ЛІТОПИСИ ЯК ІСТОРИКО-ХУДОЖНІ ТВОРИ
«Повість минулих літ»
Література Руси-України, пройшовши період використання й перекладу релігійних книг, збагачувалася й оригінальними творами, стаючи на самостійний шлях розвитку. Найдавнішими пам’ятками оригінальної світської літератури Київської Русі є літописи.
Літопис — це хронологічний опис важливих історичних подій у часи Київської Русі й козацтва. Автор був очевидцем подій або міг дізнатися про них із письмових джерел, почути від когось. Розповідь у літописі, як правило, починалася словами: «В літо…» — саме від цих слів жанр і дістав свою назву.
«Повість минулих літ» — це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають «Початковим літописом». До речі, саме він проливає світло на історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця — автора цього твору.
Хто такий Нестор Літописець?
Нестор походив, мабуть, з багатої родини, адже він був дуже освіченою людиною (добру освіту в той час могли здобути лише заможні люди). У сімнадцятирічному віці його прийняли до Києво-Печерського монастиря — найбільшого культурно-освітнього й політичного центру Київської Русі. Цей монастир відомий як центр перекладів і переписування книг, саме тут писали житія святих, тож, імовірно, що Нестор став ченцем, аби займатися улюбленою справою. Дослідники знайшли в монастирській бібліотеці опис зовнішності Нестора: «Подобою сивий, борода не роздвоювалася, на плечах клобук2, у правій руці перо, а в лівій — чотки…» Установлено, що літопис має кількох авторів, але відомо, що саме Нестор упорядкував його, ведучи розповідь до 1113 р., і художньо довершив.
Нам, читачам ХХІ ст., цікаво дізнатися, про що йдеться в одному з найдавніших оригінальних творів нашого народу. Як уже зазначалося, розповідь у творі ведеться з найдавніших часів, від Ноя. Автор уважає, що саме від його нащадків, Сима, Хама та Яфета, утворилися народи. «Слов’янське плем’я єдине, і мова в нього одна, — пише літописець, — а назва “Русь” походить від варягів».
Отже, якщо наші предки за походженням від Яфета, то це означає, що вони нащадки нашої цивілізації. Далі мовиться про історію розселення слов’ян, зокрема східних, про їхні звичаї, мову. Літопис розповідає нам про початок створення української держави, про перших наших князів.
Цікавою є легенда про заснування Києва: апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру пророкував, що на прибережних пагорбах постане місто: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог».
Докладно автор розповідає про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги. Одним із найвідоміших фрагментів «Повісті минулих літ», який пізніше взято за основу сюжетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Святослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів «Іду на ви!» став афоризмом, ці слова князь промовляв, коли мав намір боротися з ворогом. Відомими також сталислова Святослава, які він виголосив перед нерівним боєм зі стотисячним грецьким військом: «Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе».
З-поміж найвідоміших сюжетів літопису радимо прочитати такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їхнім братом Святополком. Захоплення героїчним минулим Київської Русі й глибокий сум з приводу княжих міжусобиць і лиха, заподіяного ординцями, — провідні мотиви літопису.
Оригінал «Повісті минулих літ» не зберігся, текст літопису дійшов до нас у двох списках1 — Лаврентіївському2 та Іпатіївському3.
«Повість минулих літ» — це не лише своєрідний підручник історії, а й скарбниця поетичних і епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то спокійним, то драматичним тоном, який іноді переривається надзвичайно емоційними сплесками. У мові літопису чимало порівнянь (стріли летять, як дощ; князь Святослав ходив легко, як барс), стійких сполук слів (втирати сльози, зломити спис), народних приказок (смерть спільна всім, мертві сорому не мають).
Мова твору — жива, образна, поетична, хоча й неоднорідна: у текстах наявні й старослов’янізми, і народно-розмовні елементи.
За зразками «Повісті минулих літ» складалися Київський (про події ХІІ ст.) і Галицько+Волинський літописи (про події ХІІІ ст.). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської Русі у світовому контексті до ХІІІ ст.
|
Літопис Руський |
|
«Повість
минулих літ»
від початку
світу до 1113 р.
|
Київський
літопис
1118–1200 рр.
|
Галицько-Волинський літопис
1201–1292 рр.
| | 
javascript://