоменка
"Святе Письмо Старого і Нового Завіту" перекладено католицьким священником Іваном Хоменком і видано в Римі у видавництві Василіян 1957 року. Відрізняється красивою літературною мовою і наявністю неканонічних книг ( Сирах, Макавей і інші).
Біблія перекладу Огієнка
Видання Біблії в перекладі Куліша—Пулюя було вже вичерпане, а передруковувати його не видавалося розважним, бо українська мова за останні десятиліття значно розвинулася і збагатилася, тому Британське Біблійне Товариство замовило Іванові Огієнко (він же митрополит Іларіон) новий переклад канонічної Біблії у 1936 році.
Стокгольмське Товариство для поширення Євангелії в СРСР видало в 1942 році Новий Заповіт і Псалтир у перекладі професора Івана Огієнка (в 1955 р. – митрополит Іларіон) закінчив увесь переклад Біблії для Британського Біблійного Товариства. Сьогоднішній варіант, яким користуються всі протестантські церкви і частково православні і греко-католицька був виданий у 1962 р.
З нагоди 1000-ліття Хрещення Русi у 1988-89 рр. переклад був масово поширений в Україні на гроші західних протестантських церков і біблійних товариств.
Біблія перекладу Турконяка, або Біблія УБТ
Українські церкви об'єднали свої перекладацькі зусилля, щоб створити сучасний, загальноприйнятний переклад Слова Божого. Так у 1997 році перекладачі під головуванням архімандрита Рафаїла Турконяка завершили переклад Нового Заповіта. Перекладання Старого Заповіту очікується завершити у 2007 році.
Біблія перекладу Олександра Бачинського
Видавалась як "Новий Завіт" і "Псалтирь" (Львів, 1903 рік), а також як "Святе Письмо Старого і Нового Завіта" (1900-1908 роки)церковнослов'янським текстом з поясненням Іоанна Бартошевського. З-за свого формату та зовнішнього вигляду переклад Бачинського не знайшов поширення серед народних кіл, а залишився радше настільною книгою кліру.[3]
Преклад Теодосія Галущинського
"Свята Євангелія" (Рим, 1946 рік). Цей переклад був призначений для масового поширення серед народу, а проте виправдав сподівання.
Переклад Леся Герасимчука
"Новий Заповіт. Четвероєвангеліє" і "Апокаліпсис Івана Богослова" опублікований в журналі "Вітчизна" (1990 рік)
Переклад Григорія Деркача
"Новий Завіт з додатком Псалмів і Притч" (1991 рік)
Біблія перекладу Євграфа Дулумана
Опублікована в журналі "Людина і світ" (1990 — 1998 роки)
Видавництво Києво-Галицької Митрополії "Новий Завіт з коментарем" (1992 рік)
Переклад Михайла Кравчука
"Свята Євангелія" (Львів, 1937 рік)
Переклад Ярослава Левицького
"Святе Письмо Нового Завіта" (Жовква, 1921 рік) та "Книга псальмів" (1925 року)
Фрагменти перекладу Ігора Дьяконова та Михайла Москаленка
Надруковано в книжці "На ріках вавілонських. З надавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини" (Київ, 1991 рік)
Видавництво "Свічадо"
"Молитовний Псалтир"
"Євангеліє від Матвія"
Упорядкування і примітки Людмили М'ясникової
"Вияснення Псалмів"
Климентій Сарницький (1888 рік)
Переклад О. Слюсарчука
"Псалтиря розширена" (1899 рік)
Видавництво Українського Католицького Університету
"Новий Завіт" (1989 рік)
Переклад Івана Франка
"Книга Буття" Надруковано в книжці "На ріках вавілонських. З надавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини" (Київ, 1991 рік)
Християнські Грецькі Писання. Переклад нового світу
Видано Wachtturm-Gesellschaft, Selters/Taunus (2005 рік)
Переклад Дзьоби
Здійснено переклад окремих біблійних книг, а саме: Пісні над піснями, Псалми та низку неканонічних Писань. "Псалми або Святі Гімни" (Рим-Манчестер-Мінхен, 1944-1961).
