Театральні видовища в Україні були відомі ще з часів Київської Русі. Діалоги, танці — елементи драматичного твору — сягають сивої давнини: вони наявні ще в обрядових піснях.
Перші українські драми ХVІІ ст. були віршованими діалогами й називалися шкільними, бо їх створювали й виконували в школах. Авторами драматичних творів, як правило, були викладачі поетики, а виконавцями — їхні учні.
Вистави проводили не лише в школах, а й на майданах, особливо на ярмаркових, перед широкою аудиторією. За допомогою найпростішої драми (віршованих діалогів, виконання яких не потребувало сцени, декорацій і великої кількості учасників) учні розвивали свої ораторські здібності. По суті шкільна драма була навчальним предметом і сприяла розвиткові драматургії та театру. До найвідоміших шкільних драм ХVІІ ст. належить перша історична п’єса в українській літературі «Володимир» Феофана Прокоповича, присвячена гетьманові І. Мазепі. Хоча цей твір і має загалом серйозний зміст, проте автор уводить до нього й комедійні сценки (тому Ф.Прокопович і визначив жанр драми як трагікомедія).
В основі сюжету — запровадження християнства в Київській Русі князем Володимиром, дія відбувається в одному місті (у Києві) протягом тривалого часу. У ньому висвітлено події Х ст., проте образи,конфлікт драми й думки автора спроектовано на час, коли Ф.Прокопович писав цей твір.
Драма «Володимир» має алегоричний підтекст: в образі князя Володимира, розсудливого й мудрого державця, прославляється І.Мазепа з його культурницькою діяльністю, а в сатиричних образах жерців Жеривола, Курояда й Піяра, які захищають язичництво, висміюються прихильники старовини. Алегоричність цих образів є бароковою ознакою.
Цікавим є той факт, що після офіційної анафеми1 Івана Мазепи Ф.Прокопович переприсвятив драму Петрові І, висловивши цим підтримку його реформаторській політиці.
У 1705 р. драму поставили студенти Києво-Могилянської академії.
Вершиною давньої української драми є п’єса невідомого автора «Милість Божа…», у якій розповідається про початок Національно%визвольної війни 1648–1654 рр. під проводом Б.Хмельницького. Гетьман прибуває на Запорожжя й звертається до козаків із промовою про важку долю України, щоб підняти народ на боротьбу з польською шляхтою, яка загарбала рідні землі. Козаки підтримали заклик і на чолі з гетьманом Б. Хмельницьким здобувають тріумфальні перемоги. Вражаючою є картина в’їзду гетьмана до Києва:Богдана Хмельницького вітають митрополит і народ, який зображений у творі як персоніфікований образ. Україна звертається до Бога, щоб він допомагав Хмельницькому, а потім дякує за перемогу.
Феофан Прокопович — український і російський церковний діяч, учений, педагог, драматург, поет, перекладач, ректор Києво- Могилянської академії. В академії він викладав поетику, риторику, філософію, фізику, арифметику й геометрію. Феофан Прокопович віршував латинською, польською, російською і книжною українською мовами.
Шкільна драма — жанр латиномовної релігійної драматургії, що виник на межі ХV–ХVІ ст. в країнах Західної Європи. Походження шкільної драми пов’язане із статутом церковних і світських навчальних закладів, у яких сценічні вистави були обов’язковими для засвоєння латини. В Україні шкільна драма поширилася через Польщу в ХVІІ–ХVІІІ ст. (Літературознавчий словник довідник).
Інтермедія
Із розвитком шкільної драми пов’язане виникнення інтермедії. Інтермедія (від латин. inter — між, medius — те, що міститься посередині) — невелика за обсягом комічна сценка або п’єса, яку виконували між актами основного драматичного дійства, що мала за мету дати відпочинок і розвагу глядачеві, стомленому серйозною дією, що розігрувалася в основній п’єсі. За змістом інтермедії, як правило, не були пов’язані із твором, у перервах якого їх розігрували. Їх писали близькою народові мовою, тому вони й набули неабиякої популярності. До того ж за основу українських інтермедій взято мотиви й сюжети усної народної творчості, популярні книжні анекдоти, які відображали життя та побут українського народу.
Наприклад, інтермедія «Кіт у мішку» має в основі приказку «Кота в мішку не купують». Саме з інтермедії бере початок український театр. Авторами й виконавцями інтермедій були здебільшого учні тодішніх шкіл, зокрема студенти Києво-Могилянської академії та мандрівні дяки.
Мандрівними дяками називали бідних студентів Києво-Могилянської академії (або учнів духовних шкіл), які під час різдвяних і великодніх канікул мандрували селами й містами України, щоб заробити на прожиття. Вони створювали й вертепи і під час Різдвяних свят показували вистави з колядками.
Вертеп
Вертеп — це старовинний пересувний ляльковий театр, який ставив релігійні й світські п’єси. Вертепна драма виникла в ХVІІ ст.Ось як описує цей театр український етнограф і фольклорист ХVІІІ ст. М.Маркевич: «Наш вертеп є похідний будиночок із двома поверхами. Він зроблений з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія1: це Вифлеєм. На верхньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту. Вертепник уводить її у двері й водить у потрібному напрямку. Розмова від імені ляльок відбувається поміж дячками, співаками й бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Уся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі».
Отже, у верхній частині будиночка розігрувалися сцени релігійного змісту («свята» частина драми), а в нижній — із світського життя, як правило, комічного характеру («народна» частина драми). У верхній частині діяли святі й сатана, тут відбувалися сцени поклоніння пастухів і волхвів. Ця частина драми закінчувалася смертю Ірода, тож після цього люд мав би веселитися, тому із цього моменту дія переносилася на нижній ярус. Тут улюбленцями глядачів були Запорожець (Солдат), Шинкарка, Дяк, Дід і Баба. Якщо перша частина має книжне походження (вона написана книжною мовою,
у якій багато церковнослов’янізмів), то друга є витвором народу, у ній спостерігаємо віддзеркалення тогочасного українського побуту.
Містерія — середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства; вона інсценізувала народження, смерть і воскресіння
Христа.
Як відомо, у ХVІІІ ст., а особливо після поразки під Полтавою в 1709 р., в Україні були «постої» російських військ, які дуже допікали українцям. Хоча населення було незадоволене москалями, усе ж у Сокиринецькому вертепі ми не зустрічаємо такого гостро негативного ставлення персонажів до москаля, як до поляка. Це, очевидно, тому, що москалі як окупанти України могли контролювати публічні виступи. Крім того, відігравали тут роль і віросповідні мотиви.
Негативне ставлення Запорожця до поляків (а тому й до католиків, під якими розумілися ляхи) — річ самозрозуміла. Текст Сокиринецького вертепу був записаний через два роки після вибуху великого повстання населення Правобережної України проти поляків. Це був час, коли в Україні виникло прокляття: «Щоб тебе свята Кодма1 не минула!» Тоді ж в Умані, як говорить переказ, виникла й приказка «Лях і москаль на один копил шиті!»
Нас дивує брутальне ставлення Запорожця до Попа — священика. Адже київські бурсаки (студенти) — імовірні автори й безсумнівні виконавці Сокиринецького вертепу — самі мали стати священиками — чому ж вони так негативно ставилися до Попа? Відповідаючи на це запитання, ми можемо висловити здогад, що і тут вертепники, очевидно, мали на увазі не попа, а ксьондза —отже, знову ж таки поляка. Та найкраще це місце «обійти» словами того ж Запорожця:
Доводиться з пісні слів не викидати,
А що було, то вже пройшло,
І прошу об тім лихом не поминати!
О. Воропай. «Звичаї українського народу»
