Помітною постаттю в літературі наприкінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. є Іван Вишенський (близько 1550–1621), про якого ви дізналися з однойменної поеми Івана Франка. Про життя цього письменника знаємо дуже мало. Він народився під Дрогобичем, недалеко від Львова. Точні дати народження й смерті невідомі, про те, ким були його батьки, як минало дитинство і де він здобув освіту, відомостей немає. У зрілому віці Іван Вишенський жив у містах Волині, Галичини й Поділля. Десь у тридцять п’ять років він переїхав на святу гору Афон, що в Греції, і вів аскетичний спосіб життя. Звідси Іван Вишенський надсилав в Україну послання, у яких виступав проти покатоличення й ополячення України, переконливо заявляючи, що український народ ніколи не скориться кривавим гнобителям. На Афоні письменник прожив понад сорок років: мешкав у кількох монастирях, потім осів у скиті — невеликому житлі ченців-самітників, розташованому віддалік від основних монастирських будівель. Заховавшись від усього світу, він дав обітницю мовчання, проте не
дотримався її: відчувши тугу за рідною землею й зваживши на заклики українських братств, Іван Вишенський у 1604 р. прибуває в Україну. Проживши два роки у Львові та інших містах, він повертається на Афон. Тут він наказав замурувати себе в кам’яній печері. У молитвах і роздумах приблизно в сімдесятирічному віці Іван Вишенський помер.До нас дійшло шістнадцять творів письменника, здебільшого це послання.
Що це за жанр?
Послання — це віршований або прозовий твір, написаний у формі листа чи звертання до однієї чи кількох осіб.
«Послання до єпископів» — це єдиний твір, який був надрукований за життя автора, він уважається кращим зразком української полемічної літератури.
Полемічні твори були спрямовані проти Брестської унії 1596 р. і вищого православного духівництва, яке зрадило віру. Унія несла нашому народові посилення соціально-політичного гніту з боку Польщі. На захист національно-релігійної належності стали українські письменники тієї доби: Герасим Смотрицький і його син Мелетій, Іван Вишенський, Захарія Копистенський, Петро Могила. Основою полеміки між католиками й православними були релігійні розходження, але її учасники порушували й важливі соціально-етичні питання.
У «Посланні до єпископів» І. Вишенський з гострою сатирою викриває моральну ницість єпископів, які зображені жадібними й жорстокими феодалами. Саме в цьому посланні особливо помітні барокові елементи, зокрема в мові твору, це — нагромадження паралелізмів, сміливі антитези, неймовірне скупчення формальних прикрас. Специфічною рисою мови письменника є творення неологізмів (індивідуально-авторських слів): «Ти ще єси… кровоїд, м’ясоїд, волоїд, скотоїд, звіроїд, свиноїд… , ще єси периноспал, подушкоспал, ще єси тілоугодник… перцелюбитель, шафранолюбитель…»
Іван Вишенський уперше в українській літературі так сміливо виступив на захист простолюду.
Братства по Україні існували не лише в містах, а й у селах. У діяльності братств відзначалися не тільки чоловіки, а й жінки.Високоосвічена киянка Лисавета Гулевичівна заснувала Київське братство, згуртувавши навколо нього кращих письменників того часу, її діяльність високо цінував і підтримував гетьман Петро Сагайдачний. Благородство й гуманізм звучать у таких її словах: «Хіба наші люди вміють лише наймитувати, гнути спину та битися на шаблях і веслувати на чужих галерах? А хіба піїтика, філософія, риторика, граматика, геометрія не доступна українцям?»
Ті у кого 9 клас О.М Авраменко, Г. К. Дмитренко, ні в якому разі не качайте! 