Огієнко Іван Іванович
Іва́н Іва́нович Огіє́нко (церковне ім’я — Іларіон; 2 січня (14 січня) 1882, Брусилів — †29 березня 1972) — відомий український церковний і громадський діяч, митрополит (від 1943), мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (від 1922).
Народився у містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії (нині — селище міського типу, районний центр Житомирської області) в бідній селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків. Був шостою дитиною в сім'ї. Коли Івану ледь виповнилося два роки, внаслідок нещасного випадку загинув батько.
1896 закінчив початкову чотирирічну школу в Брусилові. Далі навчався у Київській військово-фельдшерскій школі. Із товаришем по навчанню Юхимом Придворовим (майбутній російський поет Дем'ян Бєдний) редагував рукописний місячник «Моя библиотека».
Закінчивши 1900 повний фельдшерський курс, за направленням комісії працював у Київському військовому шпиталі.
У травні 1903 в Острозі склав іспити в місцевій гімназії й отримав відповідне свідоцтво.
1909 закінчив Київський університет св.Володимира. Згодом навчався на Вищих Педагогічних курсах, працював у Київському комерційному інституті. Від 1915 викладав у Київському університеті, був приват-доцентом на кафедрі мови і літератури. Належав до Української Партії Соціалістів-Федералістів. У 1917-1918 відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. Від 1918 – професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету.
14 січня 1918 Огієнко виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю «Відродження Української Церкви», в якій аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування.
Улітку 1918 виступив засновником і став першим ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету (урочисто відкрито 22 жовтня 1918).
5 січня 1919 Огієнка призначено міністром освіти УНР, працював в урядах Володимира Чехівського та Сергія Остапенка.
1919—1920 — міністр віросповідань УНР в урядах Ісаака Мазепи та В'ячеслава Прокоповича.
Від 16 листопада 1919, після від’їзду Директорії УНР з Кам’янця-Подільського, Огієнко став головноуповноваженим уряду. При від’їзді Симон Петлюра наказав головноуповноваженому: «Бережіть Україну, як зможете».
Захоплення Кам’янця-Подільського більшовицькими військами (16 листопада 1920) змусило Огієнка емігрувати до Польщі.
Від 1920 жив у Тарнуві. 1921 був членом Ради Республіки і до 1924 — міністр у справах віровизнання уряду УНР в екзилі.
Від 1924 викладав українську мову у Львівській учительській семінарії, протягом 1926—1932 — професор церковнослов’янської мови на богословському факультеті Варшавського університету. Заснував і редагував у Варшаві журнал «Рідна мова» (1933—1939) і «Наша культура» (1935—1937), які сприяли популяризації української культури, норм єдиної літературної мови серед українців за межами УРСР, виступав проти русифікаторської політики тогочасного керівництва радянської України.
У жовтні 1940 на Соборі українських православних єпископів був висвячений (під ім’ям Іларіона) архієпископом Холмським і Підляським. Здійснював українізацію церкви на Холмщині шляхом запровадження української мови у богослужіння. Від березня 1944 — митрополит Холмсько-Підляський.
Улітку 1944 Огієнко змушений був емігрувати до Швейцарії (жив у Лозанні), а у вересні 1947 — до Канади у м.Вінніпег.
У серпні 1951 на Надзвичайному Соборі УГПЦ у Вінніпезі обранj главою Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу. Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді. Заснував Теологічне товариство (нині Теологічне товариство митрополита Іларіона), здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію ім. св. Апостола Андрія (готує православних священиків для українських громад в усьому світі), очолював Науково-Богословське товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Відновив видання і продовжував редагування науково-популярного журналу «Наша культура» (1951—1953, від 1954 — «Віра і культура»). За Огієнка було проголошено Акт об’єднання трьох українських автокефалій за кордоном.
Справа життя Івана Огієнка (працював 1936—1955) — переклад Біблії, що до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу.
Помер у м. Вінніпег.
Джерело: http://www.grinchuk.lviv.ua/referat/1/1818.html |
